Відкрити головне меню
Izbornik page.jpg
Історія української літератури: стилі і напрямки
Монументалізм
Орнаменталізм
Ренесанс
Бароко
Латиномовна література
Класицизм
Нова українська література
Сентименталізм
Романтизм
Реалізм
Натуралізм
Модернізм
Соцреалізм
Постмодернізм

Історія української літературиісторія літератури українською мовою.

Вивчає закономірності історико-літературного процесу, літературні жанри, течії, творчість окремих письменників, особливості їхнього стилю та значення художньої спадщини у розвитку української літератури..

Українська література має тисячолітню історію. Початки її належать до часів формування Київської Русі. Однак ще в передісторичну добу (до ІХ ст.) предки українців мали розвинену усну творчість.

Література РусіРедагувати

Першою визначною писемною пам'яткою Київської Русі є літопис «Повість минулих літ», який є не тільки джерелом історичних відомостей, а й хрестоматією епічних пісень, легенд та переказів епохи України-Русі. Поетичним шедевром давньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Цей героїчний епос увібрав у себе найкращі зразки народної творчості того часу і став надбанням та гордістю всього слов'янського світу.

Писемність на бересті.

Середня добаРедагувати

Значний інтерес викликає художнє надбання XV–XVIII ст., яскравим виразником духовного контексту доби в якому є забезпечена глибоким історичним корінням полімовність. Саме на цей час в Україні припадає створення основного масиву новолатинської літератури (термін європейського літературознавства, який охоплює твори різних жанрів, написані латинською мовою, починаючи з доби Відродження). Літературна латиномовна спадщина європейських народів, попри низку спільних ознак, володіє виразними національними рисами. Тісна взаємодія із польсько-литовськими складовими західного світу в коді літератур результувала вироблення українськими митцями прийнятного способу духовно-культурного синтезу власної та перейнятої традицій.

Низка поетів барокової доби (Яків Седовський у Венеції та інші) писала давньоукраїнською мовою. У цей період творила Олена Копоть-Журавницька (1525-?), яку деякі дослідники називають першою українською поетесою.[1][2][3] Самобутнім явищем української літератури є полемічні твори Івана Вишенського, Мелетія Смотрицького, Феофана Прокоповича та ін. Вершина давньої української літератури доби бароко — творчість поета і філософа Григорія Сковороди (1722–1794). «Український Сократ» мандрував Україною та країнами Центральної Європи, щоб ближче пізнати людей. Наскрізною для філософії Григорія Сковороди є проблема щастя, яка мислиться ним через розкриття божественної суті людини, виявлення таланту, закладеної в неї Богом, що забезпечує працю за покликанням. Слова філософа «Світ ловив мене, та не впіймав», які він заповів викарбувати на своїй могилі, стали ще одним свідченням відданості Григорія Сковороди духовному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Серед світської літератури належить зазначити  панегірики вітальних брошур на пошану військових і культурно-освітніх діячів, як-от на честь єп. О. Котовича (1685), київського митрополита Варлаама Ясинського (1688), каноніка С. Боглевського (1691) (ілюстровані Леонтієм Тарасевичем) тощо.

Незважаючи на тривале забуття і винищення латиномовного спадку, в Україні ще й досі збереглося безліч творів етикетного, наукового, історіографічного та богословського напрямів. Їх можна знайти у відділах стародруків бібліотек Києва, Львова, Чернігова, Ніжина та інших.

Нова українська літератураРедагувати

Наприкінці XVIII ст. бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» знаменувала появу новітньої літературної української мови і початок сучасної української літератури. Цей твір увібрав у себе перлини українського гумору, відобразив яскравий народний побут. Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім членами т. зв. харківського гуртка (П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка). До харківського гуртка належав також Г. Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози, який перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.

РомантизмРедагувати

 
Т. Шевченко. Кобзар. 1840

XIX ст. — це доба становлення національної самосвідомості. Поетична збірка «Кобзар» видатного українського поета Тараса Шевченка, яка побачила світ у 1840 році, фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців. Творчість Тараса Шевченка визначила на десятиліття вперед подальший розвиток української літератури — (не тільки поезії, а й прози і драматургії). Шевченкова поезія стала важливим етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова. Ім'я Тараса Шевченка стало символом української культури у світі, подібно до таких емблематичних імен універсального рівня як Шекспір, Гете чи Пушкін, кожен з яких асоціюється не тільки з літературою, а й культурою своїх країн.

У 1820 році засновано Руську трійцю — галицьке літературне угрупування, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.

РеалізмРедагувати

Літературний процес другої половини XIX ст. формувався під впливом творчості цілої плеяди талановитих письменників — Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Бориса Грінченка та ін. Для літератури того часу характерні різноманітність художніх напрямів та індивідуальних стилів письменства, використання різних жанрів — від епічних романів і повістей до новел, фейлетонів, оповідань тощо. Значна частина письменників цієї доби вела активну політичну і просвітницьку діяльність.

Прикладом універсальної особистості в історії не тільки української, а й світової культури є постать Івана Франка — поета, прозаїка, драматурга, журналіста, літературного критика, теоретика та перекладача. Творчий доробок І. Франка вражає своєю неосяжністю (понад 50 томів). Письменник одним з перших почав перекладати твори світової літератури українською (Гете, Гейне, Байрона).

МодернізмРедагувати

З появою на зламі століть нової генерації авторів українська література зазнає впливу європейського модернізму. Найяскравіше цей підхід позначився на творчості двох провідних літературних постатей цього періоду — поетеси Лесі Українки та прозаїка Михайла Коцюбинського. Леся Українка збагатила українську літературу образами світової літератури й сюжетами з історії, міфології різних епох і різних народів світу. Поряд з великим талантом поетеси Леся Українка виявила неабиякий хист перекладача. Їй належать чудові переклади з творів Гомера, Г. Гейне, В. Шекспіра, Дж. Байрона, В. Гюго, єгипетських та італійських народних пісень, індійського епосу.

Українська література у міжвоєнний періодРедагувати

Після революції літературний процес відзначався особливим драматизмом і складністю в Україні, як і в усьому СРСР. З одного боку українська література у цей час переживала небачений розквіт. На багатій літературній палітрі співіснували різноманітні художні школи, стилі і напрями — від радикального пролеткультівства, теоретики якого пропагували створення «лабораторним шляхом» «чисто пролетарської культури» (В. Блакитний, Г. Михайличенко, М. Хвильовий) до футуризму (М. Семенко) і навіть неокласицизму, представники якого орієнтувалися на створення високого гармонійного мистецтва на основі освоєння класичних зразків світової літератури (група неокласиків на чолі з М. Зеровим).

У 19251928 роках відбулась «літературна дискусія» — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Дискусія виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій.

Однак більшість представників цієї хвилі українського відродження загинули в часи Громадянської війни, голодомору 1932-33 рр. та більшовицьких репресій 30-х років. У 1938–1954 рр. було репресовано близько 240 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. Деякі з них були розстріляні, деякі так і померли в ув'язненні, доля деяких з них після арештів так і залишилася невідомою. Зазнавав арешту і визнаний радянською владою поет М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Куліш, Є. Плужник, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який намагався врятувати багатьох товаришів. Опинився під забороною і експериментальний театр «Березіль», а його керівник — всесвітньо відомий режисер Лесь Курбас — був арештований і розстріляний. Це покоління письменників в історії української літератури отримали власну назву — Розстріляне відродження.

Незважаючи на жорсткі рамки панівного у радянську добу стилю соціалістичного реалізму, українським письменникам вдалося творити літературу, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Це, передусім, твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О. Довженка, О. Гончара та інших.

ШістдесятництвоРедагувати

У 1960-і роки завдяки хрущовській відлизі і певній лібералізації суспільно-політичного життя в Україні зародився потужний мистецьких рух, представники якого згодом отримали назву «шістдесятники». «Шістдесятники» шукали нових форм творчості, нового осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи. До цього покоління належали Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Дмитро Павличко, Іван Драч та інші. Активна громадянська позиція привела В. Стуса, як і багатьох інших його колег по перу в ряди «дисидентської» інтелігенції. У 1970 рр. прокотилася нова хвиля масових арештів української інтелігенції, багато провідних письменників були ув'язнені в сибірських таборах за «антирадянську агітацію». Деякі з них були реабілітовані посмертно на початку 90-х рр.

Українська література з кінця 1980-ихРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Нудьга Г. А. Не бійся смерті. — Київ: Радянський письменник, 1991.
  2. Чорнописький М. Найдавніша віршована сатира в літературній інтерпретації Григорія Нудьги // Вісник Львів. ун-ту. — Серія філологія. — 2010. — Вип. 43. — С. 24-30.
  3. Вербич В. Чи є в луцьку білоглова, як та пані ключникова?

ДжерелаРедагувати

  • В. М. Лесин, О. С. Пулинець Словник літературознавчих термінів. «Радянська школа», Київ, 1971
  • http://litopys.org.ua/chyzh/chy02.htm
  • Історія України / Керівник авт. Ю.Зайцев. Вид.2-ге зі змінами. //- Львів:Світ, 1998. — с 207 −212
  • Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України// — К.: Україна,1993 — с 108–109.
  • Український самвидав: літературна критика та публіцистика (1960-і - початок 1970-х років) : Монографія / О. Є. Обертас. – К. : Смолоскип, 2010. – 300 c.
  • Українська література в контексті соціокультурних перетворень ХХ століття : монографія / Т. Л. Шептицька ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ : ВПЦ "Київ. ун-т", 2013. – 151 с.

ЛітератураРедагувати

  • Історія української літератури : у 12 т. / редкол. : Віталій Дончик (голова) [та ін.] ; Нац. акад наук України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Київ : Наукова думка, 2013 . - ISBN 978-966-00-1299-8.
Т. 1 : Давня література (Х - перша половина ХVI ст.) / [Юрій Пелешенко та ін.] ; наук. ред. : Юрій Пелешенко, Микола Сулима ; передм. Миколи Жулинського. - 2013. - 838 с. : іл. - 300 пр. - ISBN 978-966-00-1357-5 (т. 1)
Т. 2 : Давня література (друга половина XVI - XVIII ст.) / [М. Сулима та ін.] ; наук. ред:. Віра Сулима, Микола Сулима. - 2014. - 838, [33] с. : іл. - 300 пр. - ISBN 978-966-00-1358-2 (т. 2)
Т. 3 : Кін. XVIII – кін. 30-х років ХІХ ст. / 2016. - 752 c.
Т. 4. Тарас Шевченко / І. М. Дзюба; ред.: М. Г. Жулинський. - 2014. - 781, [48] c.
  • Історія української літератури ХІ - XVIII ст. : навч. посіб. / П. В. Білоус. - К. : Акад., 2009. - 424 c. - (Альма-матер). - Бібліогр.: с. 416-423.
  • Історія української літератури кінця XVIII - 60-x років XIX століття : підручник / Л. М. Задорожна; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - 2-ге вид., переробл. та доповн. - К., 2008. - 479 c. - Бібліогр.: 87 назв.
  • Історія української літератури ХІХ ст. : Підруч. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.: У 2-х кн. Кн. 1 / М. Г. Жулинський, М. П. Бондар, О. І. Гончар, Б. А. Деркач, Ю. О. Івакін, І. В. Лімборський, Л. З. Мороз, Є. К. Нахлік, В. Л. Смілянська, П. М. Федченко. - К. : Либідь, 2005. - 656 c. - Бібліогр.: с. 627-639.
  • Історія української літератури ХIХ століття : Підруч. для студ. філол. спец. ВНЗ: У 2-х кн. Кн. 2 / М. Г. Жулинський, М. П. Бондар, Т. І. Гундорова, Л. О. Гаєвська, М. П. Кодак. - К. : Либідь, 2006. - 711 c. - Бібліогр.: с. 686-698.
  • Українська література XX століття : моногр. / Микола Ткачук. – Тернопіль : Медобори, 2014. – 608 с.
  • Історія української літератури ХХ - поч. ХХІ ст. : навч. посіб. : у 3 т. Т. 1 / В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко, Т. В. Бикова, В. С. Брюховецький. - Київ : Академвидав, 2013. - 588 c.