Відкрити головне меню

Аджиго́льський мая́к (Станісла́в-Аджиго́льський задній мая́к) — найвищий маяк України. Знаходиться поблизу села Рибальче Голопристанського району Херсонської області у південно — східному куті Дніпровського лиману, побудований в 1911 р. за проектом інженера і вченого Володимира Григоровича Шухова.

Аджиго́льський мая́к
Adziogol hyperboloid Lighthouse by Vladimir Shukhov 1911.jpg

46°29′32″ пн. ш. 32°13′57″ сх. д. / 46.492333° пн. ш. 32.232611° сх. д. / 46.492333; 32.232611
Країна Україна Україна
Розташування Херсонська область Голопристанський район поблизу села Рибальче
Архітектор Шухов Володимир Григорович
Інженер контора інженера Барі
Дата початку спорудження 1908
Дата закінчення спорудження 1911
Відкриття 1911
Будівнича система гіперболоїдний
Стиль Хай-тек
Висота 64 м
Призначення маяк

Аджиго́льський мая́к. Карта розташування: Україна
Аджиго́льський мая́к
Аджиго́льський мая́к
Аджиго́льський мая́к (Україна)

Аджиго́льський мая́к у Вікісховищі?
Аджигольський маяк біля Херсона, 1911

Зміст

Походження назви маякаРедагувати

Назва маяка походить від озера Аджиголь (6 км на південь від с. Рибальче) та поблизу розташованого хутора Аджиголь, з 1946 р. — х. Заозерний. Гирло Дніпра вважається складним місцем для навігації. При впадінні в лиман річка являє собою хитросплетіння численних рукавів, островів-плавнів і вузьких проток між ними (єриків)[1].

У Дніпро-Бузькому лимані (Дніпровсько-Бузькому) канал прокладено ламаною лінією — «колінами». Прохід через фарватер кожного коліна забезпечують 2 маяки (ідентичні по структурі та різні за конструкцією): Станіслав-Аджигольський передній та Станіслав — Аджигольський задній.

ІсторіяРедагувати

На початку 1908 року, морське міністерство уклало з будівельною конторою інженера О. В. Барі контракт на будівництво двох гіперболоїдних маякових веж на штучних бутових островах: однієї-30-метрової, в трьох кабельтових від північного краю острова Якушев, а іншої — 70 метрової, на відстані 3,6 милі від першої, на північ від селища Рибальче[2].

Маяки були спроектовані інженером Володимиром Григоровичем Шуховим. Він відпрацював промислову технологію виготовлення всіх деталей, створив детальний каталог типових конструкцій, випустив документацію з докладним описом способів монтажу елементів безпосередньо на будівельному майданчику.

Станіслав — Аджигольський задній маяк на момент споруди був первістком висотних гіперболоїдів. На ньому відпрацьовувались нові елементи збірки, використані потім при зведенні Шуховської радіощогли висотою 148 м у Москві.

Зведення маякаРедагувати

Поки відбувалося бетонування штучного острова площею близько 400 квадратних метрів, складні металеві конструкції підвозилися на звичайних човнах з прибережних сіл (Рибальче). Остов збирали по секціях на заклепках. Замість будівельних лісів, в місцях перетину стійок укладали дерев'яний настил, на якому за допомогою ручної лебідки вели збірку чергової секції на кожному ярусі. Таким чином, вежа, подібно складаної підзорної труби, мов би висувалася вгору. В центрі 20-метрового кола, зводили порожнисту 59-метрову опорну металеву колону (труба) діаметром 2 м з гвинтоподібними сходами всередині (для персоналу та відвідувачів) і підіймальними пристосуваннями для доставки на оглядові майданчики (які мають назви верхній та нижній) вантажі[3]. На цих майданчиках розміщені прожекторні відділення з двома прожекторами, які подають вогонь білого кольору, коли заходить сонце, і горять до світанку. На майданчику останнього ярусу поставили 4 метровий металевий восьмигранник, а на його даху звели шестигранний ліхтарний модуль висотою 6,2 метра з потужним маяковим прожектором з дальністю видимості вогню 19 миль.

Попри важкі умови будівництва, Станіславо-Аджигольський маяк було збудовано в 1911 році[4]. Точність монтажу і міцність 70-метрової споруди дивовижна: відхилення від проекту вершини вежі не перевищувала двох десяткових часток загальної висоти при коефіцієнті запасу міцності 2,5, що гарантує стійкість конструкції маяка при впливі штормів будь-якої сили. З його вершини відкриваються чарівні краєвиди на стрічку Кінбурнської коси, на різнокольорові плями сотень островів гирла Дніпра, та широкі простори Дніпровського лиману[5].

Технічна характеристикаРедагувати

Маяк являє собою вертикальну ґратчасту гіперболоїдну конструкцію зі сталевих стрижнів. Нижній діаметр — 16 метрів, верхній діаметр (де знаходиться оглядовий майданчик) — 6 метрів, який стоїть на штучному кам'яному виступі, площа котрого 400 квадратних метрів, в декількох кілометрах від берега[6]. Сітчастий геперболоїд при уявній складності переплетінь металевих смуг і горизонтальних кілець, надзвичайно простий (гіперболічну поверхню утворюють прямі лінії). Гіперболоїдна технологія використання в конструкції маяка дозволила надати споруді міцність і при тому витратити відносно небагато будматеріалу тим самим знизити його загальну масу. Аджигольський маяк став найвищою односекційною конструкцією, спроектованої В.Шуховим[7].

Вертикальна ажурно-металева конструкція маяка зі сталевих стрижнів, має висоту — 64 метри, що робить його найвищим маяком в Україні, та найвищим у світі маяком традиційної конструкції.[8] У списку найвищих маяків світу опублікованого на сайті Університету Північної Кароліни (США) він входить в двадцятку.

Устаткування для функціонування маякаРедагувати

 
Аджиго́льський мая́к (2015)

Всередині прозорої ажурно-металевої конструкції вежі зведена невелика будівля, в якій є все для безперебійного функціонування маякового вогню: камбуз, машине відділення, цистерни з водою та паливно-мастильними матеріалами, кімната для вахтових працівників та радіовузол. Потужний приймач забезпечує надійний зв'язок із керівниками Чорноморсько- Азовського пароплавства. Центр його в Одесі, а відділ, який контролює діяльність маяка, — у Херсоні[9].

У 1956 році Комісія фахівців визнала, що вежа повністю відповідає нормам міцності. У 70-х роках минулого століття на маяку встановили дизель-електрогенератори, а пізніше сонячні панельні батареї, забезпечивши його електроенергією. Обслуговування маяка ведеться бригадою з п'яти чоловік вахтовим методом. Разом зі Станіслав-Аджигольським переднім маяком, розташованим за 6,49 км (4,03 милі) від нього, служить засобом навігації для суден, що заходять у гирло Дніпра.

ЛітератураРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Херсонщина туристическая:ежегодный рекламный каталог. — Херсон : Наддніпряночка, 2015. — С. 67.
  2. Сергей Аксентьев. Башни на взморье // Наука и жизнь. — Вип. №10 2011. — С. 110.
  3. Аджигольский маяк. https://stejka.com. Процитовано 22 березня 2018 року. (рос.)
  4. Александр Захаров. памятник уникальному инженеру // гривна. — Вип. №14 (3-10 апреля) 2014. — С. 14.
  5. Путешествие по Херсонщине: Энциклопедия-путеводитель. — Херсон : Надднепряночка, 2008. — С. 211.
  6. редакция. Дом света. Станиславо- Аджигольский маяк // Корреспондент. — Вип. №29 2008. — С. 43.
  7. архив. Железные девы.: инженерные конструкции // Корреспондент. — Вип. №7 (21 февраля) 2014. — С. 47.
  8. Russ Rowlett. «The Tallest Lighthouses».
  9. редакція. Станіславо – Аджигольський маяк – унікальне диво півдня України // Позакласний час. — Вип. №4 2011. — С. 79.