Алісія де Ларроча

Алісія де Ларроча і де ла Кальє (ісп. Alicia de Larrocha y de la Calle; 23 травня 1923, Барселона — 25 вересня 2009, Барселона) — іспанська піаністка та композиторка з Каталонії, визнана найкращою іспанською піаністкою сучасності.

Алісія де Ларроча
ісп. Alicia de la Rocha de la Calle
Alícia de Larrocha i de la Calle (1983).jpg
Основна інформація
Повне ім'я ісп. Alicia de Larrocha y de la Calle
Дата народження 23 травня 1923(1923-05-23)
Місце народження Барселона
Дата смерті 25 вересня 2009(2009-09-25) (86 років)
Місце смерті Барселона
Роки активності 19292003
Громадянство Іспанія Іспанія
Національність Каталонка
Професія піаністка
Вчителі Frank Marshalld
Відомі учні Daniel Blanchd
Інструменти фортепіано
Нагороди Чортири премії «Греммі»
Медаль Альбеніса
Премія Принца Астурійського
aliciadelarrocha.com

БіографіяРедагувати

Вчилася музики з трирічного віку у Френка Маршалла, дала перший концерт у віці шести років у рамках масштабної ібероамериканської виставки 1929 року в Севільї; перший її запис (дві невеликі п'єси Фредеріка Шопена) був зроблений у віці 9 років. В 11 років вперше виступила з Мадридським симфонічним оркестром.

З 1947 де Ларроча широко гастролює, в 1954 на запрошення диригента Альфреда Валленштейна здійснила перше турне по США з Лос-Анджелеським філармонічним оркестром. Незважаючи, що піаністку дуже добре прийняли під час її першого туру по Європі, вона не прагнула гастролювати і до 1965 року, коли уклала контракт з британським лейблом Decca Records, жила і давала концерти практично виключно в Іспанії. З 1965 року де Ларроча стала регулярно виступати в Європі і США, де мала великий успіх. Після цього артистка гастролювала в Австралії та Новій Зеландії, Японії та Гонконгу, багатьох країнах Африки і Латинської Америки, виступала в найбільших залах Європи. Крім сольних концертів, зарекомендувала себе і як відмінна ансамблістка: в 1950-ті роки виступала спільно з віолончелістом Гаспаром Кассадо, а згодом регулярно співпрацювала зі своєю знаменитою співвітчизницею співачкою Вікторією де лос Анхелес і з квартетом «Гварнері».

Спочатку піаністка надавала перевагу моцартівському репертуару, проте надалі в силу її прагнення пропагувати іспанську і латиноамериканську музику з її ім'ям стали пов'язувати переважно твори таких авторів, як Антоніо Солер, Ісаак Альбеніс і вчитель її вчителя (а також її матері і тітки) Енріке Гранадос.

Останній раз Алісія де Ларроча виступала в 2003 році в Барселоні на честь свого 80-річчя.

НагородиРедагувати

З чотирьох премій «Греммі», отриманих Алісією де Ларроча, дві присуджені за виконання сольних творів Альбеніса (1974, 1988), одна — Гранадоса (1991) і ще одна (1975) — за фортепіанні концерти Равеля і Габріеля Форе.

У 1978 році журнал «Мюзікал Америка» обрав її «музикантом року» в США.

Серед інших нагород Алісії де Ларроча — Медаль Альбеніса (2004) та Премія Принца Астурійського (1994).

РепертуарРедагувати

Де Ларочча була еталонною виконавицею творів іспанських композиторів. Виконавську перевагу де Ларроча в іспанському матеріалі визнавав навіть Володимир Горовиць. Значну частину постійного репертуару піаністки складали твори Моцарта, Баха і Доменіко Скарлатті, також вона грала багато «класичних» концертів для фортепіано з оркестром, зокрема Рахманінова; у 1986 році записала всі фортепіанні концерти Бетховена з Берлінським симфонічним оркестром.

Діапазон творчих інтересів і можливостей де Лароччі дуже широкий і простягається, за її визначенням, від Баха і Скарлатті до Прокоф'єва і Хачатуряна. Високу оцінку критики отримали пластинки з її записами творів Баха, кількох концертів і сонат Моцарта, творів Шумана, обох концертів Равеля, фантазії Форе.

ДжерелаРедагувати