Акімов Микола Павлович

Мико́ла Па́влович Акі́мов (рос. Николай Павлович Акимов; нар. 16 квітня 1901, Харків — пом. 6 вересня 1968, Москва) — російський радянський режисер і художник, педагог, професор з 1960 року.

Микола Акімов
рос. Николай Павлович Акимов
Ім'я при народженніАкимов Николай Павлович
Народився3 (16) квітня 1901[4]
Харків, Російська імперія[1]
Помер6 вересня 1968(1968-09-06)[1][2][…] (67 років)
Москва, СРСР[1]
ПохованняЛітераторські мостки
Громадянство Російська імперія
СРСР СРСР
Національністьросіянин
Діяльністьхудожник, театральний режисер, сценограф, педагог, книжковий ілюстратор
Alma materВищі художньо-технічні майстерні
Знання мовросійська
ЗакладСанкт-Петербурзький театр комедіїd
Жанрпортрет
У шлюбі зактриса Олена Юнгер
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
народний артист СРСР Народний артист Таджицької РСР народний артист РРФСР заслужений діяч мистецтв РРФСР
IMDbID 0015347

Життєпис

ред.

Народився 3 [16] квітня 1901(19010416) року в Харкові в сім'ї службовця залізниці. Після отримання батьком посади в правлінні Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці родина в 1910 році переїхала в Царське Село, потім до Санкт-Петербурга[5]. У 1914 році займався у вечірній художній школі Товариства заохочення мистецтв, студії С. М. Зейденберга[6], у 19161918 роках навчався в Новій художній майстерні під керівництвом М. Добужинського, О. Яковлєва, В. Шухаєва. Працював у майстерні плаката петроградського Пролеткульту[6].

 
Могила Миколи Акімова

З 1919 року приїхав до Харкова. Того ж року еспонував свої твори на Першій всеукраїнській художній виставці. У 19201922 роках викладав малюнок на Вищих курсах політпросвітробітників в Харкові. У 1922 році став працювати в якості художника в Харківському театрі для дітей оформивши постановку п'єси О. Білецького (літературний псевдонім — Р. Побідимський) «Подвиги Геркулеса».

У 1923 році повернувся в Петроград і вступив до ВХУТЕМАСу. Після знайомства з М. М. Євреїновим оформив його п'єсу «Даєш Гамлета» в театрі «Криве дзеркало». Працював в якості художника-оформлювача в театрі «Музичної комедії», «Сучасному театрі», «Вільної комедії», в театрах-кабаре «Карусель» і «Балаганчик»[5].

Режисерську діяльність почав у 1932 році у Москві («Гамлет» Шекспіра в театрі імені Є. Вахтангова). З 1935 року працював (з перервою у 19491955 роках) художнім керівником Ленінградського театру комедії. Виконав театральні плакати до своїх спектаклів[6]. З 1954 по 1968 рік викладав в Ленінградському державному інституті театру, музики і кінематографії, очолюючи художньо-постановочний факультет[5].

Помер 6 вересня 1968 року у Москві. Похований в Санкт-Петербурзі на Літераторських містках Волковського цвинтаря.

Творчість

ред.

Постановки у театрі

ред.

Серед найкращих постановок:

Фільмографія

ред.
  • «Третя молодість» (1929, художник-постановник)
  • «Кощій Бездушний» (1944, художник у співавторстві)
  • «Попелюшка» (1947, художник у співавторстві)
  • «Тіні» (1953, режисер-постановник і художник — у співавторстві)
  • «Весна в Москві» (1953, фільм-спектакль; режисер-пост.)
  • «Справа» (1955, фільм-спектакль; режисер-постановник і художник — у співавторстві)
  • «Софія Ковалевська» (1956, сценарист у співавторстві)
  • «Строкаті розповіді» (1961, фільм-спектакль; режисер-постановник у співавторстві) та інші[8].

Художня творчість

ред.
 
плакат до вистави п'єси «Диктатура»

Виступав, як художник кіно. Працював у галузі станкового живопису, графіки, плаката:

Ілюстрував і оформляв книги у видавництвах «Academia», «Полярная звезда», «Былое» та інших; збірки творів Анрі де Реньє (1924—1927) і Жуля Ромена (1925—1930); «Смерть пана Жюльєна» П. Боста (1926) та інші[10].

Літературна діяльність

ред.

Автор статей з театрального мистецтва і книг:

  • «О театре». Ленінград ; Москва, 1962(рос.);
  • «Не только о театре». Москва, 1966(рос.)[10].

Відзнаки

ред.

Почесні звання:

Ордена і медалі:

Інші:

Вшанування пам'яті

ред.
 
мемjріальна дошка в фоє Театру комедії/

Примітки

ред.
  1. а б в г Акимов Николай Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б Vanslov V. V. Akimov, Nikolay // Grove Art Online / J. Turner[Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T001371
  4. Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  5. а б в г Біографія на kino-teatr.ru [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  6. а б в г [[Андрейканіч Андрій Іванович|Андрейканіч А. І.]] «Антологія українського плаката першої третини ХХ століття». — Косів: Видавничий дім «Довбуш», 2012. — 120 с.; іл. ISBN 966-5467-23-4 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  7. В якому він взяв участь і як співавтор сценічного варіанту п'єси.
  8. Фільмографія на kino-teatr.ru [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  9. Еециклопедія сучасної України.
  10. а б в «Художники народов СССР». Библиографический словарь. «Искусство», Москва, 1970. Том 1. сторінки 75—76(рос.)
  11. Енциклопедія Санкт-Петербурга [Архівовано 7 січня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  12. Мазурова С., Сладков А. В Петербурге открыли комнату-музей режиссёра Николая Акимова // Российская газета. — 2011. — 16 апреля. [Архівовано 1 грудня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  13. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Літенратура

ред.