Алі-паша Тепелєнський (*1740 —24 січня 1822) — політичний та військовий діяч часів Османської імперії, правитель фактично незалежної держави зі столицею в Яніні в 17881822 роках. Мав прізвисько «Яніна-Арслан» (Лев Яніни).

Алі-паша Тепелєнський
Народився 1750
Тепелена, Османська імперія
Помер 24 січня (5 лютого) 1822
Яніна, Османська імперія
·вогнепальне поранення
Поховання Fethiye Mosqued
Підданство Османська імперія
Національність албанець
Діяльність політик
Знання мов албанська і грецька
Титул паша Яніни
Термін 1788—1822 роки
Конфесія іслам
Батько Велі-бей
Мати Ганка
У шлюбі з Kyra Vassilikid
Діти Veli Pashad, Muhtar Pashad і Salih Pashad

Життєпис

ред.

Піднесення

ред.

Походив зі знатного албанського роду. був сином Велі-бея, володаря Тепелєни, та Ганки. народився у 1740 році у селі Бечишт, поблизу Тепелєни. Його батько деякий час керував Дельвінським санджак. Після смерті Вели-бея у 1758 році становище його родини погіршилося. Інші беї захопили владу в Тепелєні. Алі, що називався тоді Алі-беєм, зайнявся розбоєм. Розбагатівши таким чином, він набрав військовий загін і з його допомогою відновив владу своєї сім'ї в Тепелєні.

На початку 1780-х роках албанці виступили проти греків та урядових військ у зв'язку з винищенням албанської громади в Морейському еялеті. На боротьбу з урядовими військами виступило кілька загонів, зокрема загін Алі-бея чисельністю близько 8 тис. вояків. Влітку 1782 року Алі-бей вів в районі Яніни успішні бої з султанськими військами Курд-паші. Відвага і військовий талант, виявлені Алі-беєм в цих боях, зробили його дуже популярним в Південній Албанії.

На початку 1784 року Алі-бея було прийнято до османського війська, надано титул паші. 1786 року призначено на посаду санджакбея Тріккали в Фессалія, 1787 року, після смерті Курд-паші, на посаду дербенджі-паші (відповідав за охорону гірських перевалів).

У 1787 році брав участь у поході урядових військ проти Махмуд-паші, що утворив на той час незалежний Шкодерський пашалик. Під час кампанії Алі-паша вступив в таємні перемовини з Махмуд-пашею, а згодом залишив військовий табір урядової армії.

На чолі пашалика

ред.

У 1788 році остаточно став самостійним правителем Яніни, що викликало невдоволення султанського уряду. Втім війна з Російською імперією (тривала до 1791 року) відволікала основні сили та ресурси Османів, що не мали змогли спрямувати війська на придушення заколоту Алі-паші. Останній поступово розширював свої володіння. 1789 року виступив проти незалежної гірської громади Сулі. в цей час утворилася антиянінська коаліція з албанських феодалів, в яку входив Ібрагім-паша, бератський паша, Джаффар-паша, правитель Вльори, санджакбеї Гірокастри і Дельвіни. після напруженої боротьби Алі-паша завдав поразки ворогам у битві при Корчі.

Водночас з метою зміцнення внутрішнього становища сприяв упорядкуванню управління, встановленню безпеки, поліпшенню умов для християнського населення. Водночас прагнув встановити зв'язки з європейськими державами і заручитися підтримкою будь-якої з них. Шукати іноземного покровительства янінського володаря спонукала постійна загроза з боку Порти, а також бажання забезпечити свої інтереси на випадок ймовірного розпаду Османської імперії. У 1791 році на острові Калімнос відбувалися перемовини з російським генералом Василем Томарою. Не було укладено якогось договору, проте налагоджено взаємодопомогу. Це дало змогу греко-російської флотилії Ламброса Кацоніса безперешкодно отримувати з володінь Алі-паші харчі і набирати добровольців. У свою чергу, флотилія постачала Алі-паші військове спорядження.

У червні 1797 року, після захоплення французами Венеційської республіки, на Іонічних островах висадилися французькі війська. Під контроль Франції перейшла і так звана Венеційська Албанія — Бутрінт, Паргу, Превеза і Воніца — на узбережжі Південної Албанії та Епіру. Ці важливі політичні зміни не застали зненацька Алі-пашу. Ще до появи французів на Іонічних островах він послав своїх агентів в Італію до генерала Наполеона Бонапарта з пропозицією своїх послуг і з проханням про заступництво. за підтримки французів Алі-паша захопив частину Хімари, зокрема Порто-Палермо та Саранду.

У 1798 році, скориставшись тим, що французи на чолі з Бонапартом опинилися в складній ситуації в Єгипті після поразки французького флоту у битві при Абукірі, захопив Венеційську Албанію. У 1799 році російський флот на чолі з С. Ушаковим захопив Іонічні острови, в результаті Алі-паша став таємно підтримувати французів та турків проти росіян, оскільки останні підтримували албанських феодалів Чамерії, ворогів Алі-паші. Того ж року призначається очільником еялету Румелія, проте у 1800 році втрачає цю посаду. У 1802-1803 роках знову був пашою Румелійського еялету.

У 1803 році після багаторічної війни війська Алі-паші захопили область Сулі. Це викликало невдоволення Ібрагім-паші бушаті, правителя Шкодра. У 1804 році останнього призначено валі (генерал-губернатором) Румелії. Втім, у вересні 1805 року в битві при Охриді Алі-паша зумів зупинити просування супротивника.

У 1806 році відновив перемовини з представниками Російської імперії, сподіваючись на союз в умовах нової війни Росії з Османською імперією. У 1807 році після Тільзітського миру Іонічні острови зайняли французи. Генерал Бертьє висунув вимогу Алі-паші повернути колишню Венеційську Албанію. За цих умов Алі-паша уклав союз зі Шкодерським пашаликом. Також став отримувати зброю від Великої Британії. В результаті йому вдалося відбити напад французьких військ.

У 1809 році Алі-паша захопив Бератський пашалик, а невдовзі підкорив феодалів Чамерії. У 1810 році повністю підкорено Хімару. Згодом зайнято Вльору, а після цього завдано рішучої поразки південноалбанським феодалам. В результаті захоплено Гірокастру та Кардікі. До 1812 року уся південна Албанія опинилася під владою Алі-паші. Того ж року султан Махмуд II призначив Мухтар-пашу — сина Алі-паші — правителем Берату. В захоплених областях Епіру проводив політику розселення албанських родин з метою зменшення грецького відсотку. В цей час регулярне військо Алі-паші зросло до 15 тис. осіб. З цим військом 1812 року Алі-паша планував захопити Шкодерський пашалик, де почалася боротьба за владу.

У 1812 році після завершення війни з Російською імперією султан Махмуд II розпочав заходи з відновлення влади на Балканському півострові. До 1814 року придушено заворушення сербів, більшості албанських феодалів. Не підкореними залишилися Шкодерський та Янінський пашалики. Втім, до 1820 року султан лише нарощував сили. В цей час Алі-паша намагався отримати підтримку однієї з європейських країн. Водночас зміцнював фортеці та озброював війська. При цьому намагався дипломатичними заходами відвернути війну, номінально визнавши владу султана, спрямувавши значні подарунки, але не відмовився від влади. У 1815—1816 роках Росія та Велика Британія відмовилися від підтримки Алі-паші, перестали поставляти його зброю та військове спорядження.

У червні 1820 року з трьох боків у володіння Алі-паші вдерлися османські війська на чолі із Хуршид-пашею. Більшість фортець та військ майже не чинило спротив. В результаті протягом 3 місяців Алі-паша втратив майже усі володіння. Він опинився в облозі в Яніні. Тут чинив відчайдушний спротив. В результаті в південній Албанії почалося антитурецьке повстання на чолі із Зюлюфтаром Пода, що намагався пробитися до Яніни. Зрештою 1822 року після 17-місячної облоги Яніну було захоплено, а 24 січня того ж року Алі-пашу страчено.

Джерела

ред.
  • Fleming, Katherine Elizabeth. The Muslim Bonaparte: diplomacy and orientalism in Ali Pasha's Greece. Princeton University Press, 1999. ISBN 978-0-691-00194-4.