Вікіпедія

Ієронім Януш Санґушко

(1743-1812)
(Перенаправлено з Ієронім Януш Сангушко)

Ієронім Януш Санґушко, князь гербу Погоня (4 березня 1743, Кольбушова — 4 вересня[3] 18 грудня 1812, Славута) — пан на Славуті, Білогородці, Корниці, Антонінах, Линцях, Шепетівці і Поляховій на Волині, граф Тарнівський в Галичині, староста черкаський і казимирський, мечник великий литовський з 1775 року, воєвода волинський з 11 грудня 1775 року.

Ієронім Януш Санґушко
Народився 4 березня 1743(1743-03-04)
Кольбушова, Ґміна Кольбушова, Кольбушовський повіт, Підкарпатське воєводство, Республіка Польща
Помер 18 грудня 1812(1812-12-18) (69 років)
Славута, Ізяславський повіт, Волинська губернія, Російська імперія[1]
Поховання Білогородка[1]
Країна  Річ Посполита
Членство Торговицька конфедерація
Посада Волинські воєводи[1], Консул Конфедерації, посол Сейму Речі Посполитої[d], учасник виборів короля Польщіd, мечник великий литовський[2] і Черкаський староста[d]
Військове звання Воєвода Волинський
Рід Санґушки
Батько Павло Карл Санґушко
Мати Барбара Санґушкова
Брати, сестри Юзеф Паулін Санґушко і Януш Модест Санґушко
У шлюбі з Урсула Сесилія Потоцька
Анна Теофіла Сапега
Анна Прушинська
Діти Євстахій Еразм
Нагороди Кавалер Ордена Святого Станіслава Кавалер Ордена Білого Орла Кавалер Ордена Святого Губерта
Герб
Герб

Коротка біографія ред.

Син Павла Карла Санґушка і Барбари Санґушкової.

Генерал військ коронних. Генерал піхоти Російської імператорської армії. Член Постійної Ради, противник Конституції 3 травня. Радний конфедерації Торговицької (1792 р.). Член Галицького станового сейму, належав до грона магнатів. Підтвердження князівського титулу в Австро-Угорщині отримав 9 червня 1785 року. Кавалер орденів: Святого Станіслава (14 травня 1777), Білого Орла (1777), Святого Губерта.

2 лютого 1767 року у Радині пошлюбив Уршулю Цецилію Потоцьку (†1772, донька Евстахія Потоцького[4] ). Мав з нею сина Євстахія Еразма Санґушка. Вдруге одружився з Анною Теофілою Сапєгою 1774 року. Розлучився з нею 1778 року. У 1779 році одружився втретє з Анною Прушинською, яка пережила чоловіка на 14 років.

З 1790-х років мешкав переважно у славутській резиденції.

15 вересня 1806 року відповідно до своїх зобов'язань від 1785 р., зробив фундуш на костел в Іллінцях.

Помер верхи на коні від апоплексії, перед тим здолавши дорогу від Заслава до Славути[5]. Похований 1812 року у крипті фундованого ним костелі в містечку Білогородка[6]. Донька Маріанна фундувала виготовлення та встановлення надгробка з епітафією (дата смерті з нього).

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 153–154. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  2. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 245.
  3. ↑ Elżbieta Orman. Sanguszko Hieronim Janusz, książę (1743—1812)… S. 487
  4. ↑ Potoccy (02) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  5. ↑ Robert Nabielak. Pamiętnik więźnia stanu. Lwów 1875. S. 82. (пол.)
  6. ↑ Parafie, filie, kaplice i klasztory w Cesarstwie Rosyjskim w połowie XIX wieku. T. 1. Cz. 1: Diecezja kamieniecka. Diecezja łucko-żytomierska.— Lublin, 2000.— S. 93. (пол.)

Література ред.

  • Jerzy Dunin Borkowski. Genealogie żyjących utytułowanych rodów polskich.— Lwów, 1895. (пол.)
  • Jerzy Dunin Borkowski. Almanach błękitny: genealogia żyjących rodów polskich.— Lwów — Warszawa, 1908. (пол.)
  • Elżbieta Orman. Sanguszko Hieronim Janusz, książę (1743—1812) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1993.— Tom XXXIV/4. — Zeszyt 143.— S. 484—488. (пол.).


Посилання ред.


  Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Попередник
Юзеф Канти Оссолінський 		  Воєвода Волинський
1775-1795 		  Наступник
 — |}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ієронім_Януш_Санґушко&oldid=41808847