А́нджей Нікодемо́вич (пол. Andrzej Nikodemowicz; укр. Андрій Мар'янович Нікодемович; 2 січня 1925 Львів — 28 січня 2017 Люблін, Польща) — польський і український композитор, піаніст, педагог.

Анджей Нікодемович
пол. Andrzej Nikodemowicz
Основна інформація
Дата народження 2 січня 1925(1925-01-02)
Місце народження Львів
Дата смерті 28 січня 2017(2017-01-28) (92 роки)
Місце смерті Люблін
Поховання Lipowa Street cemetery, Lublind
Громадянство Польща
Професії композитор, піаніст, музичний педагог
Освіта Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
Інструменти фортепіано
Жанри класична музика
Нагороди
Хрест «За заслуги перед Церквою і Папою»

БіографіяРедагувати

Народився у Львові в сім'ї архітектора Мар'яна Нікодемовича. Родина мала польські, вірменські й українські корені. У 19391940 роках був органістом у костелі кармеліток босих, так як попередній органіст змінив роботу через радянську окупацію [3]. Він грав там на гармоні, бо в церкві не було органу[1]. Після вступу німецької армії до Львова у 1941 році він із сім’єю був змушений покинути будинок[2], оскільки вся територія вулиць Потоцького та Чавартакова була зайнята гестапо[1]. Під час німецької окупації він годував вошей в Інституті досліджень тифу та вірусів професора Рудольфа Вайгля[3] — документ про працевлаштування в інституті захищав від примусової праці в Німеччині. Рік вчився на слюсаря в ремісничій школі, потім два роки в хімічній[2][1]. У 19471950 грав в костелі Марії Магдалини. Навчався на хімічному факультеті Львівської політехніки у 19421946. Закінчив Львівську консерваторію (класи композиції — у Адама Солтиса, 1950; фортепіано — у Тадеуша Маєрського, 1954). Від 1951 — працює в консерваторії в кабінеті історії музики, згодом викладач. Від 1959 року член Спілки композиторів України. Проживав у Львові на вулиці Пушкіна, 76 (нині вулиця Генерала Чупринки). У цей період написав низку релігійних кантат, але офіційно був відомий лише як автор інструментальних творів. 1973 року композитора звільнено з консерваторії, із позбавленням права викладання, виключено зі Спілки композиторів. Приводом стало затримання комсомольським патрулем дітей Нікодемовича у Великдень при виході з костелу[4], а справжньою причиною - релігійні переконання композитора. По звільненні з консерваторії працював коректором українського відділення Музфонду і давав приватні уроки.

1980 року виїхав до Любліна. Викладає у Люблінському католицькому інституті та Університеті Марії Кюрі-Склодовської. Від 1995 року займає посаду «професора звичайного». Від 1989 року президент Люблінського відділу Спілки польських композиторів. Бере участь у діяльності фундації «Muzyka Kresów», стає її почесним президентом. у 19821992 роках диригує хором Вищої духовної семінарії. Працює в різних жанрах та формах. Особливе місце посідають сакральні твори.

2010 року отримав звання почесного громадянина міста Любліна.

ТвориРедагувати

  • Романс для скрипки і фортепіано (1947).
  • Соната для фортепіано (1949).
  • Цикл «Соноріт» для скрипки та для віолончелі — соло з «підготовленим» фортепіано (1960-ті).
  • «Шістдесят шість експресій» для фортепіано (19591960).
  • «Двадцять експресій» для фортепіано з оркестром (1960).
  • «Концертна музика» для голосу з оркестром (1963).
  • «Три колискові» для гобоя і фортепіано, «Три ноктюрни» для труби і фортепіано, «П'ять діалогів» для флейти і фагота (1964).
  • Концертино для фортепіано і духового оркестру (1967).
  • «Камерний концерт» для фортепіано з оркестром (1968).
  • Байка «Szklana Góra» — поєднання музики зі сценічним дійством, пантомімою і декламуванням. Лібрето Я.Поразінської. 1969.
  • «Сонористична композиція» для скрипки, віолончелі та фортепіано (1971).
  • Цикл «Сім польських народних пісень» для змішаного хору (а капела, 1972).
  • Концерти для голосу та симфонічного оркестру (1972).
  • Симфонія (1975).
  • «Літанія лоретанська» (Litania Loretańska) — 4 версії для різного складу хору і оркестру, написані протягом 19601990 років.
  • Сім концертів для фортепіано, два для віолончелі й один для скрипки з оркестром.
  • «П'ять діалогів для флейти і фагота».
  • Близько 50 релігійних кантат.

Твори з участю органаРедагувати

  • Реквієм для сопрано, хору і органа (1952—1998)
  • Salve Regina — для хору хлопчиків і органа (1981)
  • Z gorzkich żalów «Płacz u grobu Chrystusa Pana» (версія ІІ) — для баритону і органа (1981)
  • Ofiara Wieczorna (версія ІІ) — кантата для змішаного хору і органа (1984)
  • «Літанія лоретанська» (Litania Loretańska) для сопрано і органа (1985)
  • Антифони до Пресвятої Діви Марії (версія II) для змішаного хору і органа (1985) на текст Германуса Контрактуса (XI ст.)
  • Ламентація «Ритм до Господа Ісуса розп'ятого, епізод Страстей Христових» (версія III) для сопрано соло і органа (1990)
  • Чотири пісні до слів Джорджа Герберта (George Herbert) для сопрано, труби та органа (1992)
  • Дві токати для органа (1992)
  • Шість медитацій (версія I) для труби й органа (1997)
  • Шість медитацій (версія II) для органа (1997)
  • Шість медитацій (версія IV) для флейти Пана та камерного оркестру (1997)
  • Hymnus pro peccatis для сопрано, хору і органа (1999)
  • Години про Непорочне Зачаття Діви Марії для тенора (або сопрано) i невеликого оркестру (або флейти, гобоя і органа) (1999)
  • Цикл варіацій на тему Великодної пісні «Христос встав із мертвих» (Chrystus zmartwychstan jest)
  • Цикл варіацій Ave Maris Stella
  • Цикл варіацій на тему пісні «Хвала тобі, Господи»
  • Польська сюїта для органа
  • Триптих для сопрано і органа на текст 3-го псалму в польському перекладі Яна Кохановського (1990)

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Paluch, Janusz. Cracovia Leopolis - Rozmowa z Andrzejem Nikodemowiczem. Процитовано 4 липня 2017. 
  2. а б Stankiewicz, Jerzy (19 червня 2015). Laudacja dla profesora Andrzeja Nikodemowicza wygłoszona na uroczystości nadania godności Członka Honorowego na Jubileuszowym Walnym Zjeździe 70-lecia Związku Kompozytorów Polskich w Warszawie. Процитовано 4 липня 2017. 
  3. Towarzystwo Muzyczne im. Edwina Kowalika - Andrzej Nikodemowicz. Процитовано 3 липня 2017. 
  4. Сторінки історії Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка. — Львів: Сполом, 2003. — С. 143.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати