Італійська Лівія
Італійська Лівія (італ. Libia Italiana; араб. ليبيا الإيطالية, Lībyā al-Īṭālīya) — італійська колонія, яка існувала 1934—1943, на терені сьогоденної Республіки Лівії.
італ. Libia Italiana араб. ليبيا الإيطالية Lībyā al-Īṭālīya Італійська Лівія | |||||||||||||
колонія Італії[1] | |||||||||||||
| |||||||||||||
| |||||||||||||
Італійська Лівія у 1941 році:
| |||||||||||||
Столиця | Триполі | ||||||||||||
Мови | італійська (офіційна) лівійська арабська, берберські мови, домарі | ||||||||||||
Релігії | іслам, коптське православ'я, юдаїзм, католицизм | ||||||||||||
Форма правління | колоніальна адміністрація | ||||||||||||
Монарх | |||||||||||||
- 1934-1943 | Віктор Емануїл III | ||||||||||||
Генерал-губернатор | |||||||||||||
- 1934-1940 | Італо Бальбо | ||||||||||||
- 1940-1941 | Родольфо Граціані | ||||||||||||
- 1941 | Італо Гарібольді | ||||||||||||
- 1941-1943 | Етторе Бастіко | ||||||||||||
- 1943 (в.о.) | Джованні Мессе | ||||||||||||
Історія | |||||||||||||
- Об’єднання Триполітанії та Киренаїки | 1 січня 1934 | ||||||||||||
- Прибережні райони частина метрополії Італії | 9 січня 1939 | ||||||||||||
- Кінець італійського правління | 13 травня 1943 | ||||||||||||
- Відступлена Італією | 10 лютого 1947[a] | ||||||||||||
Площа | |||||||||||||
- 1939[2] | 1 759 541 км2 | ||||||||||||
Населення | |||||||||||||
- 1939[2] | 893 774 осіб | ||||||||||||
Густота | 0,5 осіб/км² | ||||||||||||
Валюта | італійська ліра | ||||||||||||
| |||||||||||||
Сьогодні є частиною | Лівія | ||||||||||||
|
Історія
ред.У результаті, італійсько-турецької війни (1911—1912) територія сьогоденної Лівії перейшла під владу Італії, яка створила свою колонію, Італійську Північну Африку. У 1927, були виділені Киренаїка і Триполітанія, а у 1934 вони були об'єднані в Лівію. Італійці запроваджували італіанізацію тубільців в Лівії.
Після окупації Італією Триполі в 1911 спалахнуло повстання в країні на чолі з національним героєм Лівії, Омар Мухтар. Для придушення повстання Беніто Муссоліні відрядив Родольфо Граціані, який очолив лівійські збройні сили. Повстанці розгорнули боротьбу в Джебель-Ахдар у Киренаїки, спротив тривав до 1935. З метою придушення повстання італійці в Лівії створили концентраційні табори, в яких затримали в загальній складності 125 000 чоловік, головним чином чоловіків, які могли співпрацювати з повстанцями. Незважаючи на ситуацію в країні продовжувалася політика переселення італійців, в 1940-х роках в Лівії було близько 110000 італійців, які становили 12 % від загальної чисельності населення.
Під час Другої світової війни Лівія стала місцем боїв між військами союзників і країнами осі. Після війни, Італія відмовилася від прав на Лівію, яка спочатку потрапила під управління Великої Британії (Триполітанія та Киренаїки) і Франції (Феццан). У 1951 році, за рішенням ООН, Лівія стала незалежною країною на чолі з королем Ідрисом I.
Бібліографія
ред.- Chapin Metz, Hellen. Libya: A Country Study. Washington: GPO for the Library of Congress, 1987.
- Del Boca, Angelo. Gli italiani in Libia. Vol. 2. Milano, Mondadori, 1997.
- Sarti, Roland. The Ax Within: Italian Fascism in Action. Modern Viewpoints. New York, 1974.
- Smeaton Munro, Ion. Through Fascism to World Power: A History of the Revolution in Italy. Ayer Publishing. Manchester (New Hampshire), 1971. ISBN 0-8369-5912-4
- Taylor, Blaine. Fascist Eagle: Italy's Air Marshal Italo B
- Tuccimei, Ercole. La Banca d'Italia in Africa, Foreword by Arnaldo Mauri, Collana storica della Banca d'Italia, Laterza, Bari, 1999.
- Taylor, Blaine. Fascist Eagle: Italy's Air Marshal Italo Balbo. Montana: Pictorial Histories Publishing Company, 1996. ISBN 1-57510-012-6
Нотатки
ред.Примітки
ред.- ↑ HISTORY OF LIBYA. HistoryWorld. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 22 лютого 2011.
- ↑ Istat (December 2010). I censimenti nell’Italia unita I censimenti nell’Italia unita Le fonti di stato della popolazione tra il XIX e il XXI secolo ISTITUTO NAZIONALE DI STATISTICA SOCIETÀ ITALIANA DI DEMOGRAFIA STORICA Le fonti di stato della popolazione tra il XIX e il XXI secolo (PDF). Annali di Statistica. XII. 2: 269. Архів оригіналу (PDF) за 3 серпня 2014. Процитовано 24 грудня 2013.