Абу Ташуфін II (араб. أبو تاشفين الثاني‎; нар. 1351 — 29 травня 1393) — 9-й султан Держави Заянідів в 1387 і 13891393 роках. Повне ім'я Абу Ташуфін Абд ар-Рахман ібн Абу Хамму Муса.

Абу Ташуфін II
Народився 1351
Помер 29 травня 1393[1]
Тлемсен, Алжир
Країна Flag of the kingdom of tlemcen.svg Kingdom of Tlemcend
Діяльність військовослужбовець, правитель
Посада правитель
Рід Заяніди
Батько Абу Хамму II[2]
Брати, сестри Абу Заян II, Абу Мухаммад I, Абд ар-Рахман ібн Абу Мухаммад, Абу Абдаллах I, Саїд I (Заянід), Абу Малік I, Абу Аббас Ахмад I і Абу'л Хаджадж I
Діти Abu Muh Id, Abu Thabid IId, Abu Zayyan II ibn Uthmand, Саїд I (Заянід) і Abū ʿAbdallāh Muḥammad IId

ЖиттєписРедагувати

Син Абу Хамму Муси. Народився 1351 року в Недрумі. Згодом виховувався в Фесі при дворі султанів з династії Маринідів. 1359 року після сходження батька на трон перебрався до Тлемсену, де був оголошений спадкоємцем трону.

Згодом все більше намагався втручатися у державні справи, що призвело до конфлікту з батьком. Зрештою Абу Ташуфін 1387 року повалив Абу Хамму II, якого відправив до Орану. Але проти нового султана виступили брати: Мухаммед, намісник Орану, Умар, заступник Мухаммеда, Абу Заян Мухаммед, намісник Делліса. Поки Абу Ташуфін II з ними боровся, його батько захопив Тлемсен й відновився на троні. Але Абу ташуфін швидко зайняв Тлемсен, змусивши Абу Хамму вдруге зректися трону. Тоді той оголосив, що збирається у хадж до Мекки. Втім на шляху висадився неподолік від Уджди, де з'єднався з братами Абу Ташуфіна II. Зрештою того залишили усі племена, й він втік до Марокко.

1389 року за підтримки маринідського війська виступив проти Абу Хамму II. Спочатку у битві на півночі бені-Урнід зазнав поразки від брата Умара. Але при відступі в південній частині цієї місцини завдав поразки батькові, який загинув. За цим усе військо йогос упротивнкиів перейшло на бік Абу Ташуфіна. Той зайняв Тлемсен, наказав стратити Умара. За цим оголосив визнання зверхності Маринідів та зобов'язався сплачувати їм данину.

1393 року раптово помер. Трон успадкував його син Абу Табіт II.

ДжерелаРедагувати

  • Charles-André Julien, Histoire de l'Afrique du Nord. Des origines à 1830, éd. Payot, Paris, 1966, p. 159
  • Singh, Nagendra Kr; Singh, Nagendra Kumar (2000). International Encyclopaedia of Islamic Dynasties. Anmol Publications. ISBN 81-261-0403-1.
  • Bel, A.. «Abū Ḥammū II.» Encyclopaedia of Islam, segona edició. Editada per: P. Bearman, Th. Bianquis, C.E. Bosworth, E. van Donzel, W.P. Heinrichs. Brill, 2016
  1. Encyclopaedia of Islam, 2nd edition
  2. Encyclopaedia of Islam / G. Krämer, K. Fleet — 2009. — ISBN 978-90-04-17853-3 — ISSN 1873-9830