Альфред фон Реймонт

Альфред фон Реймонт (нім. Alfred von Reumont; 15 серпня 1808, Ахен— 27 квітня 1887, Буртшайд, нині у складі Ахена) — німецький дипломат і історик.

Альфред фон Реймонт
Псевдоніми	Itasius Lemniacus
Народився	15 серпня 1808(1808-08-15) Аахен, Франція
Помер	27 квітня 1887(1887-04-27) (78 років) Аахен, Німецька імперія
Поховання	Ostfriedhof Aachend
Місце проживання	Німеччина
Країна	Королівство Пруссія
Діяльність	дипломат, історик, письменник, біограф
Alma mater	Боннський університет
Галузь	Історія
Членство	Прусська академія наук Академія делла Круска Німецький археологічний інститут Баварська академія наук Туринська академія наук
Альфред фон Реймонт у Вікісховищі

Походив з католицької сім'ї родом з Льежау. Після закінчення гімназії по волі тата (але проти власної) поступив изучать медицину у Боннському університеті, згодом перейшов у Гейдельберзький. Після смерті тата пішовз університету, деякий час був домашнім учителем у Флоренції, а у 1830 році вже зумів стати секретарем прусського консула у цьому місті. До цієї пори він уже написав декілька наукових робіт по історії Аахена і у 1833 році отримав по їхній сукупності ступінь доктора філософії у Ерлангенському університеті. Пізніше був дипломатом у Міністерстві іноземний справ в Берліні (1835—1836), служив секретарем посольства Пруссії у Флоренції і у Римі (1836—1843) й секретарем у міністерстві іноземний справ (1843—1847). У 1851 році став довіреним у справах при прусському посольстві в Пармі і Модені, а п'ять років опісля був призначений прусським міністром-резидентом у Флоренції. З кінця 1850-х років займався переважно історичними дослідженнями, у 1853 році став членом-кореспондентом, а у 1858 році — іноземним членом Баварської академії наук, у 1854 році — членом-кореспондентом Прусської академії наук. У 1878 році вернувся у Аахен, та в 1879 році заснував у ньому історичну громаду і до 1886 роки був його головою. У 1883 році став почесним громадянином Аахена, згодом отримав такий ж статус в Риму і Флоренції.

Як історик — займався в першу чергу історією Італії й Аахену; найбільш відомі твори: «Надання, історії і легенди Рейнланду» (нім. Rheinlands Sagen, Geschichten und Legenden. Rheinlands Sagen, Geschichten und Legenden; Кельн, 1837; 2 накладу, 1844), «Римські письма одного флорентійця» (нім. Römische Briefe von einem Florentiner. Römische Briefe von einem Florentiner; Лейпциг, 1840—1844), «Ганганели (Климент XIV), його листування і його пора» (нім. Ganganelli (Clemens XIV), seine Briefe und seine Zeit. Ganganelli (Clemens XIV), seine Briefe und seine Zeit; Берлін, 1847), «З італійської історії» (нім. Beiträge zur italienischen Geschichte. Beiträge zur italienischen Geschichte; Берлін, 1853—1857), «Молодість Катерини Медічі» (нім. Die Jugend Caterinas de’Medici. Die Jugend Caterinas de’Medici; Берлін, 1854; 2 накладу, 1856), «Графиня Олбані» (нім. Die Gräfin von Albany. Die Gräfin von Albany; Берлін, 1860), «Сучасники. Біографії і характеристики» (нім. Zeitgenossen; Biographien und Charakteristiken. Zeitgenossen; Biographien und Charakteristiken; Берлин, 1862), «Історія міста Риму» (нім. Geschichte der Stadt Rom. Geschichte der Stadt Rom; Берлін, 1867—1870), «Бібліографія опублікованих у Німеччині робіт по історії Італії» (італ. Bibliografia dei lavori publicati in Germania sulla storia d’Italia. Bibliografia dei lavori publicati in Germania sulla storia d’Italia; Берлін, 1863; продовжене у «Archivio storico» до 1878), «Лоренцо Медічі Прекрасний» (нім. Lorenzo de’Medici il Magnifico. Lorenzo de’Medici il Magnifico; Лейпциг, 1874; 2 накладу, 1883), «Geschichte Toscanas seit dem Ende des florentinischen Freistaats» (Гота, 1876—1877), «Gino Capponi» (там ж, 1880), «Vittoria Colonna» (Фрейбург, 1881), «Biographische Denkblätter nach persönlichen Erinnerungen» (Лейпциг, 1878), «Saggi di storia e letteratura» (Флоренція, 1880), «Малі історичні роботи» (нім. Kleine historische Schriften. Kleine historische Schriften; Гота, 1882), «Charakterbilder aus der neuern Geschichte Italiens» (Лейпциг, 1886), «Aus König Friedrich Wilhelms IV gesunden und kranken Tagen» (Лейпциг, 1885). Згідно оцінці ЭСБЄ, «заядлий католик, Реймонт у своїх історичних дослідженнях вмів залишатися уміреним і неупередженим».

Посилання

• Стаття [Архівовано 24 грудня 2019 у Wayback Machine.] у ADB
• Реймонт, Альфред // Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 дод.). — СПб., 1890—1907.