Відкрити головне меню

Окмір Егішевич Агаханянц (рос. Окмир Егишевич Агаханянц, 5 січня 1927 Ленінград, СРСР — 28 жовтня 2002 Мінськ, Білорусь) — мандрівник, письменник, педагог вищої школи, польовий дослідник, фотограф, практик і теоретик в областях географії, ботаніки, геоботаніки, лімнології, геоморфології, екології, політології, геополітики; доктор географічних наук, член Білоруського географічного товариства, член-кореспондент Міжнародного географічного союзу, професор Білоруського педагогічного університету, завідувач кафедрою геоботаніки, постійний керівник студентської практики на Памірі, Кавказі, Карпатах, який читав лекції в університетах Афганістану, Німеччини, Білорусі, Росії, Таджикистану. Один з найбільш цитованих сучасних вчених[1][2][3].

Агаханянц Окмір Егішевич
Народився 5 січня 1927(1927-01-05)
Ленінград, Російська СФРР, СРСР
Помер 28 жовтня 2002(2002-10-28) (75 років)
Мінськ, Білорусь
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Belarus (1995–2012).svg Білорусь
Національність вірмени
Діяльність географ
Alma mater Російський державний педагогічний інститут імені О. І. Герцена[d]
Сфера інтересів географія, Геоморфологія, Геоботаніка, Лімнологія, політологія, Геополітика, Історія географії і педагогіка
Заклад Білоруський державний педагогічний університет імені Максима Танка
Науковий ступінь доктор географічних наук

Автор так званої Теорії тектонічної динаміки гірських біотопів Агаханянца і Схеми районування Паміру Агаханянца.

Фахівець із проблем геоботаніки гірських областей та загальної геоботаніки світу. Експерт з географії, загальної геоморфології та ботаніки Паміру, загальною геоботаніки Азії, особливо, геоботаніки Центральної Азії. Експерт з питань генезису, геоморфології та геоботаніки озера Сарез і прилеглих до нього областей[1][2][3][4][5].

В областях політології та геополітики — фахівець з СРСР в цілому, радянського Кавказу і радянської Центральної Азії зокрема, а також в цілому — політології і геополітики Центральної Азії. За свідченням вдови — дружини у другому шлюбі, в своїх наукових інтересах тяжів більше до загальних проблем географії, ніж ботаніки.

Володів технікою польових геоботанічних та географічних досліджень на місцевості. Зібрав велику колекцію тематичних гербаріїв, обмежену колекцію гірських порід і мінералів, виконав численні фотографії та кольорові слайди рослин, тварин, а також — річок, озер, гірських вершин, долин, ущелин, гірських і напівпустельних ландшафтів і інших явищ природи[2][3][5][6].

Загальна протяжність маршрутів в наукових польових дослідженнях склала кілька тисяч кілометрів. Подорожував пішки, на коніі віслюку, по воді — човном, і на плоту, а також на автомобілі, літаку і вертольоті.

Його перу належить ряд монографій російською та німецькою мовами, а також наукові та науково-популярні статті. Ряд його науково-популярних книг перекладено і видано на європейських мовах[2][3].

Головним об'єктом наукового вивчення був Памір, де провів більшу частину свого життя[2][3].

Останні тридцять років — професор Білоруського педагогічного інституту (університету з 1993 року), завідувач кафедри геоботаніки, постійний керівник студентської практики на Памірі, Кавказі, Карпатах[1][3].

В останні роки життя та діяльності в коло інтересів входили проблеми філософії, екології, геронтології, забезпеченості населення Землі продовольством. У філософії був прихильником «Французької філософської школи» XX століття.

У сферу наукових інтересів входили у 1986—2002 роках проблеми політології і геополітики. У цій області ним прочитані лекції та опубліковані наукові статті.

Зміст

Життя і діяльність в ТаджикистаніРедагувати

Під час життя і роботи в Таджикистані провів польові дослідження в горах Паміру, що дозволило йому стати одним з провідних експертів світу з проблем ботаніки, геоботаніки, географії, геоморфології і, як приватної проблеми — районування Памірської гірської системи на суворо науковій основі[2][7].

Ризикуючи життям, часто віддавав перевагу подорожувати по горах на самоті, користуючись лише льодорубом, компасом та топографічною картою. Кілька років жив і працював на науковій станції, яка знаходилася на березі озера Сарез на Памірі.

Провів власні Лімнологічного дослідження озера Сарез на Памірі, а також ботанічні та геоботанічні дослідження по берегах озера і в його околицях. Склав найбільш повний історико-географічний нарис про дослідження озера Сарез з моменту його утворення на основі особистих архівних досліджень і опитувальних відомостей документального характеру. Справедливо вважався «найкращим знавцем озера Сарез» в наукових колах біологів і географів світу. Велика фотографія озера Сарез прикрашала одну зі стін його особистого кабінету в квартирі в Мінську. Переконливо обґрунтував свою думку про «нормальний» гідрологічний режим озера Сарез і стабільність «природної греблі», що утворилася в результаті завалу русла річки Мургаб гірськими породами схилового зсуву.

Був першим геоботаніком, кому вдалося детально вивчити флору Усойського завалу, що утворив озеро Сарез, і дати картину генезису і динаміки рослинного співтовариства цього біотопу. Виявив і описав у долинах, прилеглих до озера, унікальні ландшафти з рідкісними біотопами та запропонував на основі цих територій створити ландшафтні та біогеографічні заказники. Запропонував власну схему районування гірської країни Памір, яка знайшла відображення у Великій радянській енциклопедії, Третє видання 1969—1978; стаття «Памір». Автор ідеї переміщення рослинних угруповань під впливом зростання гір[1][2][4][6][7].

У 1951—1954 роках був вченим секретарем Відділення біологічних наук Академії наук Таджицької РСР, співробітник Памірського ботанічного саду в Хорозі[1][2].

6 січня 1957 року захистив докторську дисертацію з отриманням кваліфікації «доктор географічних наук».

Працював завідувачем лабораторією геоботаніки Памірської біологічної станції Академії наук Таджицької РСР (з 1954, Східний Памір, Чечекти — альтитуда 3860-4700 м, в 25 км від райцентру Мургаба)[7][8].

У 1960—1968 рр. — завідувач лабораторією експериментальної геоботаніки Інституту ботаніки Академії наук Таджицької РСР[1][2].

Наукова дискусія про районування гірської системи ПамірРедагувати

Не завершені дискусії науковців-дослідників про Памір. Більше 100 років тривають суперечки про його межі, площі і, головним чином, — про морфологічний вигляд, геології, кліматичні та біологічні особливості різних частин цієї гірської системи Центральної Азії, що дозволило б здійснити районування за надійними природними ознаками.

Надзвичайно рідкісним досягненням в науці, унікальним за своєю внутрішньою логікою і бездоганним з наукової аргументації є «історія гірської системи Памір» або його — Паміру — досить складний «генезис», обумовлений як загальною тектонікою Землі і континенту Євразія, так і власне Памірських гір, реконструкцію якого здійснив Окмір Агаханянц.

На великому ботанічному матеріалі дослідник показав наскільки чуйно і різноманітно за своїми пристосовувальними ознаками реагує рослинність Паміру на динаміку зростання гір і, як наслідок, — безперервна зміна властивостей природного середовища проживання. Цей тонкий аналіз також дозволяє окреслити межі Памірської гірської системи і вичленувати всередині області, райони, що володіють власними специфічними природними ознаками.

Микола Гвоздецький в 1968 і 1987 роках виступив опонентом Агаханянца за його схемою 1965 року, уточненою в 1986 році[9][10].

Короткі, але дуже продуктивні в науковому відношенні дослідні поїздки по півночі Афганістану дозволили О. Агаханянцу уточнити природні межі Паміру в порівнянні з початковою схемою, запропонованої ним у 1965, і отримати цінні матеріали польових досліджень, які лягли в основу наукової аргументації дослідника.

О. Агаханянц, спираючись на колосальний досвід власних багаторічних польових досліджень орографії, морфології та біології гірської системи, а також критично осмислюючи великий обсяг наукових відомостей, отриманих іншими дослідниками, 1986 року пропонує виділити на Памірі чотири «природних райони»: I — «Західний Памір», II — «Ваханський Памір» або «Вахан», III — «Центральний Памір», який інші дослідники називають «Східним Паміром», IV — «Кашгарський Памір» або «Кашгарію»[11].

Широкі міжнародні наукові дискусії з питання: Що розуміти під назвою «Памір?» тривають.

Розкриття злочину в горах ПаміруРедагувати

В 1960-і роки Окмір Агаханянц за допомогою дедуктивного методу розкрив таємницю загибелі на Памірі свого колеги, російського геолога Геннадія Лепьохіна:

«Шел я по плавному западному склону хребта Сарыкол. <…> Увидев впереди пологий саек (ложбину), я спустился в него… и сразу стало тихо. <…> Махнув рукой на перспективу сыскать где-нибудь пресный родник… я раскинул спальный мешок. <…> Чуть свет я проснулся от сурчиного визга. …Пять утра. Посмотрел на альтиметр… — 4 500 м. <…> Вскинув рюкзак, я развернулся… и вдруг увидел шагах в пяти торчавший из песка человеческий череп. …От неожиданности я даже сел в песок!… Череп без скелета. Не ветром же его сюда прикатило? <…> Я ещё раз наклонился над находкой и только тогда приметил… что голова была отрублена у живого или мертвого человека. Я решил захоронить череп. Скорее всего это европеец».

[12]

Злочинець був викритий, дав свідчення, засуджений і поніс заслужене покарання. Трагічні обставини цієї «слідчої справи» Агаханянц в 1995 році описав в оповіданні «Остання зустріч»[12].

Робота в Кабульському університетіРедагувати

На запрошення Уряду Афганістану жив і працював у цій країні, де читав курси з географії, ботаніки та геоботаніки в Кабульському університеті німецькою мовою.

Вільний час присвячував вивченню ботаніки, геоботаніки, географії, геоморфології Афганістану, а також проблемам політики і геополітики цієї країни і Центральноазіатського регіону.

Польові дослідження півночі Афганістану дозволили О. Агаханянцу уточнити запропоновану ним у 1965 схему районування Паміру, що знайшло відображення в дещо іншій — остаточній редакції — цієї схеми в 1986 році[13].

Агаханянц був переконаним противником введення радянських військ в Афганістан у 1979 році. Відкрито виступав за якнайшвидше закінчення афганської війни і виведення частин Радянської армії з цієї країни.

Життя і діяльність в БілорусіїРедагувати

З 1972 року жив і працював у Мінську. Супутником життя до останніх днів була друга дружина, з якою він не мав дітей.

Спочатку він бажав стати викладачем Білоруського державного університету, але ректором БДУ йому в цьому було відмовлено.

Останні тридцять років — незмінний професор Білоруського педагогічного інституту, з 1993 року — Університету, завідувач кафедри геоботаніки, постійний керівник «дальньої» студентської практики на Кавказі, в Карпатах і Памірі[1][2][3].

На Мінських міських курсах удосконалення вчителів також вів Курс географії і геоботаніки для вчителів середніх шкіл.

У 2000—2001 роках на запрошення німецьких колег прочитав курс лекцій з географії та геоботаніки німецькою мовою в ряді університетів Німеччини, заробляючи таким чином фінансові засоби для лікування в Німеччині.

У Мінську підтримував тісні наукові і дружні зв'язки з колегами факультетів біології та географії БГУ, а також з біологами, ботаніками, геоботаніками, геологами, геоморфологами і географами Академії наук Білорусі.

За межами Білорусі підтримував наукові і дружні зв'язки з широким колом друзів і колег наукового співтовариства Європи і Азії. В основному це були Азербайджан, Вірменія, Афганістан, Болгарія, Німеччина, Грузія, Індія, Казахстан, Китай, Латвія, Киргизстан, Литва, Польща, Україна, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Чехія, Естонія[1].

Московський гурток Олексія АбрикосоваРедагувати

У 1990-ті роки Окмір Агаханянц познайомився з російським фізиком-теоретиком Олексієм Абрикосовим — одним з учнів і улюбленців Льва Ландау. Спілкування приносило обом велике інтелектуальне задоволення. У близькому оточенні Олексія Абрикосова склався гурток однодумців, які в московській квартирі вільно і відкрито обговорювали філософські, наукові, політичні та соціальні питання. Абрикосовський московський гурток був елітним співтовариством інтелектуалів і мислителів, де понад усе цінувалися жіноча краса, чоловічий інтелект і почуття гумору, культура і освіченість. Після знайомства Олексій Абрикосов особисто запросив Окміра Агаханянца і його другу дружину бути гостями в його будинку. «Абрикосовський гурток» припинив своє існування з еміграцією Олексія Абрикосова в Сполучені Штати Америки, де російський фізик став професором Аргоннської національної лабораторії. У 2003 році Олексію Абрикосову вручена Нобелівська премія з фізики за цикл досліджень надпровідників другого типу та їх поведінки в магнітному полі, що отримало назву «Вихрові решітки Абрикосова»[14][15]. На рішення виїхати в США великий вплив надали бесіди з Окміром Агаханянцем.

Останні рокиРедагувати

Останні роки важко хворів, лікувався, дотримував строгий режим життя і роботи. Однак, навіть будучи хворим, Агаханянц не відмовлявся від наукової, педагогічної та громадської діяльності.

На кошти, зароблені читанням лекцій в ряді німецьких університетів у 2000—2001 роках, забезпечив собі дороге і дуже ефективне лікування в Німеччині. Це значно поліпшило його загальний стан і дозволило продовжити роботу в Педагогічному університеті в Мінську.

Основні результати наукової і педагогічної діяльностіРедагувати

Історія географіїРедагувати

  • видав книгу про історію вивчення природи Паміру до 1960 року[16]
  • виконав дослідження про історію вивчення озера Сарез[3][4]
  • у своїх книгах дав портрети мандрівників і дослідників[17][16]

Комплексна фізична географіяРедагувати

  • ввів в географію поняття «аридні гори» і обґрунтував необхідність такого терміну[3]
  • виконав схему районування Паміру і його поділ на області, різні по геології, геоморфології, тектогенезу, кліматичними і біогеографічними ознаками[7][6]
  • описав географію озера Сарез і прилеглих областей[4]
  • виконав фотозйомку різних ландшафтів, біотопів, рослин; створив фотографічні портрети вчених-дослідників; колекція фотоматеріалів являє собою чорно-білі і кольорові фотографії та кольорові слайди в кількості декількох тисяч примірників; частина фотографій і слайдів у якості ілюстрацій опубліковані в різних виданнях; окремі фотографії та слайди є рідкісними, так як фотозйомка здійснювалася у важкодоступних місцях, на великих гірських висотах, зафіксувала стан природних об'єктів в суворо визначений момент часу в зазначеному географічному місці у зв'язку з чим колекція фотографічних матеріалів Окміра Агаханянца являє собою цінну культурне, історичне і наукове надбання[4][7][18][17][16]
  • описав гірські пустелі Паміру і Тибету, де виявив відмінності рівнинних пустель від пустель в горах; здійснив класифікацію гірських пустель на основі власних спостережень і наукових даних інших авторів; у стислому вигляді виклав складну закономірність і динамічний процес прояву життя у гірських системах залежно від широтного розташування, панівних вітрів і перенесення вологи, гірських висотних кліматичних бар'єрів по периметрах Паміру і Тибету, зазначив залежність видоутворення рослинних угруповань у їх тісному зв'язку з динамікою підйому названих гірських регіонів[16][19]

ГеоморфологіяРедагувати

  • виявив генезис Усойського завалу[4]
  • обґрунтував тезу про стійкість природної греблі в руслі річки Мургаб, яка утворила Сарезьке озеро[4]
  • виявив вплив рельєфу і відносної висоти на вивчені біотопи гірських і напівпустельних областей Центральної Азії та Кавказу
  • вивчив геоморфологію Паміру і, в сукупності з іншими ознаками, виконав районування гірської системи Памір[7]

ЛімнологіяРедагувати

  • виконав комплексне дослідження озера Сарез на Памірі[4]
  • висунув і обґрунтував гіпотезу про «стабільність» гідрологічного режиму озера Сарез
  • По опитувальним відомостями вказав на існування в горах Паміру гарячого озера, місцезнаходження якого поки визначити не вдалося

ЕкологіяРедагувати

  • виявив і вивчив біотопи гірських долин в басейні річки Мургаб вище Усойського завалу і дав наукове обгрунтування про необхідність створення тут біологічних заказників[4]
  • виконав комплексне вивчення озера Сарез і його берегів і обґрунтував необхідність створення тут національного парку, що включає озеро і навколишні ландшафти[4][17]

ГеоботанікаРедагувати

  • виявив генезис і дав опис біотопу Усойського завалу на річки Мургаб
  • описав рослинні співтовариства Паміру і створив геоботанічні карти регіону на їх основі
  • виконав узагальнені зведення геоботаніки гірських областей
  • виконав узагальнені зведення геоботаніки СРСР
  • у співавторстві виконав узагальнені зведення геоботаніки Світу

БотанікаРедагувати

  • виявив явище переміщення рослинних угруповань під впливом зростання гір і обґрунтував так звану «Теорію тектонічної динаміки гірських біотопів Агаханянца»[1][2]
  • провів дослідження з вимірювання і динаміці внутрішньосудинного тиску рідин в кореневій і стовбуровій частинах рослин Паміру.
  • зібрав велику колекцію гербаріїв флори гірських і напівпустельних областей Центральної Азії та Кавказу. За даними Агаханянца на 1986 рік флора Кавказу[5] налічувала 6350 видів, з них 25 % ендемічні, флора гір Середньої Азії — в 5500 видів, з яких 25-30 % ендеміки, в той час як на прилеглих рівнинах південних пустель — 200 видів рослин[5].

Політична географія, геополітика та політологіяРедагувати

  • виконав геополітичний аналіз процесів, що відбуваються в Центральній Азії та на Кавказі
  • здійснив геополітичний аналіз процесів, що відбуваються в Азійській частині СРСР
  • зробив висновок про нежиттєздатність СРСР як штучного державного утворення і дав точний прогноз про розпад СРСР на окремі незалежні держави в найближчій історичній перспективі
  • виконав геополітичний прогноз щодо майбутніх політичних і соціальних деформацій в Афганістані[20], Іраці, Ірані, Таджикистані
  • обґрунтував тезу про неможливість успішної трансформації економічної, соціальної і політичною життя Афганістану в умовах радянської окупації і побудови в країні соціалізму за радянським зразком

Педагогіка та методика викладання географіїРедагувати

  • Культивував у студентському середовищі наукову і загальнолюдську етику
  • створив стрункий Курс лекцій і практичних робіт з географії та геоботаніці
  • створив методики вивчення природи, розробив або удосконалив засоби і методи географічних і геоботанічних польових експедиційних досліджень
  • створив базові академічні підручники регіональної геоботаніки і геоботаніки світу у співавторстві
  • написав науково-популярну книгу про свої подорожі романтика і романтику наукових досліджень[2][3][17]

Географічна бібліографіяРедагувати

Успішно працював у галузі тематичної бібліографії. У 1968 році разом з Сінковською склав і видав у Душанбе бібліографічний довідник з друкованим виданням, присвяченим Паміру[18].

Природні області гірської країни Памір — районування АгаханянцаРедагувати

На основі власних географічних, геоморфологічних і геоботанічних досліджень, а також вивчення та узагальнення наукових відомостей попередників, Окмір Агаханянц виявив відмінності в природних особливостях різних областей гірської країни Памір і, на їх основі, виділив області з індивідуальними рисами. Це дозволило визначити Памір як складно складову гірську систему. Схема районування Паміру О. Е. Агаханянца отримала визнання і опублікована в 3-му виданні Великої радянської енциклопедії[6][2][7]

Теорія геотектонічної динаміки гірських біотопів АгаханянцаРедагувати

Виходячи з теорії дрейфу континентів і динаміки тектонічних плит, сучасне енергійне зростання Памірських гір обумовлене безперервним рухом Плити Індостан на північ з одночасним поворотом на північний схід зі швидкістю близько 5 см/рік. Плита Індостан зіткнулася з Євразійською плитою і продовжує рухатися. На наступному фронті Плити Індостан відбувається колізія: пласти гірських порід на межі двох плит мнуться в гігантські складки, утворюючи швидко зростаючі гори. Флора Паміру разом з основою, на якій вона заселилася і розвивається, безперервно і вимушено змінює відносну і абсолютні висоти проживання, піднімаючись з плином часу все вище і вище. Зменшення вмісту кисню на великих висотах, збільшення інтенсивності ультрафіолетового випромінювання, зміна температурних добових, сезонних і річних циклів, вологісний і вітровий режим, збільшення площі сніжного, фирнового і льодовикового покриву, зміна гідрологічного режиму поверхневих, ґрунтових і підземних вод і інші динамічні фактори неминуче змушують рослини або гинути, або змінювати морфологічний вигляд і способи адаптації до мінливих зовнішніх умов навколишнього середовища[1][2][6][7][17].

Хід міркувань Окміра Агаханянца:

  • гірські біотопи Паміру безперервно змінюються;
  • зміни флористичних біотопів є наслідком зміни середовища проживання;
  • в гірській системі Памір зміни природного середовища обумовлені відносно швидким ростом гір;
  • тектоніка і динамічна геологія пояснюють зростання гір Паміру складчастим метаморфозом рельєфу під тиском Плити Індостан, яка рухається на північ, повертаючись до північно-схід;
  • теорія руху літосферних плит німецького геолога Альфреда Вегенера допускає таке припущення, а сучасні дослідження в області тектоніки плит і динамічній геології, палеонтологічні дослідження та інші факти підтверджують це наукове припущення;
  • власне рух Плити Індостан обумовлено існуванням серединно-океанічних глибинних розломів і точно встановленим явищем розсування ділянок земної кори від осі розломів до периферії.

Географ і геоботанік О. Е. Агаханянц спочатку звернув увагу на явище геоботанічне Потім, спираючись на відомі йому відомості геотектоніки і динамічній геології, шляхом суворого логічного аналізу він прийшов до думки про те, що динаміка флористичних біотопів Паміру є наслідком загальної геодинаміки планети Земля[1][2][7].

Це і є сутність «Теорії геотектонічної динаміки гірських біотопів Агаханянца», застосована до гірських районів, що зазнають порівняно швидких вертикальних рухів.

Локальне явище, яке географ і геоботанік О. Е. Агаханянц спостерігав і вивчав на Памірі, можна поширити на будь-який регіон Землі. Зміна абсолютної і відносної висот субстрату, на якому розвивається життя, неминуче і об'єктивно веде до змін біотопу. І це явище яке спостерігається в природі є наслідком зміни властивостей навколишнього природного середовища, у якій живе і видозмінюється гірська флора[1][2][7].

Подорожня проза, науково-популярні нариси, белетристикаРедагувати

Окмір Агаханянц ніколи не писав віршів, але успішно пробував себе в жанрі прози. Це подорожні нотатки, опубліковані щоденникові записи, белетристика — мальовничі картини природи і розгорнуті портрети колег і товаришів, з якими йому довелося працювати і подорожувати. Ці прозаїчні есе часто включаються в тканину суто наукових праць і дуже пожвавлюють оповідь.

Окремим жанром є науково-популярні нариси Агаханянца, що склали книжки про природу Паміру і розкривають форми і методи пізнання природи в наукових подорожі, екскурсії та польових роботах.

У 1972 році Окмір Агаханянц видав свою першу книгу шляхової прози «За рослинами по горах Середньої Азії. Оповідання про природу». Двічі — в 1975 і 1987 роках видавалася його книга «На Памірі. Записки геоботаніка»; друге видання з доповненнями і змінами вийшло під назвою «Один памірський рік». Видання 1975 року отримало хвалебну рецензію Хргіана в 1981 році: «Суворий Памір захопив чверть століття тому молодого геоботаніка і дав йому матеріал для цікавої книги. …О. Е. Агаханянц захоплює читача чином цієї чудової гірської країни. Розповіді дають читачам відмінний привід для роздумів на багато тем життя і науки». Хргіан називає оповідання Агаханянца «чудовою книгою»[21].

У 1990 році Агаханянц видав книгу «Рік Змії».

Єдиним досвідом художньої і документальної прози стала збірка оповідань «Антик маре», виданий приватною фірмою в Мінську вже в пострадянський час у 1995. До 1991 року ці розповіді Огаханянца не могли бути опубліковані з цензурних міркувань.

Особисте життяРедагувати

Був двічі одружений. Від першого шлюбу мав дітей.

З 1972 року і до своєї смерті жив і працював в Республіці Білорусь в Мінську з дружиною в другому шлюбі.

Володів мовами: російською та німецькою — досконало; добре — англійською, білоруською, польською, таджицькою, узбецькою. Володів основами альпінізму і технікою пересування по гірській місцевості і в пустелі. Хороший наїзник; частину подорожей здійснив верхи на коні. Був хорошим фотографом, художником-графіком — чудово виконував на папері олівцем плани місцевості, тематичні схеми і необхідні в польових дослідженнях малюнки.

Мав одну з найкращих в Білорусі особистих зібрань книг, статей, журналів, альбомів, календарів наукового змісту загальною кількістю понад 8 тисяч примірників англійською, білоруською, німецькою, польською, російською, таджицькою, узбецькою та французькою мовами. У бібліотеці були представлені також польові щоденники, малюнки, схеми, колекція геоботанічних та географічних карт різного тематичного змісту, кольорові і чорно-білі фотографії, і кольорові слайди.

Пам'ятьРедагувати

  • Ім'я Окміра Егішевича Агаханянца носить гірський перевал висотою 5080 м на Памірі в хребті Південний Шугнан[22].
  • «Опинився на Таймирі, в районі білої плями, де навіть карт не було. Тепер там є досить велика річка Окміра — я висловив припущення про її місцезнаходження, виходячи з непоясненої тоді течії в одному з таймирських озер, і їй дали моє ім'я»[23]
  • Короткий нарис життя та діяльності О. Е. Агаханянца у викладі Краснопольського[24].
  • Російський географ і геоморфолог Микола Гвоздецький в 1968 році у своїй книзі «Памір» в розділі «З історії дослідження» завершує короткий огляд найбільш значних і продуктивних польових дослідних робіт на Памірі за останні 500 років іменем Окміра Агаханянца: «[О. Е. Агаханянцем] …виконані комплексні характеристики, що зачіпають різні проблеми фізичної географії»[25].

БібліографіяРедагувати

Книги
Статті
  • Агаханянц О. Е. Наскальные рисунки в Язгулеме // Известия АН Таджикской ССР. Отдел общих наук. — Душ., 1957. — № 14.
  • Агаханянц О. Е. Краткий обзор растительности Бадахшана // Труды АН Таджикской ССР. Сборник статей Таджикского филиала Всесоюзного Географического общества. — Душ., 1958. — Т. 99. — С. ?.
  • Агаханянц О. Е., Никонов А. А., Пахомов М. М., Ранов В. А., Трофимов А. К., Чедия О. К. О древнем оледенении Памира // Известия Академии наук СССР. Серия географическая. — 1981. — № 4. — С. 123—134.
  • Агаханянц О. Е. Памир. Общегеографическая характеристика // Бабаев А. Г., Дроздов Н. Н., Зонн И. С., Фрейкин З. Г. Пустыни мира. — Москва: Мысль, 1986. — С. 74—76.
  • Агаханянц О. Е. Тибет. Общегеографическая характеристика // Бабаев А. Г., Дроздов Н. Н., Зонн И. С., Фрейкин З. Г. Пустыни мира. — Москва: Мысль, 1986. — С. 98—99.
  • Агаханянц О. Е. Горные пустыни Памира // Бабаев А. Г., Дроздов Н. Н., Зонн И. С., Фрейкин З. Г. Пустыни мира. — Москва: Мысль, 1986. — С. 73—81.
  • Агаханянц О. Е. Горные пустыни Тибета // Бабаев А. Г., Дроздов Н. Н., Зонн И. С., Фрейкин З. Г. Пустыни мира. — Москва: Мысль, 1986. — С. 98—101.
  • Агаханянц О. Е. К геополитической оценке современного Афганистана // Капитал-эксперт. — 1997. — 1 сентября (№ 34(83)). — С. 63—66.
  • Агаханянц О. Е. К геополитической оценке современного Афганистана // Капитал-эксперт. — 1997. — 8 сентября (№ 35(84)). — С. 63—66.

