Вікіпедія

Акцентуації характеру

(Перенаправлено з Акцентуація)

Акцентуа́ції хара́ктеру (від лат. accentus «наголос»), також акцентуа́ція особи́стості, акцентуйовані риси особистості — особливість характеру людини, що знаходиться в межах клінічної норми, при якій окремі його риси надмірно посилені, що призводить до вибіркової вразливості до одних психогенних впливів при збереженні стійкості та адаптивності до інших. Таке надзвичайне посилення певних рис характеру (вияв загостреної реакції особистості, крайня інтенсивність певних рис людини;[1] незвично високий ступінь виразності окремих рис[2]) виявляється лише за певних умов, і при цьому спостерігаються відхилення в психології та поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.[3] Акцентуації характеру проявляються не постійно, з роками вони можуть значно зменшуватися і наближатися до норми.[4] Поняття було введене К. Леонгардом, що означає надмірну виразність окремих рис характеру та їх поєднань і є крайніми варіантами норми, що межують з психопатією.[5][6][4] Ступінь акцентуації може бути різною — від легкої, помітної тільки близькому оточенню, до крайньої, коли доводиться задаватися питанням, чи немає хвороби — психопатії.[4] Відмінність від психопатії полягає у відсутності одночасного прояву тріади ознак, притаманних психопатіям: стійкості характеру в часі, тотальності його проявів у всіх ситуаціях і соціальної дезадаптації.[5] Акцентуація характеру є своєрідним «перекосом» або загостреністю (крайня розвиненість на шкоду іншим якостям) своїх психологічних рис, що спостерігаються в 20–50% людей і призводить до погіршення їх взаємодії з оточуючими, виникнення однотипних труднощів і конфліктів.[7][4] Акцентуйований тип особистості вважається пограничним станом, що знаходиться на межі між нормою і патологією.[8] МКХ-10 зараховує акцентуйовані риси особистості до проблем, пов'язаних із труднощами контролю над життєвою ситуацією (Z73.1), а не до психічного розладу.[9]

Акцентуація якостей особистості
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 Z73

Різниця між акцентуйованими рисами особистості (у науці про поведінку «особистість» може бути тотожна таким поняттям, як ідентичність або тип особистості) та розладом особистості полягає в тому, чи є акцентуація виправданою по відношенню до безпосередньої ситуації, в якій акцентуація виникає, і що акцентуйована риса особистості не є частиною більш складної акцентуації кількох рис особистості. Як акцентуйовані риси особистості, так і розлади особистості часто можна пояснити в світлі розвитку особистості, але при розладах особистості акцентуації не залежать від ситуації та є постійними (стійкими).

Акцентуйовані риси особистості менш складні, ніж розлади особистості; розлади особистості мають більш акцентуйовані риси особистості, і діагноз був розроблений для того, щоб розрізняти повний розлад (розлад особистості) і деякі відхилення від норми. Це сталося тому, що людина сприймає психічний розлад як крайність на шкалі між нормальним і ненормальним. У МКХ-10 конкретно зазначено, що це відноситься до рис характеру, виявлених у так званому типу поведінки А,[9] тобто статусно орієнтованій особі з агресивними рисами, нетерплячістю і яка часто займається кількома справами одночасно (характеризується нестримними амбіціями, потребою у високих досягненнях, нетерплячістю, змагальністю та почуттям терміновості). Багато людей мають такий характер протягом певного періоду свого життя, за певних обставин або постійно. Особистість з акцентуаціями характеру пов'язана, серед іншого, з розвитком стресу та професійного вигорання[10] (психологія вважає поведінку типу В більш корисною з психологічної та фізичної точки зору),[10] загострені акцентуації можуть ставати підгрунтям аморальної поведінки.[11]

Тому особистісні тести, що використовуються для діагностики, як правило, підраховують кількість акцентуйованих рис особистості. Таким чином, конкурентоспроможна людина не має нарцисичного чи антисоціального розладу особистості, якщо ця риса не поєднується з безрозсудністю, нездатністю слідувати соціальним нормам або нездатністю відчувати провину.

Акцентуації рис характеру розвиваються в соціальних умовах життя під впливом інтересів, професійної діяльності, сімейного виховання, специфіки контактів у колективі, але, як показують дослідження, основою для них є своєрідні вроджені індивідуальні особливості, які створюють ґрунт для виникнення акцентуацій у відповідних соціальних умовах.[3] Акцентуація передбачає посилення певної риси особистості, яка стає акцентуаційною.[12] Акцентуація тієї чи іншої риси — це не патологія, а визначене відхилення від середньої норми.[13][12][1] Осіб, які мають високий ступінь характеру або темпераменту, називають акцентуйованими.[13]

Поширеність акцентуацій характеру в загальній популяції є досить високою. За спостереженнями різних авторів, існують відмінності в цих цифрах. Серед підлітків у віці 14-15 років акцентуйованих 52%, а серед 16-17-річних — 62%.[6]

Історія поняття ред.

