Відкрити головне меню

Альгеніб

змінна зоря типу Бети Цефея у сузір'ї Пегаса
Gamma Pegasi
Pegasus constellation map.svg
Red circle.svg

Розташування γ Pegasi (колом)
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Пегас
Пряме піднесення 00h 13m 14.15123s[1]
Схилення +15° 11′ 00.9368″[1]
Видима зоряна величина (V) +2.84[2]
Характеристики
Спектральний клас B2 IV[3]
Показник кольору (B−V) –0.23[2]
Показник кольору (U−B) –0.85[2]
Тип змінності β Cep[4]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +4.1[5] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: +1.98[1] мас/р
Схил.: –9.28[1] мас/р
Паралакс (π) 8.33 ± 0.53 мас
Відстань 390 ± 20 св. р.
(120 ± 8 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
−2.64[6]
Фізичні характеристики
Маса 8.9 ± 0.1[3] M
Радіус 4.80 ± 0.39[7] R
Світність 5,840[8] L
Ефективна температура 21,179 ± 237[7] K
Інші позначення
Algeneb,[джерело?] Algenib, 88 Peg, HD 886, FK5 7, HIP 1067, HR 39, SAO 91781.[9]
Посилання
SIMBADдані для gam+Peg

Гамма Пегаса (γ Pegasi, скорочено Gamma Peg або γ Peg), також називається Альгеніб,[10] — зоря в сузір'ї Пегаса, розташована в південно-східному куті астеризму, відомого як Великий Квадрат. Середня видима візуальна величина зорі +2,84[2] ставить її на четверте місце серед найяскравіших зір сузір'я. Відстань до цієї зірки була виміряна за допомогою методу паралакса, що дав значення приблизно 390 св. р. (120 пк) з похибкою 5 %.[1]

НоменклатураРедагувати

Гамма Пегаса є позначенням Байєра для зорі. Вона також мала традиційну назву Альгеніб, але ця назва також використовувалася для Альфи Персея. 2016 року Міжнародний астрономічний союз організував Робочу групу зі зоряних імен (WGSN)[11] для каталогізації та стандартизації власних назв зір. Перший бюлетень WGSN від липня 2016 року[12] містив таблицю з перших двох партій імен, затверджених WGSN; таблиця включала і Альгеніб для цієї зорі (а Альфа Персея отримала власну назву Мірфак).

Астеризм, який складається з γ Пегаса і α Андромеди в індуїстській астрономії, називається Uttara Bhādrapadā (्तरभाद्रपप) або Uttṛṭṭāti. Це 26-а накшатра. Китайський астеризм 壁宿 (Bìxiù), що означає Стіна, також складається з γ Пегаса і α Андромеди.[13] А сама γ Pegasi відома як 壁宿一 (Bìxiù yī , букв. «Перша зоря Стіни».)[14]

ХарактеристикиРедагувати

1911 року американський астроном Кейвін Бернс виявив, що радіальна швидкість Гамма Пегаса дещо коливається. Це було підтверджено 1953 року американським астрономом Д. Гарольдом Макнамарою, який визначив зорю як як змінну типу β Цефея.[4] (Власне тоді він фактично ідентифікував її як змінну типу Бети Великого Пса, який згодом був визначений як змінна типу β Цефея.)[15] Зоря має період радіальної пульсації 0,15175   днів (3,642 години), а також демонструє поведінку повільно пульсуючої зорі спектрального класу B (SPB) з трьома додатковими пульсаційними частотами.[4] Її видима зоряна величина коливається від +2,78 до +2,89 протягом кожного циклу пульсацій.

Це велика зірка масою майже дев'ять[3] мас Сонця і радіусом близьким до п'яти[7] радіусів Сонця . Зоряна класифікація В2   IV[3] припускає, що це субгігант, який виснажує водень у своєму ядрі і знаходиться в процесі еволюції від головної послідовності. Вона або обертається дуже повільно і не має вимірної швидкості обертання, або розташована до нашого поля зору майже полюсом.[16] Гамма Пегаса має загальну світність в 5 840 разів більше, ніж Сонце[8] яка випромінюється з зовнішньої атмосфери при ефективній температурі більше 21000 К.[7] При цій температурі зірка світиться блакитно-білим відтінком.[17]

Незважаючи на твердження про те, що зірка має магнітне поле (Butkovskaya & Plachinda [2007]), це не витримало подальшого спостереження. Neiner et al. (2014) визначив верхню межу диполярної напруженості магнітного поля у близько 40 Гаусів[18]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653–664. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357. 
  2. а б в г Crawford, D. L.; Barnes, J. V.; Golson, J. C. (1971). Four-color, H-beta, and UBV photometry for bright B-type stars in the northern hemisphere. The Astronomical Journal 76: 1058. Bibcode:1971AJ.....76.1058C. doi:10.1086/111220. 
  3. а б в г Tetzlaff, N.; Neuhäuser, R.; Hohle, M. M. (January 2011). A catalogue of young runaway Hipparcos stars within 3 kpc from the Sun. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 410 (1): 190–200. Bibcode:2011MNRAS.410..190T. arXiv:1007.4883. doi:10.1111/j.1365-2966.2010.17434.x. 
  4. а б в Walczak, P.; Daszyńska-Daszkiewicz, J. (December 2010). Complex asteroseismology of the hybrid B-type pulsator γ Pegasi: A test of stellar opacities. Astronomische Nachrichten 331 (9/10): 1057–1060. Bibcode:2010AN....331.1057W. arXiv:1004.2366. doi:10.1002/asna.201011456. 
  5. Wilson, Ralph Elmer (1953). General Catalogue of Stellar Radial Velocities. Washington: Carnegie Institution of Washington. Bibcode:1953GCRV..C......0W. 
  6. Huang, W. та ін. (2012). A catalogue of Paschen-line profiles in standard stars. Astronomy & Astrophysics 547: A62. Bibcode:2012A&A...547A..62H. arXiv:1210.7893. doi:10.1051/0004-6361/201219804. 
  7. а б в г Fitzpatrick, E. L.; Massa, D. (March 2005). Determining the Physical Properties of the B Stars. II. Calibration of Synthetic Photometry. The Astronomical Journal 129 (3): 1642–1662. Bibcode:2005AJ....129.1642F. arXiv:astro-ph/0412542. doi:10.1086/427855. 
  8. а б Hohle, M. M.; Neuhäuser, R.; Schutz, B. F. (April 2010). Masses and luminosities of O- and B-type stars and red supergiants. Astronomische Nachrichten 331 (4): 349. Bibcode:2010AN....331..349H. arXiv:1003.2335. doi:10.1002/asna.200911355. 
  9. Gamma Pegasi. SIMBAD. Процитовано 9 January 2019. 
  10. IAU Catalog of Star Names. Процитовано 28 July 2016. 
  11. IAU Working Group on Star Names (WGSN). Процитовано 22 May 2016. 
  12. Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1. Процитовано 28 July 2016. 
  13. (кит.) p. 170, 中國星座神話, written by 陳久金. Published by 台灣書房出版有限公司, 2005, ISBN 978-986-7332-25-7.
  14. (кит.) 香港太空館 — 研究資源 — 亮星中英對照表 Архівовано October 25, 2008, у Wayback Machine., Hong Kong Space Museum. Accessed on line November 23, 2010.
  15. McNamara, D. H. (June 1953). Gamma Pegasi: A Beta Canis Majoris Star of Small Velocity Amplitude. Publications of the Astronomical Society of the Pacific 65 (384): 144. Bibcode:1953PASP...65..144M. doi:10.1086/126561. 
  16. Abt, Helmut A.; Levato, Hugo; Grosso, Monica (July 2002). Rotational Velocities of B Stars. The Astrophysical Journal 573 (1): 359–365. Bibcode:2002ApJ...573..359A. doi:10.1086/340590. . The zero value is for v sin i, so v and/or i must be small.
  17. The Colour of Stars. Australia Telescope, Outreach and Education (Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation). December 21, 2004. Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2012-01-16. 
  18. Neiner, C. та ін. (February 2014). γ Pegasi: testing Vega-like magnetic fields in B stars. Astronomy & Astrophysics 562: 8. Bibcode:2014A&A...562A..59N. arXiv:1312.3521. doi:10.1051/0004-6361/201323093. A59. 
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "apj387_673", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати