Альмерійська тайфа

Альмерійська тайфа
1012 – 1091
Розташування Альмерійська тайфа
Альмерійська тайфа в XI ст.
Столиця Альмерія
Мови арабська
Релігії суннізм
Форма правління монархія
Історія
 - Засновано 1012
 - Ліквідовано 1091
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Альмерійська тайфа

Альмерійська тайфа (ісп. Taifa de Almería; араб. طائفة المرية‎) — в 10121038 і 10441091 роках ісламська монархічна держава на Піренейському півострові зі столицею в місті Альмерія. Арабською — емірат аль-Марійях.

ІсторіяРедагувати

Після 1009 року внаслідок боротьби за трон починається занепад Кордовського халіфату. 1012 року військовик-саклаба Афлах переміг беребера Ібн равіса, ставши паном Альмерії, де утворив самостійну державу. Втім у 1014 році його було повалено Хайраном, еміром Мурсії, який переніс свою столицю до Альмерії. З цього часу починається економічне та культурне піднесення Альмерії та посилення політичної потуги самої тайфи.

Найбільшого піднесення тайфа зазнала за часів наступника Хайрана — Зухайра, який розширив кордони до Гранади та Толедо, підкорив Хаєн та на нетривалий час навіть Кордову.

У 1038 році після смерті Зухайра починається занепад тайфи, чим скористався Абд аль-Азіз, емір Валенсії. що захопив Альмерію. Втім у 1044 році Ман ібн Мухаммад, валі Альмерії, підняв повстання, відновивши незалежність Альмерійської тайфи.

Нове економічне та культурне відродження тайфи пов'язано з сином Мана — Абу Ях'єю. Під час вторгнення Альморавідів до Піренейського півострова еміри тайфи не надали їм суттєвої підтримки. 1091 році Альмерію було підкорено альморавідськими військами.

ЕміриРедагувати

ГосподарствоРедагувати

Основу становила ремісництво, торгівля та добування корисних копалень, насамперед мармуру з шахт Макаель. Альмерія була відома як центр виробництва розкішних тканин з шовку, золота та срібла, які експортувались в більшість країн Середземномор'я. В другий період існування тайфи в Альмерії працювало більше 10 тис. ткацьких верстатів. Їх продукція відправлялася до Генуї, Пізи та Флоренції. Розвивалося суднобудівництво, гончарство, виробництво мозаїки, виготовлялася ливарна та металургійна продукція, насамперед з міді, діяли соляні заводи та фруктоконсервна промисловість, продукція якої надходила до Тунісу та Єгипту.

ДжерелаРедагувати

  • James T. Monroe, ed. (1974). Hispano-Arabic Poetry: A Student Anthology. University of California Press. ISBN 978-0-520-01692-7.
  • PIDAL, Menéndez, Historia de España (1999). Cap. VIII—I: Los Reinos de Taifas.