Рецензії на праці Окміра АгаханянцаРедагувати

  • Юсуфбеков Х. Ю., Агаханянц О. Е.. Растительность Западного Памира и опыт её реконструкции. — Душанбе: Дониш, 1975. — 310 с. — 1200 экз. Горчаковский П. Л. п/п 199. [Рецензія] // Екологія — 1976 — № 3 — С. 108—109.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н Агаханянц Окмир Егишевич (ru). Энциклопедия фонда «Хайазг». Процитовано 2018-04-25. 
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т Окмир АГАХАНЯНЦ (ru). Цивилизация — мореплаватели, первопроходцы, исследователи. Процитовано 2018-04-25. 
  3. а б в г д е ж и к л ОКМИР АГАХАНЯНЦ ВЕТЕР НАЗЫВАЕТСЯ «АФГАНЕЦ» [ОКМІР Агаханянц ВІТЕР НАЗИВАЄТЬСЯ «АФГАНЕЦЬ»] (ru). Библиотека путешествий и приключений. На суше и на море 1976. Процитовано 2018-04-25. 
  4. а б в г д е ж и к л Агаханянц, О. Е. (1989). Сарез: Озеро на Памире [Біологи: біографічний довідник] (ru). Л.: Гидрометеоиздат. с. 112. Процитовано 2018-04-25. 
  5. а б в г О. Е. Агаханянц (1986) Наземно-воздушная среда жизни - А.С. Степановских Экология. Учебник для вузов = О. Е. Агаханянц (1986) Наземно-повітряне середовище життя - А.С. Степановских Екологія. Підручник для вузів (ru). ЭКОЛОГ. Процитовано 2018-04-25. 
  6. а б в г д Агаханянц Окмир Егишевич Таджикская Советская Социалистическая Республика, Таджикистан (ru). Большая Советская Энциклопедия (ТА). Процитовано 2018-04-25. 
  7. а б в г д е ж и к л АГАХАНЯНЦ «Основные проблемы физической географии Памира» (ч. 1 и 2, 1965, 1966) = Агаханянц «Основні проблеми фізичної географії Паміру» (ч. 1 і 2, 1965, 1966) (ru). География. Процитовано 2018-04-25. 
  8. 6. Так, в 1936 р Середньоазіатський державний університет (САГУ) організував в урочищі Чечекти поблизу Мургаба памірську біологічну станцію — першу в світі високогірну біолого-сільськогосподарську наукову установу, щоб сконцентрувати згодом основні сили ботаніків-дослідників Паміру.
  9. Агаханянц, О. Е. (1986). Памир. Общегеографическая характеристика. Бабаев А. Г., Дроздов Н. Н., Зонн И. С., Фрейкин З. Г. Пустыни мира (М.: Мысль). 
  10. Гвоздецкий, 1968, с. 50
  11. Агаханянц О. Е. .
  12. а б Агаханянц, О. Е. (1995). Антик маре [Сборник документальных и художественных рассказов] [Антик маре [Збірник документальних і художніх оповідань]] (ru). Мiнск: Красико-принт. с. 126. с. 22—31. ISBN 985-405-025-4. 
  13. Агаханянц О. Е. .
  14. Алексей Абрикосов. Теперь на пенсии я не буду нищим. Интервью журналисту Сергею Лескову // Известия. Общенациональная российская газета. 2003. 08 октября. № 184 (26501) — Первая полоса — С. 1
  15. Алексей Абрикосов: ТЕПЕРЬ НА ПЕНСИИ Я НЕ БУДУ НИЩИМ (ru). ГОСТЕВАЯ КНИГА. Процитовано 2018-04-25. 
  16. а б в г Агаханянц, О. Е. (1989). Между Гиндукушем и Тянь-Шанем. История изучения природы Памира [Між Гіндукушем і Тянь-Шанем. Історія вивчення природи Паміру] (ru). Душанбе: Таджикгосиздат. с. 128. Процитовано 2018-04-25. 
  17. а б в г д Агаханянц, О. Е. (1972). За растениями по горам Средней Азии. Рассказы о природе. Среднеазиатским ботаникам, почвоведам, геологам, археологам посвящается [За рослинами по горах Середньої Азії. Розповіді про природу. Середньоазіатським ботаніків, почвоведам, геологам, археологам присвячується] (ru). М.: Мысль. с. 158. Процитовано 2018-04-25. 
  18. а б Агаханянц, О. Е.; Синковская, А. С. (1968). Библиография Памира. Выпуск 1. Природа. Указатель литературы (1920 — 1964 годы) [Бібліографія Паміру. Випуск 1. Природа. Покажчик літератури (1920 - 1964 роки)] (ru). Душанбе: Дониш. с. 266. Процитовано 2018-04-25. 
  19. Между Гиндукушем и Тянь-Шанем О. Агаханянц [Між Гіндукушем і Тянь-Шанем О. Агаханянц] (ru). ПАМИРГЕО. Процитовано 2018-04-25. 
  20. Окмир Агаханянц. К геополитической оценке современного Афганистана / Капитал-эксперт.[Еженедельный аналитический бюллетень. Минск]. 1997, 01 сентября. № 34(83). Часть 1: С. 63—66. + 1997, 08 сентября. № 35(84). Часть 2: Окончание; С. 61—66
  21. Хргиан А.Х. .
  22. Перевал Агаханянца, Хребет Южный Шугнан. Турклуб «Вестра» > Каталог перевалов. Процитовано 2018-04-25. 
  23. Минск Анатолий Уткин “… рассказ об Окмире Агаханянц“. Проза.ру. 
  24. Краснопольский, 1993, с. 17
  25. Гвоздецкий, 1968, с. 35