Акуляче м'ясо — морепродукт, що складаються з плоті акул. Перші згадки в літературі про споживання його людиною датуються IV століття нашої ери.[1] Для вживання людиною у їжу виловлюють оселедцеву акулу атлантичну, Isurus, сірі акули та акулу-лисицю.[1] Акуляче м'ясо популярне в Азії, де його часто вживають у в'яленому, копченому або засоленому вигляді.[2] М'ясо акули регулярно споживають у Скандинавії, Японії, Австралії, частині Індії, частинах Канади, на Шрі-Ланці, у районах Африки та Мексики.[2][3] У західних культурах, вживання акулячого м'яса у їжі іноді вважається табу, хоча його популярність зросла в західних країнах.[2]

Поперечний розріз м'яса акули
М'ясо акули в супермаркеті в Японії
Ферментоване[en] акуляче м'ясо

Підготовка

ред.

Неперероблене акуляче м'ясо може мати сильний запах аміаку через високий вміст сечовини, що з'являється в міру розкладання риби.[4] Вміст сечовини та запах аміаку можна зменшити, маринуючи м'ясо в таких рідинах, як лимонний сік, оцет, молоко або морська вода.[5] Методи приготування включають нарізку м'яса на стейки та філе.[1]

Африка

ред.

У Східній Африці та на островах в Індійському океані акуляче м'ясо продається і є важливим джерелом білка протягом століть.[1] Його споживання спостерігається насамперед у прибережних районах. Його консервують за допомогою засолювання, щоб продовжити термін зберігання та полегшити транспортування.[1]

Азія

ред.

Акуляче м'ясо поширене і популярне в Азії.[2] У 1999 році об'єднані країни Азії лідирували за кількістю спійманих акул.[1] Азійське рибальство займало 55,4 % світового вилову акул у 1996 році.[1]

Японія

ред.

Японія займає значну частку ринку в торгівлі замороженим та свіжим м'ясом акул у імпорті, так і у експорті.[1] Акуляче м'ясо у Японії, зазвичай, вживають у приготовлених формах, наприклад, у готовій рибній ковбасі, сурімі, рибній пасті, рибних кульках та інших продуктах.[1]

Корея

ред.
 
Санджеок[en] (шашличок з яловичини із зеленою цибулею) та домбагі (солоне м'ясо акули)

У Кореї, домбагі (돔배기), солене акуляче м'ясо споживають у північній провінції Кьонсан.

Австралія

ред.

М'ясо акули популярне в Австралії, де воно відоме як пластівці[en]. Пластівці отримують в основному з гладенької акули австралійської, невеликого донного виду, що рясно населяють води вздовж східного узбережжя Австралії. Однак, через вичерпання запасів акул в Австралії, а потім у Новій Зеландії, цей попит дедалі більше заповнюється гладенькими акулами австралійськими, що постачаються з Південної Африки.[6][3] Пластівці можна придбати як готовий продукт у більшості австралійських магазинах риби та картоплі фрі, як правило, у вигляді смаженого в клярі або смаженого на грилі філе.[7]

Європа

ред.

Згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), європейські країни є основними ринками акулячого м'яса.[1] Солені катранові — популярна їжа в Німеччині, Франції та інших країнах Північної Європи.[1] М'ясо, як правило, обробляється та вживається у вигляді стейків та філе.[1] Однак, у Німеччині перевагу надають спинам, животу та копченим черевцям, які називаю Шиллерлокен нім. Schillerlocken.[1] Згідно з даними ФАО, Італія у 1999 році лідирувала в імпорті акулячого м'яса, а одразу за нею були Франція та Іспанія.[1] У 1999 році Франція імпортувала другу за обсягами кількість акулячого м'яса на світовому рівні.[1]

Маленькі акули продаються у Великій Британії як гірський лосось[en] у магазинах риби та картоплі фрі.

Ісландія

ред.
 
Гаукарльне в'ялення в Ісландії

В Ісландії гаукарль — це національна страва[en], яку готують із акули ґренландської[8] або полярної акули. Акуляче м'ясо закопують і ферментують[en], щоб заготувати його, а потім вішають сушитися протягом декількох місяців.[8]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Vannuccini, S. (1999). Shark Utilization, Marketing, and Trade. FAO fisheries technical paper. Food and Agriculture Organization of the United Nations. с. 66—93. ISBN 978-92-5-104361-5. Архів оригіналу за 28 серпня 2021. Процитовано 3 листопада 2020.
  2. а б в г Carwardine, M. (2004). Shark. Firefly Books. с. PT 126. ISBN 978-1-55297-948-8. Архів оригіналу за 28 серпня 2021. Процитовано 3 листопада 2020.
  3. а б Shark meat from SA could be dangerous for Australians. Getaway Magazine. 23 січня 2020. Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 15 червня 2020.
  4. Kim, S.K. (2014). Seafood Processing By-Products: Trends and Applications. SpringerLink : Bücher. Springer. с. 30. ISBN 978-1-4614-9590-1. Архів оригіналу за 29 серпня 2021. Процитовано 3 листопада 2020.
  5. Bashline, Sylvia (Січень1980). Eating Shark - Instead of Vice Versa. Field & Stream. с. 46. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 26 серпня 2015.
  6. Flake ‘n Chips. M-Net - Flake ‘n Chips (англ.). Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 15 червня 2020.
  7. John Ford, Robert Day: «Flake is sustainable gummy shark, except when it's not» [Архівовано 15 червня 2019 у Wayback Machine.]. The Conversation. 1 травня 2015.
  8. а б Deutsch, J.; Murakhver, N. (2012). They Eat That?: A Cultural Encyclopedia of Weird and Exotic Food from around the World. ABC-CLIO. с. 91—92. ISBN 978-0-313-38059-4. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 3 листопада 2020.

Посилання

ред.