Агранович Софія Залманівна

Софія Залма́нівна Аграно́вич (24 червня 1944 — 18 липня 2005) — російська філолог, літературознавиця, фольклорист, професор катедри російської та зарубіжної літератури Самарського університету, кандидат філологичних наук, дослідниця фольклору.

Агранович Софія Залманівна
Народилася	24 червня 1944(1944-06-24) Куйбишев, СРСР
Померла	18 липня 2005(2005-07-18) (61 рік) Самара, Росія
Місце проживання	Самара
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	філолог, фольклористка, літературний критик, викладачка університету
Alma mater	Samara state university of social sciences and educationd
Галузь	літературознавство, фольклористика
Заклад	Самарський державний університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	кандидат філологічних наук
Нагороди

Життєпис

Народилася 1944 року у місті Куйбишев (нині Самара) у сім'ї робітників. Закінчила Куйбишевський педагогічний інститут. Після закінчення, деякий час працювала у школі (1961—1962), також була науковим співробітником Куйбишевського літературного музею (1966—1968), викладала у профтехучилищі (1968—1975), читала лекції в інших вишах та школах (за програмою доуніверситетської підготовки).

За запрошенням Льва Адольфовича Фінка прийшла працювати до Куйбишевського державного університету, де працювала 30 років та стала  видатною спеціалісткою з фольклору, міфології, міфопоетики.

Софія Залмановна розробила авторський курс «Історія та теорія фольклору», проводила студентський спецсемінар, присвячений зв'язкам фольклору і літератури, відображенню в художній свідомості міфологічних уявлень, адаптації міфу у побутовій та художній сфері. Дослідженню цих проблем Софій Залманівна присвятила й свою наукову діяльність: разом зі своїми колегами Л. П. Рассовською, А. В. Пєтрушкіним, І. В. Саморуковою, Є. Є. Стефанським, С. В. Березіним написала сім наукових монографій.

Основний напрям наукової діяльності С. З. Агранович: відображення та побутування архаїчних структур мови та мислення у літературі; міфотворчі процеси, аналіз та походження міфів, міфопоетика та сюжетотворчі функції міфу. Продуктивно розвинула компоративні методи дослідження явищ культури.

Нагородженна медаллю «Ветеран праці».

Особистість

Агранович була відома своїм епатажним стилем, що виявлявся у спілкуванні зі студентською аудиторією:

Агранович була «… такою собі Новодворською від філології самарського масштабу. Людиною яскравою і освіченою. Через неї проходили всі першокурсники (в основному — першокурсниці) самарського філфаку. Самарські „маніжні панночки“, які тільки-но прийшли на філфак, одразу потрапляли до неї — важкої, цинічною, полум'яної, гострої на слово. Шокуючий стиль був нею обрано свідомо. Чого варті тільки її епатажні цигарки під час лекцій, здатні були надовго вразити вчорашніх школярок…».

Бібліографія

У працях С. З. Агранович, написаних разом з  І. В. Саморуковою, архаічна генеза різноманітних жанрових моделей, а також двійництва, як моделі осмислення людини та світу, яка має національно-історичну специфіку.

Агранович тяжіла до міждисциплінарних досліджень.  Софія Залманівна і Євген Євгенович Стефанський розвивали особливу галузь гуманітарного знання — міфолінгвістику, що досліджує як мова відтворює і транслює культурні концепти. У книзі «Міф у слові: продовження життя. Нариси з міфолінгвістики» досліджується генеза низки слов'янських концептів (зокрема, сором, сум, лютость, місце) з точки зору міфу і ритуалу. Для доказу автори залучали широкий спектр фактів мови, фольклору, літератури та мистецтва.

Остання книга, над якою працювала Агранович (у співавторстві з психологом Сергієм Вікторовичем Березіним), має назву «Homo amphibolos: Археологія свідомості». Досліджуючи генетичну природу психологічних феноменів людської свідомості і кардинальних категорій культури, автори збудували принципово нову гіпотезу, що пояснює походження людини і архаїчні витоки її свідомості, виникнення символічної мови. Особливу увагу було приділено природі сміху. На думку дослідників, сміх став психічним «механізмом», який дав людині можливість парадоксально-несподіваного і економно-лаконічного виходу з двозначних ситуацій, ситуацій так званого «подвійного послання». Мозок людини знайшов унікальну якість, яка виокремила її серед іншої живої природи, дозволила розвинути перспективні аналітичні здібності і підготуватися до нових «викликів» навколишнього світу.

Видання

• Агранович С. З. Фольклор и поэтика Чингиза Айтматова // Проблемы истории критики и поэтики реализма. — Куйбышев: Издательство КуГУ, 1980. — С. 92-109.
• Агранович С. З. Фольклорные источники повести Чингиза Айтматова «Белый пароход» // Проблемы истории критики и поэтики реализма. — Куйбышев: Изд-во КуГУ, 1981. — С. 143—159.
• Агранович С. З., Рассовская Л. П. Историзм Пушкина и поэтика фольклора. — Куйбышев: Издательство Саратовского университета, Куйбышевский филиал, 1989. — 192 с.
• Агранович С. З., Рассовская Л. П. Миф, фольклор, история в трагедии «Борис Годунов» и в прозе Пушкина. — Самара: Издательство «Самарский университет», 1992. — 216 с.
• Петрушкин А. И., Агранович С. З. Неизвестный Хемингуэй. — Самара: Самарский Дом печати, 1997. — 224 с.
• Агранович С. З., Саморукова И. В. Гармония — цель — гармония: Художественное сознание в зеркале притчи — М.: Международный институт семьи и собственности, 1997. — 135 с.
• Агранович С. З., Саморукова И. В. Детский фольклорный праздник «Русские святки». — М.: Когито-центр, 1999. — 84 с.
• Агранович С. З., Конюшихина М. В. Поэтапное изучение Библии в контексте мировой литературы. — М.: Когито-центр, 1999. — 80 с.
• Агранович С. З., Саморукова И. В. Двойничество. — Самара: Издательство «Самарский университет», 2001. — 132 с.
• Агранович С. З., Стефанский Е. Е. Миф в слове: продолжение жизни: Очерки по мифолингвистике. — Самара: Издательство СаГА, 2003. — 168 с.
• Агранович С. З., Березин С. В. Homo amphibolos: археология сознания. Самара: Бахрах-М, 2005. — 344 с.

• Агранович С., Конюшихина М., Петрушкин А., Рассовская Л. и др. У корней мирового древа. Миф как культурный код. — Самара: Бахрах-М, 2015—448 с. ISBN 9785946481137