Відкрити головне меню

«Істо́рія від заснува́ння мі́ста» (лат. «Ab urbe condita») — історична праця Тита Лівія. Одна з найвідоміших та фундаментальних робіт з історії Рима. Написана латиною в 14 році н.е. Укладалася 40 років. Складається з 142 книг. Охоплює період від заснування Риму (753 до н.е.) і до правління Октавіана Августа (9 н.е.). Події викладено у хронологічному порядку, за декадами. Головний герой твору — римський народ (лат. populus Romanus), хоча політичну боротьбу патриціїв з плебеями описано з аристократичної точки зору. Редагувалася на основі великого масиву джерел: Квінта Елія Туберона, Гая Ліцинія Макра, Фабія Піктора, Кальпурнія Пізона, Клавдія Квадригарія, Полібія тощо. Праця збереглася лише частково. До нас дійшли повністю лише 35 книг. Фрагменти книги XCI описують війну з Серторієм, а фрагменти книги CXX містять опис смерті Цицерона. Найзначнішими із переказів, що збереглися, є так звані «Періохи».

Історія від заснування міста
Ab Urbe condita
Ab Urbe condita.tif
Жанр історія
Автор Тит Лівій
Мова латина
Написано 14
Опубліковано 1 січня 10

Цей твір у Вікісховищі?

НазваРедагувати

Справжня назва твору невідома.

  • Від заснування міста — усталена історіографічна назва.
  • Історія від заснування міста
  • Історія народу римського
  • Історія Рима
  • Історія Рима від заснування міста
  • Римська історія
  • Римська історія від заснування міста

ОписРедагувати

Праця Тита Лівія в оригіналі налічувала близько 142 книг і охоплювала майже усі події у Римі та за його межами, беручи початок від легендарних часів заснування міста (згідно традиції у 753 р. до н. е.) і до 9 р. н. е. Свої праці автор публікував «декадами» (групами по 5 або 10 книг). До наших часів дійшло лише три повних декади — перша, третя, четверта та перша пенктада п'ятої (книги з 40 по 45). Разом, вони охоплюють події між заснуванням міста та 293 р. до н. е. і з 218 по 167 рр. до н. е. За старих часів, для усіх книг, була зроблена «періоха» — анотація, що стисло описувала не тільки основні факти, але і їх авторську оцінку. Твори Лівія переписувалися кожну декаду до 5 століття включно. Перевидання його праці з'явилося у Римі близько 1469 року без книг 33 та 41-45.

У передмові Лівій неточно формує кінцеву мету свого твору. З одного боку праця містила опис занепаду Риму, а з іншого боку, автор має на меті «увічнити досягнення головного народу на Землі». Передаючи матеріал, Тит Лівій спирається на традиції понтифікального літописання, коли жерці вели спеціальні календарі, коротко описиючі події або державні тексти за день або тиждень. Як і понтифіки, він притримувався чіткої хронології при описанні подій, що відчиняли та зачиняли кожну його книгу. В цих подіях, він приділяв максимум уваги числам, датам та магістратам, аніж лексичному наповненню. Ці події створили міцну базу Римської історії, які згодом були підтвердженні багатьма данними археологів, нумізматів та лінгвістів. Завдяки цьому, Лівій залишається головним джерелом історичних подій республіканського періоду у Римі.

Ідея наймогутнішої держави, ніяк не могла скластися сама по собі, тому Тит Лівій, для досягнення цього, писав так, щоб усі прояви соціальних негараздів, які велися у Римі від його початку, відходили на другий план, коли починала йти мова про громадянську солідарність. Найяскравішим прикладом якої служить Друга Пунічна війна.Цьому ж служать і фіктивні промови, які Лівій вкладає у промови персонажів, яких він описує для придання потрібного йому колориту. Але в більшій частині, ці розмови породжували лише враження возвеличення Риму над іншими. У 35 книгах, що збереглися, містится 407 промов, тобто в усіх 142 книгах їх має бути приблизно 1650, приблизно 12 % від усього тексту. В основі образів, особливі властивості римлян і Риму, які Ливий вважав основними для їх історії: громадянська свобода, гарантована загальним підпорядкуванням законам; благочестя і вірність обрядам, що забезпечують римській общині допомогу богів; енергія, що допомагає римлянам ніколи не здаватися і вистояти у будь-яких випробуваннях. При описі цих властивостей римлян в розповіді Тита Лівия виникає особливий тип осмислення, переживання, але і відображення громадської реальності, який носить назву культурно-історичного міфу.

Перше з вищеназванних особливостей Риму — єдність свободи і підпорядкування законам — доводиться в тексті Лівія багаторазово — у введенні до 2 книги, в оповіданнях про єднання патриціїв і плебеїв, про підпорядкування молодших за віком авторитету старших. Але батогом римського суспільства було постійне розкрадання знаттю громадського земельного фонду (ager publicus). Лівій про це знає, але говорить про подібні факти мигцем, в одній — двох фразах, після яких незмінно слідує примирливо-гармонізуюче продовження. Так само він розказує про римське благочестя. Лівій нескінченно описує обряди і жертвопринесення, молебні і знамення, їх роль у взятих перемогах, благоговійне підпорядкування їм народу і сенату, особливо підкреслюючи в них моральний і патріотичний елемент. І незмінно ігнорує факти, що говорять про зловживання релігійними обрядами і пророцтвами в інтересах тієї або іншої правлячої кліки. Особливо показовий епізод з Весною Священної в 195—194 до н. э. Вражаюча життєстійкість і здатність, не дивлячись ні на які поразки, знову і знову починати війни і ніколи в них не здаватися, характеризує римлян на всьому протязі їх історії, і Лівій приводить незліченний факти, що підтверджують це. Він не зупиняється на тому, яким жахливим руйнуванням продуктивних сил суспільства і зубожінням величезних мас віками, аж до складання імперії, оберталася така завзятість римлян.

І проте картина, що створюється Лівіем, — не фікція, а особливе відображення історичної реальності. Річ у тому, що та досягнута людством стадія розвитку, на якій знаходився античний світ і Рим зокрема, не знала і не могла знайти достовірно динамічного розвитку продуктивних сил. Основою виробництва залишалася земля, основою світогляду — консервативна вірність традицій, основою громадської організації — община. На них була орієнтована система цінностей і норм, що припускала солідарність і автаркію общини, сприйняття її як сакральній цінності, принесення себе і своїх інтересів їй у жертву. Це положення постійно розмивалося поступальним ходом історичного розвитку і, в силу його відповідності об'єктивно заданому стану суспільства, постійно регенерувалося і коригувало громадську практику.

Початкові постулати Лівія були історично вірні: консервативна правова структура і відношення до громадських норм як до сакральної цінності, суперечивши розвитку, постійно розкладалися, зникали з життя, — і постійно зберігалися в ній, утворюючи особливу історичну реальність — римський міф. Створення римської держави зовсім не було таким гармонійним процесом, яким прагне часом представити його Лівій, але включення народів стародавнього світу в орбіту римської цивілізації і римського права було кінцем для багатьох з них. Порушення законів було в Римі постійною практикою, але римське право, що виросло з них, — одно з вищих досягнень європейської культури, яке досі утворює основу юридичної структури більшості країн. Збагачення одних сімей за рахунок інших розкладало архаїчну майнову рівність і громадську солідарність, але закони проти розкоші ухвалювалися в римській республіці систематично і зберігали значення моральної норми, зафіксованої в хрестоматіях і збірках прикладів, на яких віками виховувалося римське юнацтво. Лівій не любив говорити про те, як збагачувалися полководці в ході воєн, а намісники за рахунок пограбування провінцій, але незліченні театри, базиліки, храми, водопроводи, що переповнюють міста Римської держави і мешкання мільйонів громадян, що складали середовище, в епоху республіки були найчастіше даром полководців і відбудовувалися за рахунок їх військової здобичі.

Розказана Титом Лівієм епопея є образною, — бо організоване автором, відтворення — спирається на реальні процеси, особливого історичного організму, яким була республіка Риму. Вона з'явилася як суспільство, де людина і держава складали суперечливе, але єдине ціле. Відношення Лівія до європейської культури подальших віків було обумовлено саме таким сприйняттям його праці. Гуманістично-освітня і революційно-демократична, тираноборська традиція черпали в його «Історії» позитивний образ громадського устрою, грунтованого на громадянській відповідальності і свободі у рамках закону; академічна наука 19-20 віків вважала його твір ненадійним історичним джерелом, а його самого  — більше письменником, ніж істориком.

ПерекладиРедагувати

АнглійськіРедагувати

РосійськіРедагувати

  • 1716 року вчителі Чернігівського колегіуму переклали «Історію» й відправили до друку в 1722 році. Синод Російської православної церкви оцінив його як «зело неисправный» і не надрукував [1].
  • История народа римского. Соч. Тита Ливия Падуанского. / Пер. А. Клеванова. М., 1858—1867.
    • Т.1. Кн. 1-6. 1858.
    • Т.2. Кн. 7-23. 1859.
    • Т.3. Кн. 24-30. 1861.
    • Т.4. Кн. 31-38. 1867.
    • Т.5. Кн. 39-45. Содержание утраченных книг от 45 до 140 и все уцелевшие отрывки из них. 1867.
  • Ливий, Тит. Римская история от основания города. / Пер. под ред. П. Адрианова.
    • Т. 1. Кн. 1-5. / Пер. П. Адрианова (кн. 1-3), Я. Г. Мищенко (кн. 4-5). 1892.
    • Т. 2. Кн. 6-10. / Пер. П. Адрианова (кн. 6-7), Ф. Ф. Круковского (кн. 8), К. В. Соколовского (кн. 9-10). 1894.
    • Т. 3. Кн. 21-25. / Пер. Ф. Ф. Зелинского (кн. 21), Я. П. Иванухи (кн. 22), Я. К. Яненц (кн. 23, 24), Б. А. Острова (кн. 25). 1896.
    • Т. 4. Кн. 26-30. / Пер. И. И. Виноградова (кн.26), Н. П. Шкилева (кн. 27), А. С. Попова (кн.28), П. Адрианова (кн. 29, 30), С. Я. Дроздова (кн. 30). 1897. 413 стр.
    • Т. 5. Кн. 31-35. / Пер. Н. И. Никольского (кн. 31, 33), Я. Н. Владимирова (кн. 32), К. А. Секундова (кн. 34, 35). 1897. 318 стр.
    • Т. 6. Кн. 36-45. / Пер. С. Я. Соболева (кн. 36), В. М. Тимофеева (кн. 37), М. М. Вука (кн. 38), А. И. Богородицкого (кн. 39), А. Попова (кн. 40), Э. А. Бруттан (кн. 41), М. П. Федорова и И. Ф. Макаренкова (кн. 42), В. Н. Матвеева (кн. 43), И. А. Зорина (кн. 44), А. Н. Лисовского (кн. 45). 1899.
  • Тит Ливий. Римская история от основания Рима. / Пер. М. Б. Гуревич. Киев-Харьков, 1900. (изданы 2 тома)
    • Т. 1. Кн. 1-6.
    • Т. 2. Кн. 7-10 и 21-23.
  • Тит Ливий. История Рима от основания города. В 3 т. / Переводы под ред. М. Л. Гаспарова, Г. С. Кнабе, В. М. Смирина. Отв. ред. Е. С. Голубцова. (Серия «Памятники исторической мысли»). М.: Наука. 1989—1993.
    • Т. 1. Книги 1-10. / Пер. В. М. Смирина (кн. 1), Н. А. Поздняковой (кн. 2), Г. Ч. Гусейнова (кн. 3, 4), С. А. Иванова (кн. 5), Н. Н. Казанского (кн. 6), Н. В. Брагинской (кн. 7-10). Комм. Н. Е. Боданской (кн. 1-5) и Г. П. Чистякова (кн. 6-10). 1989.
    • Т. 2. Книги 21-30. / Пер. Ф. Ф. Зелинского (кн. 21), М. Е. Сергеенко (кн. 22-30). Комм. В. М. Смирина и Г. П. Чистякова. 1991.
    • Т. 3. Книги 31-45. / Пер. Г. С. Кнабе (кн. 31, 34), С. А. Иванова (кн. 32, 33, 35-37), А. И. Солопова (кн. 38), Э. Г. Юнца (кн. 39), И. И. Маханькова (кн. 40), В. Н. Чемберджи (кн. 41), Н. Н. Трухиной (кн. 42), Н. П. Гринцера, Т. И. Давыдовой, М. М. Сокольской (кн. 43), О. Л. Левинской (кн. 45), М. Л. Гаспарова (периохи книг 1-142). Статья Г. С. Кнабе. Комм. Ф. А. Михайловского и В. М. Смирина. 1993.
  • Тит Ливий. Фрагмент книги XCI «Истории». // Короленков А. В. Квинт Серторий: Политическая биография. СПб, Алетейя. 2003. 320 с. С.268-275. (Античная библиотека)
  • Тит Ливий. Война с Ганнибалом: Ист. хроники / Пер. с лат. — М.: Эксмо, 2011. («Зарубежная классика)

ПриміткиРедагувати

  1. История русской переводной художественной литературы. Древняя Русь. XVIII век. Т. 1. Проза. СПб.: 1995. С. 83.

ДжерелаРедагувати

  • Ogilvie, R. M. A Commentary on Livy Books 1 to 5. Oxford: Clarendon Press, 1965.
  • Oakley, S. P. A Commentary on Livy, Books VI-X. Oxford University Press, 2008.
  • Briscoe, J. A Commentary on Livy Books XXXI-XXXIII. Oxford: Oxford University Press. 1973.
  • Briscoe, J. A Commentary on Livy Books XXXIV-XXXVII. Oxford: Oxford University Press. 1981.
  • Briscoe, J. A Commentary on Livy Books XXXVIII-XL. Oxford: Oxford University Press. 2008.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Історія від заснування міста