Про акцентуації більш детально наведено у працях К. Леонгарда, О. Лічко.[3] Термін «акцентуація» в 1968 році ввів німецький психіатр Карл Леонгард, який вживав його у словосполученнях «акцентуйована особистість» і «акцентуйована риса особистості». Він описує акцентуації як надмірно посилені індивідуальні риси особистості, які мають тенденцією до переходу в патологічний стан в несприятливих умовах. Леонгард характеризує акцентуації як «відхилення від норми», але зауважує, що на його думку «населення Берліна — це на 50 % акцентуйовані особистості і на 50 % — стандартний тип людей». Він розробив також свою класифікацію акцентуацій, в якій можна бачити значний вплив психоаналітичних уявлень про типологію психічних розладів.[14]

У 1977 році Андрій Євгенович Личко[ru] на основі робіт Леонгарда та класифікації психопатій Петра Борисовича Ганнушкіна[ru] розвинув концепцію і почав використовувати словосполучення «акцентуація характеру», вважаючи особистість надто комплексним поняттям для акцентуацій. Розроблена ним типологія має явну прив'язку до класифікації психопатій і, крім того, призначена тільки для підліткового віку.[15]

А.Є. Личко розробляв свою концепцію і діагностичні методики виключно для роботи з підлітками, через що інші автори іноді стверджують, що концепція акцентуації застосовна тільки до підліткового віку. Однак сам він ніде не обмежує сферу застосування цього поняття, а говорить лише про сфери застосування своїх теоретичних і практичних розробок. Акцентуації не є психічними розладами, але вони схожі з розладами особистості в певних аспектах, що дозволяє припустити, що між ними існує зв'язок.[15]

А. Личко розрізняє два ступені акцентуації:

  1. Явна акцентуація — це крайній варіант норми. Акцентуйовані риси характеру досить яскраво виражені протягом усього життя. Компенсації не відбувається навіть за відсутності психічних травм;
  2. Прихована акцентуація — поширений варіант норми. Акцентуйовані риси характеру проявляються переважно при психічних травмах, але не призводять до хронічної дезадаптації.[15] За звичайних умов не проявляється або виражена слабко.[6]

У цей час, з переходом української психіатрії на МКХ-10, класифікація психопатій Ганнушкина морально застаріла, і акцентуації, для зручності роботи, часто класифікуються, виходячи з міжнародної типології розладів особистості, або з психоаналітичних типологій особистісних розладів, хоча такий підхід і не є строгим або визнаним науковим співтовариством.

Сутність і межі поняття ред.

Поняття «акцентуація» близьке до поняття «розлад особистості». Основна відмінність полягає в тому, що три основні характеристики розладу особистості (вплив на всі сфери життя людини, стабільність у часі, соціальна дезадаптація) ніколи не присутні в акцентуації одночасно:

  1. Акцентуйована людина може специфічно реагувати на специфічні психогенні впливи, але тільки на них, у той час як людина з розладом особистості на будь-які психогенні впливи реагує відповідно до особливостей свого розладу (вплив на всі сфери життя);
  2. Акцентуації можуть бути найбільш вираженими лише в певний період життя людини (наприклад, підлітковий вік) і зазвичай згладжуються з часом, тоді як розлади особистості характеризуються появою на ранніх періодах життя і стабільністю або посиленням проявів протягом усього життя (стабільність у часі);
  3. Акцентуації можуть не призводити до соціальної дезадаптації взагалі або приводити до неї лише на короткий час, тоді як розлади особистості перешкоджають такій адаптації постійно (соціальна дезадаптація).

Хоча спеціально це звичайно не підкреслюється, можна бачити, що поняття «акцентуація» визначається через поняття «розлад особистості» («психопатія»), і вдруге по відношенню до нього. З тверджень Личко про відмінності акцентуацій від розладів особистості можна зробити висновок, що в усьому іншому вони схожі[15].

Акцентуйований тип особистості може бути описаний як стан, при якому риси характеру загострюються і стають дуже вираженими (наприклад, це може бути підвищена підозрілість, підвищена тривожність у тривожно-недовірливих людей), і хоча ці риси характеру виходять за рамки «нормального», але, в той же час, ще не стають патологією.[8] Кожен тип акцентуації має своє "слабке місце", і якщо психогенний фактор спрямований саме на це "слабке місце", акцентуйована риса характеру може проявитися як патологічна з тимчасовим порушенням поведінки та адаптації.[6][1] Ці особливості характеру є сприятливим фактором для розвитку психогенних розладів, захворювань загальносоматичного рівня, а також можуть певною мірою впливати на перебіг соматичного захворювання.

