Вікіпедія

Азербайджанська міфологія

сукупність міфологічних уявлень азербайджанського народу

Азербайджанська міфологія (азерб. Azərbaycan mifologiyası) — сукупність міфологічних уявлень азербайджанського народу.

Зображення велетня дева на поштовій марці Азербайджану

Характеристика ред.

Міфи і легенди азербайджанців створювалися на основі віри народу в міфічних і напівміфічних істот — носіїв добра і зла. В азербайджанській міфологічній системі надзвичайно активні такі міфічні єдності, як Земля — Небо, Море — Гора, Вода — Вогонь, Людина — Звір, Дерево — Квітка, Вітер — Сель. Пов'язані з цими єдностями сюжети створювались на різних етапах суспільного розвитку. Ці сюжети характеризують особливості раннього розвитку самого народу. Значна частина з них, як самостійні міфологічні сюжети, протягом століть передавалися в усному мовленні, зберігшись донині. Інша ж група міфічних єдностей як окремі сюжети стала частиною різних азербайджанських фольклорних жанрів[1].

Попри те, що міфологія азербайджанського народу зазнавала впливу, вона зберегла в собі національний колорит. Тісно взаємопов'язана з перським фольклором і маючи з ним тісний взаємовплив, азербайджанська міфологія має значну своєрідність. На думку азербайджанського фольклориста і літературознавця Азада Набієва[az], міфологія азербайджанців, які жили в близькому сусідстві з персами, зазнала меншого впливу їхньої міфології, ніж перська — впливу азербайджанської, що перейняла багато міфологічних сюжетів тюркомовних сусідів[2]. З міфологією азербайджанців як у своєму типологічному, так і в генетичному контактному розвитку, взаємопов'язана міфологія кумиків[3].

За словами Набієва, чіткішу класифікацію сюжетів азербайджанської міфології можна побудувати шляхом їх розгляду на основі цифр 1-9, де, наприклад, цифра 3 уособлює три дійсності — світ рослин, тваринний світ і людське суспільство, цифра 4 охоплює воду, вогонь, повітря і землю, а цифри 5-9 також виражають відповідні поняття[4].

Витоки деяких азербайджанських міфів лежать в епічному пам'ятнику «Огуз-наме», а також в оповідях героїчного епосу огузів «Кітабі деде Коркуд», який увібрав як ранньотюркські уявлення, так і сформовані на Кавказі архаїчні погляди[5].

Вивчення і запис ред.

Ще в XIX столітті поряд з різними жанрами азербайджанського фольклору деякі азербайджанські міфи були записані з уст місцевого населення і опубліковані в російській пресі. Наприклад, у 9-му випуску «Збірника матеріалів для описання місцевостей і племен Кавказу» (ЗМОМПК) зі слів учителя Беюк-Ведінського сільського училища Мір Гашим-бека Везірова[ru] опубліковано «Декілька відомостей про татарські[прим. 1] повір'я», де наведено повір'я про джинів, девів, шайтана, явища природи, вогонь і воду, тварин, птахів і комах, злого духа Хал-Анасі, відносинах духів, мертвих тощо.[6] В 17-му випуску ЗМОМПК зі слів учителя Бакинської II російсько-татарської школи М. Ефендієва під заголовком «З повір'їв татар Шемаханського повіту» наведено повір'я про небо, Сонце, Місяць, падіння зірок, райське дерево, веселку, затемнення Сонця і Місяця, грім і дощ, шайтана, чаклунство, ворожіння, пристріт, лісовика, водяного тощо[7]

 
Азербайджанський учений-письменник Ю. В. Чеменземінлі.

В деяких працях таких вчених, як Мірза Казембек і Аббаскулі-ага Бакіханов зустрічаються відомості про азербайджанську міфологію. Фольклористи 1920-х років також приділяли в своїх творах увагу азербайджанській міфології. З цієї точки зору статті вченого-письменника Ю. В. Чеменземінлі мають особливе значення[7]. Чеменземінлі був також першим з азербайджанських дослідників, які виявили ініціативу відновлення азербайджанських міфів на основі казок[8].

Про азербайджанські міфи писали такі вчені як М. Тахмасіб[ru], А. Багрі, В. Велієв, А. Набієв. Найбільше дослідження про азербайджанські міфи в 1980-х роках вів Міралі Сеїдов. Класифікацію і таблиці азербайджанських міфів на основі цифр запропонував Азад Набієв[7].

Від початку 1970-х років значну увагу було приділено збиранню і публікації азербайджанської міфології. Опубліковано книги, що включають і азербайджанські міфи. Серед них «Азербайджанські казки, міфи, легенди» (Баку, 1988, упорядник А. Набієв), «Азербайджанські міфологічні тексти» (Баку, 1988, азербайджанською мовою), «Чарівні колоски (Азербайджанські міфи)», складені А. Набієвым (Баку, 1990)[7].

Персонажі і сюжети міфів ред.

В азербайджанській міфології зустрічаються такі міфічні і напівміфічні істоти, як циклопи, деви, дракони[1]. Дракон в азербайджанській міфології має двояку позицію, символізуючи з одного боку божественну силу, дощі, води, родючість і достаток, а з іншого — злі і темні сили[9]. У деяких міфах дракони це великі змії, але насправді змії значно більші, а щоб люди не боялися, Аллах зробив їх в очах людини маленькими. Дракони в азербайджанських міфах бувають також три-, семи — і сорокаголовими і щоб його вбити герой має відрубати всі голови. У деяких же випадках відрубана голова дракона може відродитися і напасти на героя[10]. В деяких міфах дракони ототожнюються з хмарою, що закриває сонце, а в інших — пожирають яйця птаха Сімург (наприклад у «Сказанні про Мелік Мамеда»)[11]. В міфології азербайджанців в образі дракона (часто багатоголового) зазвичай зображався злий демон аждарха (аждаһа), що сходить до іранського Ажі-Дахака[ru]. В міфах азербайджанців аждарха пов'язаний з водою, з дощовими хмарами. Зокрема, за азербайджанськими уявленнями, аждарха живе в озері. В деяких азербайджанських міфах аждарха поселяється в череві вагітної жінки і вбиває дитину[12].

 
Зображення Пері, намальоване Азімом Азимзаде. Ескіз костюма для опери З. Гаджибекова[ru] «Ашуг-Гаріб»

Одним з міфологічних образів, поширених в азербайджанській усній народній творчості є пері, що виглядають, у порівнянні з драконами і девами, більш позитивними, в образі прекрасних дів з білою шкірою і довгими волоссям. Мешкають пері, як правило, в гарних садах і палацах, купаючись у ставках. Також пері здатні перетворюватися на птахів, голубів і відлітати в інші країни[11]. В азербайджанців існує особливий різновид пері — водяні пері (су пярісі), що мають характер «господинь води»[13].

В міфології азербайджанців зустрічається також Агач-Кіші[ru], відомий також як Меша-Адам («лісова людина») — дух, який живе в гірських лісах і уявляється в образі волохатих істот[14], і Гюльябані[ru] (також гуляйбани, біабан-гулі) — злий дух, що живе в степу або на цвинтарі і лякає нічних подорожніх. Гюльябані, за повір'ями азербайджанців, має риси перевертня, ночами любить їздити на коні, заплутує йому гриву. Якщо ж зловити Гюльябані й увіткнути в комір його одягу голку, він стане працювати на людину, але буде робити все навпаки[15]. В азербайджанську міфологію входять також міфи про тотеми, наприклад, тотем вовка, зайця, бика тощо[16] (докладніше див. відповідний розділ).

 
Замітка про девів, наведена в статті «Декілька відомостей про татарські повір'я» (ЗМОМПК, вип. 9, 1890)

Також в азербайджанській міфології спостерігаються сюжети, пов'язані з перетворенням людини на звіра чи навпаки, причому, нерідко в подвоєнні — родичів або навіть близнюків. Приміром, є міфічне уявлення, пов'язане з птахом Ісаг-Мусаг. Брати-близнюки ж Акіл-Бакіл об'єднавшись в міфічному поданні, стали сприйматися як дещо ціле, підтвердженням чому служить подальша еволюція Бакіла в азербайджанському фольклорі[17].

Азербайджанці мають також перекази та міфи про печерних мешканців — карликів (аджинна, джиртдана) або велетнів (девів), які колись мешкали в підземних оселях або глибоких печерах, охороняючи в сорока кімнатах, за сорока замками казкові скарби — золото, перли і незліченну кількість різних дорогоцінних каменів. Азербайджанські міфи розповідають навіть про одноокого велетня Тепегеза, який жив зі стадом овець у печерних оселях. На території Азербайджану збереглися руїни мегалітичних споруд з величезних необтесаних каменів, будівельників яких азербайджанські легенди і перекази змальовують велетнями, зростом біля 30 м. У всіх азербайджанських переказах боротьба людини з троглодитами, велетнями і чудовиськами, закінчується повною перемогою людини, попри перевагу їх фізичної сили[18].

Деви належать до міфічних образів, що найчастіше зустрічаються в азербайджанських казках. Вони, як правило, великого зросту, некрасиві, покриті шерстю і фізично сильні, охороняють скарби і часто викрадають дівчат. У деяких міфах, душа девів укладена в маленькій пташці у скляній пляшечці. Бувають також три-, семи — і сорокаголові деви. В деяких переказах, проте, зустрічаються і позитивні деви, наприклад, у сказанні «Шахзаде Муталіб»[19].

Класифікація міфологічних уявлень ред.

Азербайджанський дослідник Рамазан Гафарли в своїй монографії «Азербайджанська міфологія» наводить таку класифікацію азербайджанських міфологічних уявлень: тотемізм, анімізм, аніматизм, антропоморфізм, магія, фетишизм і культи[20].

Міфи, пов'язані з тотемами ред.

В азербайджанській міфології існує велика кількість міфів, пов'язаних з тотемами[21], коли простежується родинний зв'язок члена громади з якоюсь твариною чи рослиною. Бували випадки, коли те чи інше плем'я навіть носило назву тотема[22]. В азербайджанських повір'ях зустрічаються ставлення до вовка, оленя, корові, білого птаха, змії, леву, дереву як до тотема[23].

 
Поштова марка Азербайджану, присвячена сірому вовку

Азербайджанський народ створив велику кількість міфів про різних домашніх і диких звірів і птахів. Частину з них опубліковано в XIX столітті, а частину в книзі А. Багрі «Фольклор Азербайджану і прилеглих країн» (1930). Приміром, існує міф про пророка Ібрагіма Халіла і ластівку, згідно з яким ластівки є священними птахами, вбивати яких гріх. Також є міф про птаха турача — символ краси[24]. Один з міфів присвячено бику; згідно з ним, Земля стоїть на рогах Золотого Бика[25].

Велика кількість азербайджанських міфів присвячено вовкові. Існують міфи, що виводять вовка в образі сонця і його променів. Витоки цих уявлень лежать в епічній пам'ятці «Огуз-наме». У міфі «Син вовка» розповідається про хлопчика, якого вигодувала вовчиця, що дало юнакові велику силу, перетворивши його на захисника свого народу. В іншому міфі «Вовк-спаситель» священний вовк рятує тюрків, показавши їм шлях до порятунку.

У присвячених зміям більш ранніх міфах і легендах, змії добрі, надають силу і здатні навчати людину мові тварин. Вони часто лежать на скарбах і можуть поділитися ними з людиною. В деяких міфах змії навіть живуть з людиною і допомагають їй. Однак, з часом змії в міфах набувають негативного образу, бувши відомими як отруйні істоти[26].

Анимистические подання ред.

Анімістичні уявлення полягають у вірі в існування душі в усіх об'єктів природи. В багатьох азербайджанських повір'ях є відомості про наявність душі в неживих предметів. Приміром, є повір'я про те, що не можна рубати інжирне дерево, інакше його дух може озлобитися і нашкодити людині. Також у народі кажуть, що якщо вилити на землю гарячу воду, то можна завдати шкоди душі землі, або попереджають, що, кидаючи в птаха камінь, треба боятися його духа. В азербайджанській епічній традиції збереглися сліди ідеї про збереження душі в інших місцях[27].

Аніматистичні уявлення ред.

Аніматистичні уявлення в азербайджанській міфології полягають у висуванні на передній план вічності душі померлого. За цими міфами, душа людини продовжує жити навіть після смерті тіла. Такі міфи знаходять своє відображення в деяких поховальних обрядах минулого, коли разом з померлими ховали деякі речі та їжу. Наприклад, у деяких могильниках у Шекінському районі, були виявлено посудини з їжею, прикраси, посох, а також стріли, необхідні померлому для полювання в потойбічному світі[28].

Антропоморфічні уявлення ред.

 
Міфічна птиця Сімург допомагає бакинській дівчинці Міні. Вистава на церемонії відкриття Ісламських ігор солідарності 2017

Антропоморфічні подання полягають у вірі в те, що людські риси характерні не тільки людині, але і явищам природи, тваринам і птахам, небесним тілам, предметам[28]. В азербайджанській міфології багато об'єктів, починаючи з каменів і закінчуючи небесними тілами, такими як Сонце, Місяць, Зірки, здатні, як людина, говорити, думати, творити[29].

Магічні уявлення ред.

Магічні уявлення в азербайджанській міфології являють собою комплекс зачарувань, чаклунства, чарівництва, талісманів, ворожінь і молитов[30]. До прикладу, в минулому азербайджанці для того, щоб прибрати переляк з тіла, давали зляканому воду, куди попередньо опускали дверний засув. Отриманий розчин, згідно з повір'ям, володів магічною силою, здатною вилікувати людину від переляку. Крім цього, для лікування використовували козячий жир, а для того, щоб не пустити в будинок поганий пристріт, вішали на вхідні двері колючку, гілки колючих дерев або ж гілки гармали. А для того, щоб уберегти сад від шкоди, на паркан вішали череп собаки[31].

Фетишизм і культи ред.

 
Вид на гору Кошкар в Дашкесанському районі, в минулому шанувану азербайджанцями як священна[32]

Фетишизм у міфологічних уявленнях азербайджанців займає особливе положення. В різні періоди історії азербайджанського народу була притаманна особливість обожнювання як невеликих предметів (предметів побуту, зброї), так і джерел, пагорбів, скель. Ці об'єкти з часом перетворювалися на місця набуття людиною надії на що-небудь. У багатьох азербайджанських переказах чарівні предмети здатні творити чудеса[33]. Ці вірування з часом спричиняли появу міфів про культові місця[34]. До таких культових місць зокрема належали гори. В деяких баяти, азербайджанських фольклорних чотиривіршах, зустрічаються звернення до гір, як до старійшин[35]. Зустрічаються також рядки, що відбивають віру в святість гір[36]. До прикладу, в минулому азербайджанці шанували як священну гору Кошкар[32].

В азербаджанській міфології зустрічаються також сліди культів дерева, гір, скель, джерел, змії, бика, коня, вогнища, предків. В Шекі є святиня (пір) Бабаратма, а в Агдаші шановане місце Гюндогду баба, що являє собою могили шанованих людей[37]. Поширений і культ дерева. Навіть у наші дні в деяких місцях люди вішають клаптики тканини на шановані дерева. Приміром, у селищі Ілісу є старовинне горіхове дерево, називане «горіховим піром». До цього дерева приходять хворі в пошуках зцілення, а також жінки, що бажають завагітніти[38]. Це пов'язано з тим, що люди, бачачи як щороку плодоносить дерево, вірять у його чарівні і цілющі властивості. У містечку Карабулак, між Ілісу та Ґахом, розташоване старовинне кизилове дерево, називане «пір зогал», на гілках яких можна зустріти клаптики тканини, мотузки, паперові гроші, нитки, залишені паломниками[19].

Примітки ред.

Коментарі
  1. ↑ Мались на увазі азербайджанські.
Джерела
  1. ↑ а б Набиев, 1988, с. 5.
  2. ↑ Набиев, 1986, с. 51.
  3. ↑ Халипаева И. А. Кумыкская мифология и ее турецко-азербайджанские параллели // Языки, духовная культура и история тюрков. Традиции и современность. — 1997. — Т. II. — С. 129.
  4. ↑ Набиев, 1986, с. 55.
  5. ↑ Qafarlı, 2010, с. 50.
  6. ↑ Әфәндијев, 1992, с. 132.
  7. ↑ а б в г Әфәндијев, 1992, с. 133.
  8. ↑ Qafarlı, 2010, с. 49.
  9. ↑ Пашаев, 2009, с. 184.
  10. ↑ Әфәндијев, 1992, с. 155.
  11. ↑ а б Әфәндијев, 1992, с. 156.
  12. ↑ Басилов В. Н. Аждарха // Мифы народов мира. — М. : Советская энциклопедия, 1987. — Т. I. — С. 50.
  13. ↑ Басилов В. Н. Пари // Мифы народов мира. — М. : Советская энциклопедия, 1982. — Т. II. — С. 287.
  14. ↑ В. Б. Басилов. Агач-Киши // Мифы народов мира. — М. : Советская энциклопедия, 1987. — Т. I. — С. 35.
  15. ↑ Гюль-ябани // Мифы народов мира. — М. : Советская энциклопедия, 1987. — Т. I. — С. 342.
  16. ↑ Набиев, 1986, с. 56.
  17. ↑ Набиев, 1986, с. 48-49.
  18. ↑ Каракашлы, 1964, с. 29.
  19. ↑ а б Әфәндијев, 1992, с. 154.
  20. ↑ Qafarlı, 2010, с. 11.
  21. ↑ Әфәндијев, 1992, с. 148.
  22. ↑ Qafarlı, 2010, с. 312.
  23. ↑ Qafarlı, 2010, с. 313.
  24. ↑ Әфәндијев, 1992, с. 149.
  25. ↑ Әфәндијев, 1992, с. 150.
  26. ↑ Әфәндијев, 1992, с. 151-152.
  27. ↑ Qafarlı, 2010, с. 314.
  28. ↑ а б Qafarlı, 2010, с. 315.
  29. ↑ Qafarlı, 2010, с. 316.
  30. ↑ Qafarlı, 2010, с. 316-317.
  31. ↑ Qafarlı, 2010, с. 318.
  32. ↑ а б И. М. Джафар-заде. Экспедиция по обследованию циклопических сооружений Азербайджана // Известия АзФАН СССР. — 1938. — № 3. — С. 38.
  33. ↑ Qafarlı, 2010, с. 322.
  34. ↑ Qafarlı, 2010, с. 323.
  35. ↑ Qafarlı, 2010, с. 326.
  36. ↑ Qafarlı, 2010, с. 327.
  37. ↑ Qafarlı, 2010, с. 327-328.
  38. ↑ Әфәндијев, 1992, с. 153.

Література ред.

  • Каракашлы К. Т.[az]. Материальная культура азербайджанцев Северо-восточной и Центральной зон Малого Кавказа: историко-этнографическое исследование. — Б. : Издательство Академии наук Азербайджанской ССР, 1964.
  • М. Сејидов[az]. Азәрбајҹан мифик тәфәккүрүнүн гајнаглары : [азерб.]. — Б. : Јазычы, 1983.
  • Набиев А.[az]. Взаимосвязи азербайджанского и узбекского фольклора : [рос.] / Научный редактор доктор филологических наук А. Дж. Гаджиев. — Б. : Язычы, 1986. — 286 с.
  • Азербайджанские сказки, мифы, легенды : [рос.] / Составитель, автор предисловия А. Набиев[az]. Редактор Т. Рашевская. — Б. : Азербайджанское государственное издательство, 1988. — 303 с.
  • Азәрбајҹан мифоложи мәтнләри : [азерб.] / Составитель, автор предисловия и комментариев Ариф Аджалов. — Б. : Элм, 1988. — 194 с.
  • Сеһрли сүнбүлләр (Азәрбајҹан мифләри) : [азерб.] / составитель А. Набиев[az]. — Б. : Ҝәнҹлик, 1990.
  • Әфәндијев П.[az]. Азәрбајҹан шифаһи халг әдәбијјаты : [азерб.] / Научный редактор А. Набиев[az]. — Б. : Маариф, 1992. — 477 с.
  • Пашаев В. П. О некоторых древнетюркских мотивах в азербайджанских вышивках // Истоки и эволюция художественной культуры тюркских народов. — Каз. : Заман, 2009.
  • Qafarlı R.[az]. Azərbaycan-türk mifologiyası : [азерб.] / Редактор С. Рзасой. — Б. : ADPU-nun nəşri, 2010. — 405 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Азербайджанська_міфологія&oldid=31690258