Андре Кампра (фр. André Campra; 4 грудня 1660, Екс-ан-Прованс — 29 червня 1744, Версаль) — французький композитор епохи бароко.

Андре Кампра
фр. André Campra
André Campra.jpg
Основна інформація
Дата народження 4 грудня 1660(1660-12-04)[1][2][…]
Місце народження Екс-ан-Прованс
Дата смерті 29 червня 1744(1744-06-29)[1][4][…] (83 роки)
Місце смерті Версаль, Королівство Франція[1]
Роки активності з 1695
Громадянство Франція
Віросповідання Католицька церква
Професії композитор, хореограф, клавесиніст
Відомі учні Jean Gillesd
Жанри опера
CMNS: Файли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Батько Кампра, медик і музикант-любитель, був вихідцем з П'ємонту, жив в Екс-ан-Провансі. Майбутній композитор отримав духовну і музичну освіту в катедральному соборі міста. Свій перший твір, Deus noster refugium, написав в 17 років, ледь навчившись читати і писати (грамоти в ті часи, як правило, не вчилися до 16 років). У 1678 році прийняв священицький сан. Викладав музику в Тулоні, Арлі, Тулузі, Монпельє. У 1694—1700 роках був викладачем музики в Соборі Паризької Богоматері.

У 1695 році опублікував першу збірку своїх мотетів. З 1697 року розпочав писати музику до вистав — його основними жанрами були музична трагедія, або трагедія зі співом (італ. drama per musica) і опера-балет (фр. ballet en musique), яка поєднувала в собі спів і танець. У 1700 році залишив свій пост в церкві і цілком зайнявся театром. З 1720 роки повернувся до писання духовної музики. Його заняття протегував принц Конті: в 1722 році він запросив Кампра зайняти посаду музичного керівника (метра музики, фр. maître de musique) при своєму дворі. У 1723 році, після смерті регента, Кампра став заступником регента в Королівській капелі Версаля. У 1726 році він був присвячений в Орден Святого Лазаря. У 1730 році Кампра став генеральним інспектором Королівської академії музики[6][7]. Помер в бідності.

 
Партитура опери-балету Кампра «Галантна Європа», друге видання, 1698

ТворчістьРедагувати

Після Люллі Кампра був єдиним композитором, який зміг до певної міри його замінити. Тільки поява Рамо відсунула твори Кампра на другий план. Величезним успіхом користувалися опери-балети Кампра «Галантна Європа» (1697), «Венеціанський карнавал» (1699), «Венеціаніські святкування» (1710), що задали тон і стандарти цього нового і модного на межі століть жанру, а також пастичо (твори, складені з фрагментів популярних опер різних композиторів) «Фрагменти з Люллі» (Fragments de Lulli), «Телемак». З ліричних трагедій композитора на сцені міцно утвердився «Танкред» на лібрето Антуана Данше за мотивами поеми Торквато Тассо «Визволений Єрусалим» (1702), що залишався в репертуарі до 1770-х років. Всього для сцени Кампра написав 28 творів; також він писав духовні кантати і мотети.

У Кампра, як і у інших композиторів його часу, переважала описовість: «Не лише оркестр, а й людські голоси починають часом трактуватися інструментально. Але оповідальність і картинність зменшують зображення характерів, емоційність музики та її драматизм. Дія покидає оперу»[8].

Основні твориРедагувати

Cвітські твори

1697 — Галантна Європа, опера-балет

1698 — Венера, галантно свято

1699 — Венеціанський карнавал, опера-балет

1700 — Гесіона, музична трагедія

1701 — Аретуза, опера-балет

1702 — Танкред, музична трагедія

1703 — Музи, опера-балет

1704 — Телемак, музичний пастиш

1704 — Іфігенія в Тавриді, музична трагедія

1705 — Альсіна, музична трагедія

1708 — Гіпподамія, музична трагедія

1710 — Венеціанські святкування, опера-балет

1712 — Ідоменей, музична трагедія

1713 — Телеф, музична трагедія

1714 — Еней і Дідона, музичне свято

1715 — Радості світу

1716 — Літні свята

1717 — Камілла, цариця вольсків, музична трагедія

1718 — Три віки, опера-балет

1725 — Балет стихій

1727 — Любовні пригоди богів

1729 — Дикуни

1732 — Балет почуттів

1735 — Ахілл і Дейдамія, музична трагедія

Духовні твори

1677 — Deus noster refugium

1699 — Меса До більшої слави Божої,

1708, 1714 і 1728 — Три книги кантат

1722 — Nisi Dominus

після 1723 — Реквієм

1723—1741 — Мотети для Королівської капели

СпадщинаРедагувати

З кінця 1960-х років, в рамках руху до автентичного виконавства, твори Кампра, як світські, так і духовні, стали виконувати барокові ансамблі Густава Леонгардта, Вільяма Крісті, Марка Маньківського, Жана-Клода Мальгуара, Ерве Ніке, до них звернулися театральні та оперні режисери (Горге Лавелль). Дебютна опера-балет Кампра дала назву ансамблю Фабіо Бьонді.

Ім'я композитора носить коледж в центрі Екс-ан-Провансу.

Популярна «Провансальська сюїта» Д. Мійо для симфонічного оркестру, тв. 152 (1936) була написана на фольклорні теми, частково почерпнуті зі збірки А. Кампра, який широко використовував у своїй творчості провансальський фольклор своєї «малої батьківщини»[9].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118668188 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. International Music Score Library Project — 2006.
  3. Gran Enciclopèdia CatalanaGrup Enciclopèdia Catalana, 1968.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. SNAC — 2010.
  6. Anthony, James R., «Campra, André» in Sadie (1992) 1: 707.
  7. Pitou (1983) 1: 191
  8. К. Неф. История западноевропейской музыки, стр. 172.
  9. Кокорева Л. М. Дариус Мийо. Жизнь и творчество. — М. : Советский композитор, 1986. — С. 214.

ПосиланняРедагувати