До формування так званих акцентуйованих рис характеру призводить розвиток надміру деяких рис характеру.[3]

Наприклад, акцентуйовані риси характеру можуть проявлятися у:[3]

  •  — застряганні в стані збудження, що свідчить про впертість, недовіру, нетерпимість до заперечень у дискусіях;
  •  — педантизмі, який проявляється в крайньому, невиправданому формалізмі при виконанні справи, в дотриманні «букви», хоча це і шкодить справі, в мисленні на кшталт «як би чогось не сталося»;
  •  — проявах нестриманості у демонстративних особистостей, коли сперечаються там, де треба погодитися, заперечують очевидне: «це неможливо», «я цього не розумію», хоча нічого «неможливого» або «незрозумілого» немає.
  •  — у екзальтованих особистостей це надмірна захоплюваність (ентузіазм), похвала за речі, які не варті уваги, легка збудливість в радості або сумуванням аж до відчаю, або їхні дуже емоційні та афективні реакції на власні вчинки або дії інших людей.
  •  — у тривожних особистостей в учікуванні в усьому небезпеки, прояві підвищеної боязкості, сором'язливості, розгубленості, хованні від небезпеки, поступкам навіть слабшому, уникненні його, якщо він погрожує.
  •  — у замкнутих інтровертних особистостей — у спрямуванні своїх думок і почуттів на себе, у свій внутрішній світ, униканні контактів з іншими, поганому пристосовуванні до обставин.
  •  — у екстравертованих особистостей, які багато говорять про себе, — у хвалькувнні, зосереджені уваги здебільшого на зовнішніх явищах, а не на собі, схильності погоджуватися з усім, що їм пропонують.
  •  — у ідеалізації свого оточення особами конформного типу (для них особливо характерні акцентуації характеру), де вони знаходять щиросердну опору і виправдання своїй поведінці.[6]
  •  — у жінок, які мають різні психологічні проблеми і є акцентуйованими або психопатичними особистостями, і вдаються до "допомоги" наркотиків.[6]

Основні типи акцентуацій характеру, описані А.Є. Лічко (1983).[6]

Класифікація акцентуацій ред.

Докладніше: Класифікація акцентуацій

З того часу, як поняття акцентуації було вперше представлено, було розроблено кілька типологій акцентуйованих особистостей. Перша з них (1968 рік) належить автору концепції Карлу Леонгарду. Наступна класифікація, яка отримала більш широку популярність з 1977 року, була розроблена Андрієм Євгеновичем Личко.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Неформальна освіта людей поважного віку (навчально-методичний посібник) За ред. доктора педагогічних наук, професора М.М. Букача. — Одеса: КЗВО «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» та ГО ОЦ УТВ, 2020 (стор.: 340-341)
  2. ↑ Толкунова І.В., Гринь О.Р., Смоляр І.І., Голець О.В. Психологія здоров'я людини/за ред. І.В.Толкунової. — Київ: 2018. — 156 с. (стор.: 33)
  3. ↑ а б в г д Варій М.Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закл.] / М.Й. Варій — [3-тє вид.]. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 1007 с. — ISBN 978-966-364-817-0 (стор.: 627-628)
  4. ↑ а б в г Столяренко О.Б. Психологія особистості. Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — 280 с. ISBN 978-611-01-0322-0 (стор.: 103-104)
  5. ↑ а б Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник [Архівовано 6 січня 2020 у Wayback Machine.]. — X.: Прапор, 2007. — 640 с. ISBN 966-7880-85-0 (стор.: 13).
  6. ↑ а б в г д е ж Психіатрія і наркологія: підручник / В.Л. Гавенко, В.С. Бітенський, В.А. Абрамов та ін.; за ред. В.Л. Гавенка, В.С. Бітенського. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: ВСВ "Медицина", 2015. — 512 с. ISBN 978-617-505-422-2
  7. ↑ Андрушко Я.С. Психокорекція: навч.-метод. посібник / Я.С. Андрушко. — Львів: ЛьвДУВС, 2017. — 212 с. ISBN 978-617-511-245-8 (стор.: 144)
  8. ↑ а б Яковлева Н.Ю. Агорафобія у міжнародному форматі DSM-V у людей з вадами слуху в їхньому соціальному житті. // Київський науково-педагогічний вісник. Науковий журнал # 14 (14) 2018. ISSN 2307-8060 (стор.: 45) Доступ[недоступне посилання]
  9. ↑ а б МКХ-10 Версія:2010: Z73.1 Акцентуація якостей особистості. (Z73)
  10. ↑ а б ”Typ A-beteende”. psykologiguiden.se
  11. ↑ Основи соціальної психології: підручник для закладів вищої освіти / П.П. Горностай, М.М. Слюсаревський, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.В. Хазратова та ін.; за ред. М.М. Слюсаревського. — Київ: Талком, 2018. — 580 с. ISBN 978-617-7685-42-4 (стор.: 506)
  12. ↑ а б Психологічний словник / авт.-уклад. В.В. Синявський, О.П. Сергєєнкова; ред. Н.А. Побірченко. — К.: Науковий світ, 2007. — 274 с.
  13. ↑ а б Коцан І.Я., Ложкін Г.В., Мушкевич М.І. Психологія здоров'я людини / За ред. І.Я. Коцана. — Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2011. — 430 с. ISBN 978-966-600-393-8 (стор.: 312)
  14. ↑ Карл Леонгард. Акцентуированные личности = Akzentuierte Persönlichkeiten. — Берлін, 1976. — 328 с. — ISBN 3-437-10447-0. Архівовано з джерела 28 листопада 2010
  15. ↑ а б в г Личко Андрій Євгенович. Психопатии и акцентуации характера у подростков / Під ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — Санкт-Петербург : Речь, 2009. — 256 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-9268-0828-6.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Акцентуації_характеру&oldid=40997096