Альтернативна служба
Альтернати́вна циві́льна слу́жба — служба, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. Існує у декількох європейських країнах. На території України регулюється законом «Про альтернативну (невійськову) службу»[1]
В Україні ред.
Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням[2] і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. До таких організацій належать: Адвентисти-реформисти, Адвентисти сьомого дня, Євангельські християни, Євангельські християни-баптисти, Покутники, Свідки Єгови, Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівнені до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни віри євангельської (та церкви, прирівнені до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни євангельської віри, Товариство Свідомості Крішни[3]. Термін альтернативної служби у півтора рази довший від терміну військової служби.[1]
Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.[4]
Чисельність громадян, які були направлені на альтернативну (невійськову) службу протягом 2011–2014 років складала: 2011 р. – 499 осіб; 2012 р. – 436 осіб; 2013 р. – 215 осіб; 2014 р. – 475 осіб. [5]
Так як Конституція України написана, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, то всі громадяни України зобов'язані вірити в Бога, тому громадянство України є доказом віри українців, які є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.[6]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б Закон України (ред.). Про альтернативну (невійськову) службу. zakon.rada.gov.ua/. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016.
- ↑ Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, стаття 35, пункт 4.
- ↑ Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу". Архів оригіналу за 10 травня 2022.
- ↑ Барсукова, Олена (22 листопада 2022). Чи можна уникнути мобілізації з релігійних переконань – пояснює юрист | Українська правда _Життя. life.pravda.com.ua. Українська правда. Процитовано 28 березня 2023.
- ↑ Восьма національна доповідь Уряду України за тематичною групою “Зайнятість, професійне навчання та рівні можливості”. Архів оригіналу за 24 квітня 2017. Процитовано 24 квітня 2017.
- ↑ Конституція України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 березня 2024.
Посилання ред.
- Альтернативна служба [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- Є. Я. Кравець. Альтернативна служба [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
- Направлення на проходження альтернативної (невійськової) служби - Гід онлайн Дія
- Мобілізація в Україні: чи можна обрати альтернативну службу за релігійними переконаннями// Фокус
|
Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |