Відкрити головне меню

Історія залізничного транспорту в Україні

Історія будівництва залізниць України

Залізни́чний тра́нспорт — вид рейкового транспорту. Його початок поклали колійні дороги, по яких вози переміщалися за допомогою людей або тварин. Колія в цих дорогах поступово вдосконалювалася — від жолобів у камені, до лежнів з колод, потім брусів, покритих металевими смугами і, нарешті, до металевих рейок.

Перші залізничні коліїРедагувати

На території України перші залізничні колії були прокладені в середині та другій половині 19 століття, на кінець 19 століття припадає найбільш активний період будівництва залізниць:

  • 1840 рік — утворений план в Австро-Угорській імперії «Галицька залізниця імені Карла Людвіга» з основною лінією «Бохня — Дембиця — Ряшів — Переворськ — Перемишль — Львів»[1]
  • 1843 рік — Інкерманська залізниця в Російській імперії;
  • 1855 рік — Балаклавська залізниця;
  • 1861 рік — Львів — Перемишль;
  • 1865 рік — Одеса — Балта;
  • 1866 рік — Львів — Чернівці — Ясси;
  • 1867—69 роки — Балта — Ольвіопіль — Єлисаветград — Крюків;
  • 1868 рік — Курськ — Бровари;
  • 1868—70 роки — Курськ — Ворожба — Київ — Жмеринка — Бірзула, (з відгалуженням від Козятина до Бердичева);
  • 1869 рік — Курськ — Харків — Ростов;
  • 1869—71 роки — Львів — Красне — Тернопіль — Підволочиськ (з відгалуженням від Красного до Бродів);
  • 1870—71 роки — Кременчук — Полтава — Харків;
  • 1871 рік — Жмеринка — Волочиськ;
  • 1872 рік — Ужгород — Чоп — Батьово — Сігет (з відгалуженнями до Мукачева та Сату-Маре);
  • 1872 рік — Стрий — Хирів — Перемишль (з відгалуженням до Сянока);
  • 1873 рік — Львів — Стрий;
  • 1873 рік — Бердичів — Здолбунів (з відгалуженням до Радзивилова) — Рівне — Брест;
  • 1873 рік — Знам'янка — Миколаїв;
  • 1873 рік — Лозова — Олександрівськ та Синельникове — Катеринослав;
  • 1874 рік — Гомель — Бахмач — Ромни;
  • 1874 рік — Олександрівськ — Сімферополь;
  • 1875 рік — Сімферополь — Севастополь;
  • 1875 рік — Стрий — Станіславів (з віткою від Долини до Вигоди);
  • 1876 рік — Фастів — Бобринська (з відгалуженням до Черкас) — Знам'янка;
  • 1877 рік — Новоолексіївка — Генічеськ;
  • 1877 рік — Ковель — Холм
  • 1878 рік — Мерефа — Ворожба;
  • 1878 рік — Краматорськ — Луганськ;
  • 1879 рік — Хацапетівка — Ясинувата;
  • 1879 рік — Попасна — Лисичанськ;
  • 1879 рік — Рені — Бендери;
  • 1882 рік — Оленівка — Маріуполь;
  • 1884 рік — Долинська — Нижньодніпровськ;
  • 1884 рік — Синельникове — Ясинувата (з віткою до Юзівки);
  • 1884 рік — Станіславів — Гусятин;
  • 1885 рік — Лунинець — Рівне;
  • 1885 рік — Низківка — Корюківка;
  • 1885-87 роки — Стрий — Мукачеве;
  • 1887 рік — Львів — Сокаль та Рава-Руська — Сокаль;
  • 1887 рік — Кременчук — Лохвиця;
  • 1888 рік — Лохвиця — Ромни;
  • 1889-91 роки — Вапнярка — Демківка (з віткою до Тростянця) — Христинівка — Шпола та Козятин — Христинівка — Умань;
  • 1889 рік — Кринична — Ханженкове;
  • 1890 рік — Ківерці — Луцьк;
  • 1891 рік — Станіславів — Вороненко;
  • 1892 рік — Джанкой — Феодосія;
  • 1892 рік — Жмеринка — Могилів
  • 1892 рік — Слобідка — Рибниця;
  • 1893 рік — Конотоп — Шостка — Пирогівка;
  • 1893 рік — Крути — Чернігів та Крути — Пирятин (вузькоколійна);
  • 1893 рік — Ноовселиця — Сокиряни;
  • 1893 рік — Ясіня — Сігет;
  • 1893 рік — Ужгород — Великий Березний;
  • 1894 рік — Слов'янськ — Слов'янськ Мінеральні Води;
  • 1895 рік — відкриття місцевих віток до Гадяча, Охтирки, Лебедина;
  • 1895 рік — Хутір-Михайлівський — Ворожба;
  • 1895—96 роки — Куп'янськ — Лисичанськ;
  • 1895 рік — Харків — Тополі;
  • 1896 рік — вітка на Кременець;
  • 1896 рік — Бердичів — Житомир (вузькоколійна);
  • 1896 рік — Тернопіль — Копичинці;
  • 1896—97 роки — Полтава — Катериноград;
  • 1897 рік — Пирятин — Красне;
  • 1897 рік — Ходорів — Підвисоке;
  • 1898 рік — Біла-Чортківська — Лужани та Вигнанка — Іване-Пусте (з віткою до Скали-Подільської);
  • 1898 рік — Великі Бірки — Гримайлів;
  • 1898—99 роки — Бердянськ — Чаплине (з віткою до Верхнього Токмака);
  • 1899 рік — Рудниця — Підгородна (з відгалуженням від Гайворона до Зятківців);

Залізничне будівництво в Україні XIX — початку XX стРедагувати

У другій половині 19 століття почалося інтенсивне будівництво залізниць у Донбасі, Придніпров'ї, Кривбасі, що сприяло розвиткові промисловості в цих районах.

 
Залізничні шляхи північної частини України на мапі Київського військового округу (1913 рік)

До 1900 року залізниці на території Україні в основному зв'язали індустріальні та адміністративні центри з землеробськими районами, а також з головними морськими і річковими портами. Проте протяжність (на 1913 рік на Україну довжина залізниць становила 15,6 тис. км) була недостатньою, а парк рухомого складу складався з малопотужних паровозів і двовісних вагонів вантажопідйомністю 15,2 т.

У післяреволюційний період залізничний транспорт України розвивався як складова частина транспорту Союзу. У 1935 році розпочато роботи з електрифікації залізниць України. Першою електрифіковано ділянку Довгинцево — Запоріжжя. Інтенсивно велося будівництв нових залізниць. За роки довоєнних п'ятирічок побудовано понад 5 тис. км нових залізничних шляхів. Проведена реконструкція рухомого складу: на транспорті з'явилися нові потужні паровози, великовантажні вагони, широко впроваджувалася автозчеплення, автоблокування, удосконалювалася ремонтна база. У результаті вантажообіг залізниць виріс в 1940 році в порівнянні з 1913 в 3,3 рази.

 
Мапа Південної залізниці. 1943 рік.

Величезний збиток залізничному транспорту був нанесений в період Другої Світової війни, коли були зруйновані тисячі кілометрів залізничних шляхів, мостів, станцій, депо тощо.

Файл:Stalin railway.Ukraine.jpg
Мапа Сталінської залізниці. 1940 рік.

У післявоєнні роки залізничний транспорт інтенсивно відновлювався і вже до 1950 року його вантажообіг досяг рівня 1940 року. Були реконструйовані ряд станцій, мостів, вокзалів та ін. У широких масштабах здійснювалася електрифікація залізниць, впроваджені на всіх вантажонапружених лініях електровозна і тепловозна тяги. З 1951 року Луганський паровозобудівний завод був перепрофільований на випуск тепловозів і став найбільшим тепловозобудівним заводом у Європі. Входять в обіг великовантажні 4-, 6- та 8-вісні вантажні вагони вантажопідйомністю 60—125 т. Збільшувався парк спеціалізованих вагонів (цементовози, рефрижератори, думпкари та ін.). На індустріальні методи ремонту були переведені локомотивні та вагонні депо. Великі роботи проведені щодо посилення залізничної колії: понад 90 % залізничних шляхів укладені рейками важкого типу на ​​баласт зі щебеню, удосконалюються конструкції підрейкових підстав. Широко впроваджується диспетчерська централізація, автоматична локомотивна сигналізація з автостопами, радіозв'язок, телемеханіка, обчислювальна техніка для планування та управління роботою транспорту.

Широке поширення отримали маршрутні перевезення, поліпшилася робота сортувальних, вантажних дільничних станцій, удосконалюється механізація вантажних операцій, запроваджені єдині технологічні процеси роботи під'їзних колій та станцій примикання.

Бурхливе зростання залізничного транспорту визначено такими його перевагами:

  • Можливістю створення прямих транспортних зв'язків між великими підприємствами, розташованими в будь-якому районі (нині понад 80 % вантажів вантажаться і вивантажуються на коліях промислових підприємств)
  • Велика пропускна і провізна спроможність (електрифікована одноколійна магістраль здатна пропустити в одному напрямку 20—30 млн т вантажу на рік, а двоколійна з автоблокуванням — більш як 100 млн т на рік);
  • Великою вантажопідйомністю транспортних засобів досить високою швидкістю їх пересування і можливістю перевозити будь-які вантажі;
  • Можливістю спорудження залізниць у будь-якому напрямку і в будь-якому районі країни, забезпечення стійких зв'язків між районами;
  • Незалежність від пори року, доби і умов погоди, висока регулярність.

УРСР у 80-х роках 20 стРедагувати

В Україні історично склалася широтно-меридіальна мережа магістральних доріг, які поділяються на шість доріг: Південно-Західна (з управлінням у Києві), Львівська, Південна (управління у Харкові), Донецька (від 2014 управління у Лимані), Придніпровська (управління у Дніпрі) й Одеська.

  • Перший рух поїздів у межах тогочасної Південно-Західної залізниці відкрито 1870; сполучала Донбас, Криворіжжя й Придніпров'я з центральною й західною частинами УРСР, з'єднувала, зокрема, Київ з Москвою; мала 5 відділків, загальна довжина 4637 км,
  • Південна (в тогочасних межах організована 1901); зв'язувала в єдиний народногосподарський вузол Донбас і Придніпров'я з промисловими районами центру та європейської півночі СРСР з Кавказом; 5 відділків, загальна довжина 3493 км,
  • Львівська (організована 1939; 1953 об'єднана з Ковельською залізницею та Чернівецьким відділком Кишинівської залізниці); здійснювала транзитні зв'язки з багатьма європейськими державами; 5 відділків,
  • Донецька (створена 1953 шляхом об'єднання Північно-Донецької та Південно-Донецької залізниць); сполучала райони Кавказу та Нижнього Поволжя з р-нами Півдня, Південного Заходу, Заходу та центру СРСР; 7 відділків, загальна довжина 2860 км,
  • Одеська (перша в Україні залізниця); виконувала експортно-імпортні перевезення — взаємодіяла з Одеським, Іллічівським, Миколаївським, Херсонським, Ізмаїльським портами; заг. довжина 4090 км,
  • Придніпровська зв'язувала Донбас з Криворізьким залізорудним басейном, курорти Криму з усією мережею залізниць СРСР; 4 відділки. У 50–60-х рр. 20 ст. як Південна, так і Південно-Західна залізниці були повністю електрифіковані, почалося їх забезпечення тепло- й електровозами, а від 1971 — системами автоблокування й напівавтоблокування.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати