Відкрити головне меню
Ага
Час існування: Тріас - сучасність
Велетенська ропуха ага (Bufo marinus)
Велетенська ропуха ага (Bufo marinus)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Земноводні (Amphibia)
Ряд: Безхвості (Anura)
Родина: Ропухові (Bufonidae)
Рід: Дзьобата ропуха (Rhinella)
Вид: Ага
Linnaeus, 1758
   природній ареал    інтродукований ареал
   природній ареал
   інтродукований ареал
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Rhinella marina
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Rhinella marina
EOL logo.svg EOL: 333309
ITIS logo.svg ITIS: 773729
IUCN logo.svg МСОП: 41065
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8386

А́га (Rhinella marina), також очеретяна жаба[1] — велетенська ропуха, поширена в Південній і Центральній Америці та на Антильських островах.

Зміст

МорфологіяРедагувати

Довжина тіла до 25 см і більше. Характерні півмісяцеві кісткові виступи на голові, що оточують верхні повіки, і дуже великі коловушні залози — паротиди (їхній отруйний секрет індіанці Південної Америки використовували для виготовлення отрути для стріл). Пуголовки й молоді жабки непропорційно малі (до 1 см).

Життєвий циклРедагувати

РозмноженняРедагувати

Розмноження аг в основному відбувається в сезон дощів, коли утворюються тимчасові водойми (червень-жовтень). Самці збираються в стоячих або повільних водах і криками, що схожі на голосне муркотіння, кличуть самок. Самка відкладає за один сезон 4-35 тис. ікринок. Ікринки ніхто — ні самки, ні самці не стережуть. Інкубація займає від 2 до 7 днів. Як ікринки, так і пуголовки аги отруйні для більшості тварин і для людей. Після метаморфозу ця особливість у них зникає аж до розвитку білявушних залоз.

ОтрутаРедагувати

Ага отруйна на всіх життєвих стадіях. Коли потурбувати дорослу жабу, то її залози виділяють молочно-білу рідину, що містить буфотоксини; вона навіть здатна «вистрілювати» ним в хижака. Отрута аги — сильнодійна; діє переважно на серце і нервову систему, викликаючи рясне слиновиділення, конвульсії, блювоту, аритмію, підвищення кров'яного тиску, іноді тимчасовий параліч і смерть від зупинки серця. Для отруєння достатньо простого контакту з отруйними залозами. Отрута, що проникла через слизову оболонку очей, носа або рота, викликає сильний біль, запалення і тимчасову сліпоту.

Виділення шкірних залоз аги зазвичай використовуються населенням Південної Америки для змочування наконечників стріл. Індіанці чоко із західної Колумбії доїли отруйних жаб, розміщуючи їх в бамбукових трубках, підвішених над багаттям, потім збирали виділену жовту отруту в керамічний посуд. Австралійська ворона навчилася перевертати жаб і, вдаривши дзьобом, їсти, відкидуючи в сторону частини з отруйними залозами.

ПоведінкаРедагувати

Присмеркова тварина, що своїми звичками мало відрізняється від інших ропух.

ПриміткиРедагувати

  1. Колберт, Елізабет. Шосте вимирання. — Київ: Наш формат, 2016. — 296 с.: іл. — (Світоглядна література.) — ISBN 978-617-7279-39-5

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати