Анаграма
Анагра́ма (грец. ανα- — знову та γράμμα — літера) — переставлення літер у слові, завдяки чому утворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт), постають псевдоніми (Симонов — Номис) чи слова (мука — кума, літо — тіло). Винахідником анаграм вважають грецького граматика Лікофрона (III століття до н. е.)[1]. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І. Котляревського «Енеїда» (частина IV)[2]:
.gif)
«Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засерчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
їв буркоті закеньдюшить».
Можливості анаграм привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д. Алексич, К. Швіттерс, Ґео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість[2].
Історія виникнення і поширення анаграм, їх різновиди та форми, їх застосування в сучасних умовах детально висвітлені в передмові підготовленого до друку збірника мовних розваг "Анаграми" Володимира Денисенка (видавець Чабаненко Ю.А., Черкаси). Майбутнє видання (після фінансування) вміщуватиме понад 2700 блоків анаграм, слова в яких потрібно буде відгадувати за наведеними означеннями, а кількість слів у них, використаних з друкованих джерел, перевищуватиме сім тисяч: більше 5100 загальних іменників та майже 1900 власних назв.
Див. також
ред.Джерела
ред.Посилання
ред.- Анаграма [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 28. — 1000 екз.