Англійська громадянська війна

(Перенаправлено з Англійська революція)

Англі́йська громадя́нська війна́ (англ. English Civil War; відома також як Англі́йська револю́ція XVII столі́ття; у радянській історіографії Англійська буржуазна революція[2]) — процес переходу у Королівства Англія від абсолютної монархії до конституційної, за якої влада короля обмежена владою парламенту, а також гарантовані цивільні свободи.

Англійська громадянська війна
Перемога парламентарської армії нового зразка над роялістською армією в битві при Несбі 14 червня 1645 року стала переломним моментом у англійській громадянській війні.

Перемога парламентарської армії нового зразка над роялістською армією в битві при Несбі 14 червня 1645 року стала переломним моментом у англійській громадянській війні.
Дата: 22 серпня 1642 — 3 вересня 1651
(9 років і 12 днів)
Місце: Англія, Шотландія та Ірландія
Результат: Перемога «круглоголових»
Сторони
Роялісти

Англія Кавалери
Шотландія Ковенанти
(Друга та Третя громадянські війни)
Конфедерація Ірландія

Парламентарії (Круглоголові)

Англія Круглоголові
Шотландія Ковенанти
(Перша громадянська війна)

Командувачі
Карл I
Рупрехт Пфальцський
Карл II
Александр Леслі (Друга громадянська війна)
Девід Леслі
Англія Роберт Деверо
Англія Томас Ферфакс
Англія Олівер Кромвель
Александр Леслі (Перша громадянська війна)
Втрати
50 700 вбито

83 467 захоплено в полон[1]

34 130 вбито

32 823 захоплено в полон[1]

127 000 вбито (включно з 40 000 цивільних)

Революція набула форми конфлікту виконавчої і законодавчої влад (король Карл І і роялісти (кавалери) проти парламенту під керівництвом Олівера Кромвеля), що вилився у громадянську війну, а також форму релігійної війни між англіканами і пуританами. У Англійській революції був відмічений, хоча грав і другорядну роль, також елемент національної боротьби (між англійцями, шотландцями та ірландцями).

Приводом до війни були неконституційні акти короля, а причиною — боротьба за владу між королем і парламентом. Воєнні дії почалися серією поразок роялістів, що завершилися полоном Карла 1647 року та його стратою 1649 року. Війна продовжувалася до останнього розгрому роялістських військ під Вустером 1651 року. Кромвель правив до своєї смерті 1658 року. Закінчилась парламентським заколотом («Славна революція»), що привів на англійський престол штатгальтера Нідерландів Вільгельма Оранського[2].

Причини та передумовиРедагувати

Економічний розвиток на початку XVII століття призвів до загострення суперечностей між буржуазією і новим дворянством, з одного боку, і монархією та феодальним дворянством — з другого. Стрімко змінювались економічні відносини, буржуазія та нове дворянство, що стали на капіталістичний шлях виробництва, збільшували власне майнове положення, відігравали все більшу роль у суспільному житті, але не мали тих прав, що великі землевласники та король, які стримували подальший розвиток економіки й збагачення перших. Конфлікт постійно наростав.

Особливо гострого характеру ці суперечності набрали при Стюартах — Якові І (16031625) і Карлі І (16251649)[2]. Незадоволення буржуазії феодально-абсолютистськими порядками проявилось у русі пуритан і парламентській опозиції[2]. 1629 року король Карл І, незадоволений парламентською опозицією, розпустив його і 11 років правив країною як самодержець. Для фінансування будівництва корабля «Sovereign of the Seas (1637)» було введено новий податок (англ. Ship Money), що тільки посилило невдоволення королем. 3 листопада 1640 року, потребуючи грошей для провадження війни проти Шотландії, король скликав, так званий Довгий парламент (англ. Long Parliament; 16401653), що дуже швидко став органом революції[2]. Парламент змусив короля усунути від влади найактивніших прихильників абсолютизму, ліквідував надзвичайні церковні та королівські суди, скасував окремі неузгоджені з депутатами податки, відмовився фінансувати придушення заколоту в Ірландії та зобов'язав скликати парламент кожні 3 роки без права його розпуску королем[2]. У серпні 1641 року парламент прийняв «Велику ремонстрацію» — збірку статей, що перераховували злочини корони. Після цього державна влада фактично зосередилася в руках парламенту. У цей час північно-східні землі (Йоркшир, Кембриджшир, Норфолк та Лінкольншир) були охоплені селянськими повстаннями. На півдні (Сессекс, Корнуолл, Девоншир, Сомерсетшир і Дорсет) відбуваються виступи селеян проти обгороджування[2].

Спроби короля розпустити парламент приводять до протистояння прихильників Парламенту (англ. Roundheads — «круглоголових») і прихильників короля («роялістів»). 10 січня 1642 року король покинув Лондон. 4 липня був створений Комітет оборони, що координував військову діяльність парламенту. 6 липня парламент ухвалив рішення про набір 10-тисячної армії, призначивши головнокомандуючим графа Ессекса. На чолі парламентської армії у перші роки війни стояли представники правого крила парламенту, не схильні до повного розриву з королем. Армія мала відносно слабку кавалерію, не було регулярного централізованого постачання військам продовольства й амуніції. У зв'язку з цим армія парламенту в перші роки війни зазнавала поразок.

Хід революціїРедагувати

 
Хід першого етапу громадянської війни. Червоний — роялісти, зелений — республіканці

Перша громадянська війна (1642—1646)Редагувати

22 серпня 1642 року Карл І, підтриманий феодальним дворянством і англіканською церквою став на шлях збройної боротьби проти парламенту. Він, з резиденції «кавалерів» Оксфорда, оголошує початок операції по придушенню заколоту графа Ессекса. Так розпочалася перша громадянська війна.

23 жовтня відбулась перша велика битва під Едж-Гіллом; у листопаді — під Тернхем-Грін. 20 вересня 1643 року відбулась перша битва при Ньюбері. Англійським парламентом було укладено військовий союз з шотландцями, які наступного 1644 року здійснили інтервенцію з півночі. 2 липня 1644 року в битві під Марстон-Муром на півночі Англії «кавалери» зазнали нищівної поразки від військ «ковенантів» під головуванням Александра Леслі, графа Лівена.

Напочатку 1645 року командування армією парламенту переходить до представників середніх верств буржуазії і нового дворянства — так званих індепендентів, прихильників рішучої боротьби з королем, їх лідер Олівер Кромвель реорганізував армію, зробивши загони селян і міської бідноти її основною ударною силою[2]. 14 червня 1645 року відбулась битва під Несбі (Нейзбі), що закінчилась повним розгромом «кавалерів»[2]. Улітку наступного року, 24 червня було взято головне місто роялістів Оксфорд. Король втік до Шотландії, але був виданий парламенту[2]. Перший етап громадянської війни закінчився цілковитою перемогою парламентських сил.

Друга громадянська війна (1648—1649)Редагувати

1648 року король Карл І зробив спробу знову розпочати громадянську війну, але й цього разу перемогла парламентська армія. Короля судили за державну зраду і 30 січня 1649 року привселюдно стратили через вісікання голови. Наступного місяця у парламенті було ліквідовано Палату лордів. У боротьбі з роялістами Кромвель спирався на революційні маси. Під їхнім тиском він мусив задовольнити деякі вимоги представників дрібної буржуазії — левелерів («урівнювачів»), які вимагали встановлення буржуазної республіки і запровадження широкого виборчого права[2]. У травні Англію урочисто проголошено республікою. Дуже скоро після цього Кромвель розправився з левелерами.

Третя громадянська війна (1649—1651)Редагувати

ДиктатураРедагувати

1653 року буржуазія і нове дворянство встановили військову диктатуру Кромвеля, покликану придушити народні заворушення і не допустити реставрації феодального ладу. На початку 1650-х років він розгромив народні повстання у Ірландії і Шотландії. 1658 року Кромвель помер.

РеставраціяРедагувати

Буржуазія і нове дворянство, налякані зростанням селянсько-плебейського руху 1660 реставрували монархію Стюартів. Спроби Стюартів Карла II (16601685) і особливо Якова II (Джеймс II і VII; 16851688) відновити в Англії дореволюційні порядки зустріли рішучий опір парламентської опозиції, очолюваної вігами. 16881689 парламент здійснив державний переворот («Славну революцію»), закликавши на англійський престол штатгальтера Нідерландів Вільгельма Оранського.

Довгий парламентРедагувати

 
Засідання Довгого парламенту
Докладніше: Довгий парламент

За час війни Довгий парламент видав ряд законів в інтересах буржуазії і нового дворянства.

Закон про скасування «рицарського держання» (1646) перетворив феодальну власність дворян на приватну капіталістичну власність. Селяни, однак, не звільнились від феодальних повинностей[2].

Було впроваджено широке виборче право, завдяки якому заможні верстви народонаселення мали змогу обирати своїх представників до вищого законодавчого органу країни й самостійно вирішувати за якими законами їм жити[2].

НаслідкиРедагувати

Хоча вирішальну роль під час війни відіграло селянство і дрібна буржуазія, після неї в Англії прискорився процес розорення і обезземелення англійського селянства. У повній мірі реформами скористались лише останні та нове дворянство[2].

Англійська революція була великим прогресивним фактором в історії Європі, це був початок загального краху феодалізму. Англійська буржуазна революція покінчила з феодально-абсолютистським устроєм і привела до перемоги більш прогресивного буржуазного ладу в королівстві[2]. Визволені продуктивні сили країни дістали широкий простір для свого розвитку[3]. Буржуазні відносини, які встановилися після неї, поширилися на північноамериканські колонії[2].

Англійська буржуазна революція висунула Англію далеко вперед в економічному і політичному відношенні в порівнянні з іншими європейськими державами[2]. Вона дала можливість якісного розвитку капіталізму[3].

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. а б Clodfelter, Michael (2002). Warfare and Armed Conflicts: A Standard Reference to Casualty and Other Figures 1500-1999. McFarland & Co. с. 52. ISBN 978-0-7864-1204-4. 
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Лазоренко Т. Г. Англійська буржуазна революція 17 століття // Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1959. — Т. 1 : А — Богунці. — С. 218-219.
  3. а б Маркс и Энгельс, 1956.

ЛітератураРедагувати

  • Англійська буржуазна революція // Нова історія. — К., 1952. — Т. 1.
  • (рос.) Лавровский В. М., Барг М. А. Английская буржуазная революция. — М., 1958.
  • (рос.) Маркс К., Энгельс Ф. Рецензия на книгу Гизо «Почему удалась английская революция?» // Сочинения. — М., 1956. — Т. 7.

ПосиланняРедагувати