Відкрити головне меню


Акромега́лія (грец. ακρος — крайній і грец. μεγας — великий) — захворювання, яке проявляється в надмірному рості кісток, м'яких тканин та внутрішніх органів. Спостерігають її після закриття ростових зон, найчастіше у молодому віці. Акромегалія здебільшого розвивається в осіб із завершеним фізіологічним ростом і закритими епіфізарними ростовими зонами, коли ріст кісток в довжину вже неможливий. Захворювання проявляється патологічним диспропорційним ростом кісток скелета, хрящів і м'яких тканин, порушенням різних видів обміну речовин.

Акромегалія
Мікроаденома гіпофізу на знімку МРТ головного мозку
Мікроаденома гіпофізу на знімку МРТ головного мозку
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 E22.0
OMIM 102200
DiseasesDB 114
MedlinePlus 000321
eMedicine med/27 derm/593
MeSH D000172
Акромегалія у Вікісховищі?

Зміст

ЕтіологіяРедагувати

В основі акромегалії лежить надмірне розростання клітин передньої долі нижнього мозкового придатка (пухлина гіпофіза), в зв'язку з чим підвищується секреція гормона росту. Хвороба триває багато років. В основі цієї хвороби лежить гіперфункція гіпофізу.

При акромегалії посилюється ріст нижніх та верхніх кінцівок; голова, язик, риси обличчя грубішають. Акромегалія супроводжується головним болем, розладом зору, порушенням статевої функції.

ЛікуванняРедагувати

Видалення пухлини гіпофіза. Також призначають соматостатин.

Методи видалення гіпофізаРедагувати

Метод трансфеноїдальної мікрохірургії аденом гіпофіза дозволив розширити показання до оперативного лікування акромегалії. Метод дозволяє візуалізувати пухлину гіпофіза і робити повну резекцію аденоми, уникаючи при цьому можливого ушкодження перехрещення зорових нервів. Успішне видалення аденоми зі зниженням базального рівня СТГ нижче 5 нг/мл спостерігається у 80-90 % оперованих хворих. Післяопераційні ускладнення (скороминучий нецукровий діабет, ринорея, синусит, менінгіт, парез черепних нервів) зустрічаються менш ніж у 5 % оперованих. Недостатність гонадотропної, тиротропної і адренокортикотропної функцій гіпофіза різної міри спостерігають у 3-60 % оперованих хворих.

Транскраніальні методи видалення аденоми гіпофіза, що супроводжуються значною летальністю і травматичні, нині практично не застосовують, за винятком випадків значного супракселярного поширення пухлини гіпофіза.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати