Митрополи́т Богородський Адріа́н (в миру Валенти́н Єго́рович Стари́на; 13 грудня 1943, Дніпро) — український та російський релігійний діяч. Дослідник церковної музики. Архієрей Православної церкви України. До 15 грудня 2018 року — митрополит Української Православної Церкви Київського Патріархату, постійний член Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату (до 2011). Один із трьох архієреїв УПЦ Київського патріархату, що мав кафедру на території Російської Федерації.

Адріан
Mytr adrian.jpg
1-й Митрополит Богородський
з 8 лютого 1994
Церква: Українська Православна Церква — Київський Патріархат
Попередник: Кафедру засновано
2-й Єпископ Дніпропетровський і Запорізький
6 лютого 1994 — 31 січня 1996
Церква: Українська Православна Церква — Київський Патріархат
Попередник: Спиридон (Бабський)
Наступник: Він сам як архієпископ Дніпропетровськийі Криворізький
2-й Архієпископ Дніпропетровський і Криворізький
1 лютого 1996 — 20 жовтня 2009
Церква: Українська Православна Церква — Київський Патріархат
Попередник: Він сам як єпископ Дніпропетровський і Запорізький
Наступник: Симеон (Зінкевич)
1-й Митрополит Криворізький і Нікопольський
21 жовтня 2009 — 13 травня 2011
Церква: Українська Православна Церква — Київський Патріархат
Попередник: Кафедру засновано
Наступник: Симеон (Зінкевич) як тимчасово керуючий
 
Альма-матер: Київський національний лінгвістичний університет
Діяльність: клірик
Ім'я при народженні: Валентин Єгорович Старина
Народження: 13 грудня 1943(1943-12-13) (76 років)
місто Дніпропетровськ, УРСР, СРСР
Чернецтво: 1988
Єп. хіротонія: 6 лютого 1994

Нагороди:

Орден «За заслуги» III ступеня

БіографіяРедагувати

Народився 13 грудня 1943 у місті Дніпрі. Батько майбутнього митрополита Ягор Старина убитий на Другій світовій війні, мати сама виховувала п'ятьох дітей.

1960 р. закінчив середню школу. 1961—1963 - на військовій службі у Ярославській області на Московщині. Повертаючись із армії, заїхав до Троїце-Сергієвої лаври Московської патріархії, де став духовним учнем кубанського українця, головного реєнта Лаври і Московської Духовної академії ігумена Матвія Мормиля, який допоміг йому підготуватися до духовних навчальних закладів[1].

1967 — закінчив Дніпропетровське музичне училище. Протягом року викладав музику в Олешках на Херсонщині. З 1968 по 1973 рр. навчався у Київському педагогічному інституті (музично-педагогічний факультет). Працював інспектором Бородянського відділу культури Київської області, але вже тоді твердо вирішив присвятити життя служінню Церкви. З благословення митрополита Київського та всієї України Філарета Денисенка у січні 1974 поїхав на навчання до Троїце-Сергієвої лаври, але не був прийнятий. Тоді його духівник Матвій Мормиль попросив ректора Московської духовної академії архієпископа Володимира Сабодана направити Валентина Старину у Смоленську єпархію. Там його рукоположив у сан диякона та ієрея єпископ Смоленський і В'яземський Феодосій (Процюк).

За три роки служіння настоятелем у селі Ніколо-Яровня збудував Свято-Миколаївський храм[1].

Вступив до Московської духовної семінарії, суміщаючи навчання з викладанням на регентському відділенні при Московській духовній академії. 1981 на останньому курсі семінарії переведений у Ленінградську духовну семінарію, після закінчення якої 1982 був направлений у розпорядження патріарха Московського Пімена[2].

1982 прийнятий у клірики Московської єпархії? закінчив Московські Духовну Семінарію. Служив у Богоявленському храмі міста Коломна. 1987 переведений до Каширського району і міста Балашиху. 8 вересня 1987 пострижений у чернецтво намісником Троїце-Сергієвої лаври архімандритом Алексієм Кутєповим з іменем Адріан[1].

1988 закінчив Московську духовну академію, де захистив кандидатську дисертацію «Церковний хоровий спів у Російській Православній Церкві за тисячолітній період її існування Х-ХХ ст.»[3].

Навесні 1989 призначається настоятелем Богоявленського собору міста Ногінська Московської області із зведенням у сан ігумена, а влітку 1990 року — піднесений до сану архимандрита[3]. Проте 1992 єпархіальні збори під проводом митрополита Ювеналія зажадали від ієромонаха Адріана від'їзду до Ульяновської єпархії РПЦ. Але Адріан не поїхав до Ульяновська, вважаючи це незаслуженою висилкою, а перейшов до складу РПАЦ, що тоді перебувала у складі Російської православної церкви Закордоном. У зв'язку з цим Московська патріархія позбавила його сану.

У складі УПЦ Київського патріархатуРедагувати

27 грудня 1993 архімандрит Адріан прийнятий до числа кліриків УПЦ Київського патріархату указом Святійшого Патріарха Володимира Романюка, а парафія Богоявленського собору міста Ногінськ Московської області включена до складу УПЦ КП як частина РПАЦ в юрисдикції патріарха Володимира Романюка. В парафії переважали етнічні росіяни, оскільки українців у Ногінську майже не було. Діяльність Адріана у Ногінську відзначалася великою благочинною роботою: створено безплатну їдальню та медпункт для не імущих жителів міста. При cоборі діяли жіночий монастир, бібліотека на 50 тисяч томів, Духовна семінарія та Православний ліцей.

6 лютого 1994 у Володимирському соборі Києва Філарет (Денисенко) та инші архієреї УПЦ КП висвятили архімандрита Адріана на єпископа Запорізького і Дніпропетровського.[3].

8 лютого 1994 - Священний Синод УПЦ Київського патріархату ухвалює рішення про заснування окремої єпархії на території Російської Федерації. Єпископ Адріан призначається правлячим архієреєм Богородської єпархії (Московської області) Української Православної Церкви Київського Патріархату[3], але проживає постійно в Україні.

27 жовтня 1995 - піднесений до сану архієпископа[3].

1 лютого 1996 - призначається керуючим Дніпропетровською єпархією з титулом «архієпископ Дніпропетровський і Криворізький».

Атака влади РФ на Богородську єпархію УПЦ КПРедагувати

29 вересня 1997 - загін з 100 бійців ОМОНу — міліції особливого призначення РФ за рішенням влади взяв під контроль для передачі Російській православній церкві Московського патріархату нерухоме і рухоме майно Богоявленського собору. На Адріана спецпризначенці поклали кайданки (наручники) і вивезли з території собору. За час, що минув після погрому, російська влада так і не вибачилася за свої брутальні дії, а Російська православна церква не повернула захоплене рухоме майно. Ця акція співпала в часі з атаками на УПЦ Київського патріархату в самій Україні, де Святійшому патріарху Філарету погрожували фізичною розправою.

Митрополиче служінняРедагувати

9 грудня 2002 - владику Адріана (Старину) рішенням Синоду УПЦ КП підносять до сану митрополита[3].

21 жовтня 2009 - рішенням Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату призначений керуючим окремою Криворізькою єпархією з титулом «Криворізький і Нікопольський»[3].

Згідно з рішенням Священного Синоду від 13 травня 2011 митрополит Адріан звільнений від управління Криворізькою єпархією та залишений керуючим Богородською єпархією (Московська область РФ) з титулом митрополит Богородський УПЦ КП.

15 грудня 2018 - митрополит Адріан узяв участь в Об'єднавчому соборі українських православних церков, проведений екзархами Вселенської патріархії. Увійшов до числа архієреїв диптихіальної Православної Церкви України.

НагородиРедагувати

2007 удостоєний «за особистий внесок в соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, а також з нагоди 16 річниці незалежності України" нагороджений Президентом Віткором Ющенком орденом «За заслуги» III степені[4][5][6].

Удостоєний церковних нагород:

  • Орден Святого Архистратига Божого Михаїла (1999 р.),
  • Орден святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (23.01.2004 р.),
  • Орден Юрія Переможця (14.12.2006 р.)[3].


ПриміткиРедагувати

  1. а б в Вітання до ювілею митрополита Адріана.
  2. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою anti-raskol_bio не вказано текст
  3. а б в г д е ж и Інформаційне управління УПЦ Київського Патріархату. 20. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 20/07/2012. 
  4. Указ Президент України від 20 серпня 2007 року № 715/2007 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України» укр.
  5. Президент Украины отметил заслуги церковных деятелей Архівовано 2008-03-31 у Wayback Machine.
  6. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою USchenko не вказано текст

ПосиланняРедагувати