Анагра́ма (грец. ανα- — знову та γράμμα — літера) — переставлення літер у слові, завдяки чому утворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт), постають псевдоніми (Симонов — Номис) чи слова (мука — кума, літо — тіло). Винахідником анаграм вважають грецького граматика Лікофрона (III століття до н. е.)[1]. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І. Котляревського «Енеїда» (частина IV)[2]:

Візуалізація анаграми слів «Літо — Тіло»
Анаграма слів «Гори — Роги» на гербі села Загорівка

«Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засерчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
їв буркоті закеньдюшить».

Можливості анаграм привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д. Алексич, К. Швіттерс, Ґео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість[2].

Див. також

ред.

Джерела

ред.
  1. Анаграма. vseslova. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 29 липня 2011.
  2. а б Анаграма. Словник літературознавчих термінів. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 29 липня 2011.

Посилання

ред.