Відкрити головне меню

Ісідоро Біанкі (італ. Isidoro Bianchi Кампіоне, 20 липня 1581 — 5 грудня 1662) — художник з північної Італії доби пізнього маньєризму і бароко. Працюва такаж як художник-декоратор, інженер і скульптор.

Ісідоро Біанкі
Isidoro Bianchi.jpg
Худ.Ісідоро Біанкі. Янгол в композиції «небесна музика», фреска, церква Санта Марія деї Гірлі
При народженні Isidoro Bianchi
Народження 20 липня 1581(1581-07-20)
Кампіоне
Смерть 5 грудня 1662(1662-12-05) (81 рік)
  Кампіоне
Національність італієць
Жанр Плафон (живопис), релігійний та міфологічний жанр
Діяльність художник, інженер
Напрямок маньєризм, бароко
Покровитель імператор Рудольф II
Твори Плафон (живопис),релігійний та міфологічний твір

Ісідоро Біанкі у Вікісховищі?

Зміст

Історія вивченняРедагувати

В 20 ст. продовжене наукове дослідження попередніх епох і творчості багатьох художників на засадах ретельного перегляду випадково і цілеспрямовано збережених джерел і архівних документів. Порівняння внеску хронологічно близьких майстрів, вивчення мемуарів і листування, введення в науковий обіг гравюр, і,особливо, оригінальних малюнків дозволило виділити з небуття або наново переоцінити низку майстрів минувшини.

Все це стосується і творчості Ісідоро Біанкі, що працював разом із італійським майстром П'єром Франческо Мацукеллі Morazzone, відомого історикам як Іль Мораццоне або Мораццоне (Il Morazzone 1573—1625/6), дещо ненабагато більшого обдарування. На зламі 20-21 ст. пройшло остаточне виокремлення творчості Ісідоро Біанкі завдяки отрибутованим наново картинам і, особливо, малюнкам художника. Художня самостійність багатьох мистецьких шкіл Північної Італії обумовила як їх індивідуальні ознаки, так і власні темпи розвитку чи запозичень з мистецтва країн по той бік Альп, не оминаючи і таку потужну — як венеціанська школа. Впливи римської художньої школи тут були значно менші.

Ісідоро Біанкі мав не дуже розвинену художню манеру і працював під впливом творів Мораццоне. Консервативні смаки ломбардських замовників тягли його до знахідок і традицій, які заклали ще Бернардіно Луїні, Гауденцио Феррарі, той же Мораццоне, якого пережив Ісідоро Біанкі і який став фактичним творчим спадкоємцем митця. Художник доби італійського бароко, Ісідоро Біанкі тим не менше рахувався з пізнім маньєризмом і частка його творів має озаки маньєризму — і в композиціях, і в рішенні фігур, і навіть в орнаментах. Тривожність настрою, контрасти світлотіні, метушня натовпу, зайва закрученість фігур або їх застиглість в просторі картин — всі злами стилістики маньєризму притаманні і творам Мораццоне.

ЖиттєписРедагувати

 
Ісідоро Біанкі. «Алегорія Кохання і Обачливості»

Ісідоро Біанкі народився в містечку Кампіоне на озері Лугано. В XX ст. це територія італомовної Швейцарії. Майже нічого невідомо про ранні роки майбутнього художника і інженера. 1601 року він одружився. До 1618 року родина мала шість синів, частка з яких була помічниками батька в його майстерні.

Перше документальне свідоцтво про працю художника знайшли в період 1598 — початку 1600-х років, коли Біанкі працював в цистеріанському монастирі Санта Марія делл'Аквафредда.

Два роки (1605-1606) митець працював в місті Прага при дворі австрійського імператора Рудольфа II, котрий став відомим центром маньєризму в Європі. Надвірним художником у Рудольфа II працював і ломбардець Джузепе Арчімбольдо .

Однак Біанкі 1607 року повернувся на батьківщтину. Відомо, що працював над декором каплиці Мадонни дель Карміне в церкві Санто-Стефано-ді-Віджіу. Через десять років він працював в місті Турин в палаці Реале, де разом із художником Кастеллі декорував стелю в Галереї Гранде та створив декор на фасадах.

1619 року Ісідоро Біанкі робив якісь інженерні роботи для ченців храму Мадонни дель Сассо в Локарно. Йому приписані також фрески в храмі Санта Мария Рована в сусідньому містечку Чевіо (Cevio). 1621 року він створив фрески в церкві Санта-Марія-Реццоніко на півночі озера Комо.

1623 року Біанкі працював разом із Мораццоне в палаці-замку Ріволі (Кастелло ді Ріволі), де вдвох створили декор зали короля Амедео VIII. Під час праці в П'ємонті митець отримав визнання і матеріальні статки : 1631 року він став «художником Його Величності короля», отримав пенсію від герцогині Кристини (1635 р.), придбав власний будинок в Турині та був звільнений від сплати податків.

Дорослі сини Помпео та Франческо допомогли в облаштуванні родинної майстерні. Ісідоро Біанкі роками зберігав зв'язки з чецями ордену цистеріанців, із замовниками в Ломбардії та в П'ємонті.

В 1630-х роках розпочалися ремонтні і декорувальні роботи в церкві Санта Марія дель Гірлі, виконувати які запросили Ісідоро Біанкі. Він працюватиме там і в 1640-х. За думками дослідників цикл фресок в церкві Санта Марія дель Гірлі став шедевром (вищим досягненням) митця. Він працював на околицях Комо та Лугано. Серед останніх творів митця — фрески в каплиці Сакро-Монте в Варалло, де створена оригінальна композиція «Воскресіння Христа», фрески в головному соборі міста Монц та в храмі Санта-Мария-делла-Каравіна в тодішньому Кресоньо (нині Вальсольда).

Ісідоро Біанкі помер в Кампіоне 1662 року.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати