Александров Володимир Іванович

український авіаконструктор

Володимир Іванович Александров (17 червня 1911, Харків — 7 березня 1951) — авіаконструктор, винахідник, співавтор винайдення «Катюші», доцент, кандидат технічних наук, інженер-полковник.

Володимир Іванович Александров
Народився 17 червня 1911(1911-06-17)
Харків, Російська імперія
Помер 7 березня 1951(1951-03-07) (39 років)
Поховання Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Військове звання  Полковник
Нагороди
орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки медаль «За бойові заслуги» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»

Біографія ред.

Народився 17 червня 1911 в Харкові. У 1925 році закінчив семирічну школу в Сумах, того ж року вступив до Харківського механічного технікуму, а по його закінченні в 1929 році до Харківського технологічного інституту на автоконструкторське відділення. У 1931 році переведений на 2-й курс Московського автотранспортного інституту імені М. Ломоносова на автоконструкторське відділення.

У Червоній армії з травня 1932 року, зарахований на 3-й курс воєнно-конструкторського факультету Військової академії моторизації та механізації, яку закінчив у лютому 1934 року. З березня по червень 1934 року працював інженером випробувального відділу науково-випробувального полігону бронетанкових військ Червоної армії, потім переходить на роботу в Реактивний науково-дослідний інститут створений в Москві у 1933 році, де працює інженером відділу, начальником групи, начальником відділу. В Реактивному інституті Володимир Александров працював до лютого 1941 року. За цей період очолюваним ним відділом було проведено велику науково-дослідну і конструкторську роботу, розроблено нові зразки бойової зброї, яка зіграла вирішальну роль під час радянсько-німецької війни. Основною розробкою групи Александрова була наземна реактивна установка «Катюша» (19351940), крім того розроблені реактивні авіаційні бомби та снаряди, спеціальне артилерійське обладнання на бойові машини, балістичні таблиці для бомбометання з літака (19381939) та багато іншого. Винаходи відділу Александрова були значним науково-технічним проривом на фоні тогочасної артилерійської реактивної зброї. Проте цей колектив, що фактично створив радянську реактивну артилерію, залишився спочатку не затвердженим в своїх авторських правах, а потім забутим, незважаючи на важливість зброї, створеної ним. Всі 9 членів колективу (включаючи Александрова) змінили місце роботи.

У 19411944 роках Володимир Александров працює Військовій академії бронетанкових та механізованих військ імені Сталіна начальником лабораторії, викладачем кафедри артилерії. В 1941—1942 роках захищає кандидатську дисертацію, за відмінний захист якої у листопаді 1942 року преміюється начальником Академії грошовою премією; у 1943 році отримує звання доцента. Дисертація Александрова була на той час першої і єдиною системною працею з реактивної артилерії і була направлена командуванню гвардійських мінометних частин як корисний навчальний посібник.

В 1944—1947 роках Александров працює в Київському танково-технічному училищі імені Тимошенка на посаді заступника начальника училища по артилерії та технічній підготовці. Тут він створив групу з викладачів технічного циклу в складі дев'яти чоловік та керував її роботою. В цей період працював над підготовкою докторської дисертації. В 1945—1946 роках був премійований за організацію та забезпечення навчального процесу в училищі.

27 березня 1947 року отримує звання інженера-полковника. В квітні 1947 року призначений старшим науковим співробітником НДІ-4 Академії артилерійських наук і обіймає цю посаду до 1949 року.

В 19491951 роках — начальник авторемонтного заводу УВС МГБ СРСР.

 
Могила Володимира Александрова

Загинув 7 березня 1951 року під час випробувань. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 9, ряд 1, місце 13-1).

Нагороди ред.

Був нагороджений двома орденами Червоної Зірки1939 році за об'єкти, що були здані на озброєння Червоної армії; другий в листопаді 1947 року).

Медалями:

Література ред.

  • Проценко Л., Костенко Ю. Лук'янівське цивільне кладовище : путівник. — Інтерграфік. — С. 192. — ISBN 966-532-012-2.