Відкрити головне меню

Алича

плодове дерево родини розових, роду слива

НазваРедагувати

Алича - запозичення з азербайджанської мови aluča (дрібна слива), що у свою чергу походить від перської aluče. [1]

В англійській мові аличу називають сливо-вишня (англ. Cherry plum).

БудоваРедагувати

Дерево висотою 4—10 м. Має гладеньку, як у вишні, але сірішу кору.

Цвіте в кінці березня - на початку квітня, медопродуктивність до 40кг/га.[2]

Плоди невеликі, жовті, рідше — рожеві або червоні, округлі, кислуваті.

Поширення та середовище існуванняРедагувати

В дикому стані росте на Кавказі, в Криму, Молдові, Середній Азії, на Балканах.

Практичне використанняРедагувати

Цінна плодова порода з групи кісточкових, проте недостатня зимостійкість дерев обмежує її поширення.

У харчуванніРедагувати

У плодах аличі багато цукрів, органічних кислот, вітамінів, пектинових речовин. Тому з них готують стійкі й красиві на колір желе, мармелади, джеми, повидло. Вироби з аличі мають дуже приємний аромат, який довго зберігається. З аличі роблять соки, сиропи, екстракти, наливки, що мають приємну оригінальну кислотність. Консервована цукром алича має прозорий золотистий колір. У Середній Азії аличу сушать для киселів і компотів. На Кавказі із неї готують лаваш. Плоди чавлять у ємності, дістають всі кісточки, розвивають тонким шаром на підноси чи дошки і сушать на сонці. Щоб готовий лаваш не склеювався - його пересипають крохмалем чи борошном з плодів маслинки.

СортиРедагувати

У Криму виведено ряд великоплідних аличово-сливових гібридів (Сунична, Десертна та ін.). А. використовується як підщепа для сливи, персика та абрикоса.

Найкращими є сорти Нікітського ботанічного саду: Десертна, Василевська, Красуня, Люша вишнева і ін.

ШкідникиРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с. - С.61
  2. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 15. 

ЛітератураРедагувати