Історія вогнепальної зброї

Історія вогнепальної зброї — історичний розвиток у різних народів вогнепальної зброї.

Гармата з гербом Мазепи. Людвисар Карпо Балашевич, 1705

Хо-паоРедагувати

Першу зброю зі застосуванням пороху вигадали китайці ще в VI ст., вона називалась хо-пао. Хо-пао мало вигляд куль (схожий на сучасну гранату). Щоб використати давньокитайську зброю, треба було тільки підпалити кулю і метнути з катапульти чи з рук. Хо-пао робилося так: сірку, селітру, дерев'яні волокна, олію і миш'як загортали в багато шарів грубого паперу і обмазували смолою. Хо-пао летів, фонтануючи вогнем і з гуркотом розривався, димучі обломки, виділяли отруйний дим миш'яку. У цій зброї використовувались тільки вибухові властивості пороху. Крім «хо-пао» існували «вогняні яструби», «вогняні колючки», «чорні дракони».

Грецький вогоньРедагувати

Докладніше: Грецький вогонь

Про китайські кулі дізнались у Візантії, грек Каллінік помістив порох і нафту у металеву спеціальну посудину, з якої з легкістю можна було виливати грецький вогонь на ворога. Винахід сподобався імператору Костянтину IV і першу свою атаку в бою випробував в Греко-арабській війні в 673 році. Араби так казали про грецький вогонь: «Грецький вогонь поїдав все: ні каміння, ні залізо не могло йому протистояти…»

Руси теж зіткнулися з грецьким вогнем в 941 році, коли князь Ігор йшов в похід на Царгород. От що князь Ігор казав про грецький вогонь: «Греки випустили з суднових труб вогонь, корабель пойняло полум'я». Крім грецького вогню, греки кидали кулі з отруйним димом, який збивав моряків з глузду. У IXXI століттях грецький вогонь часто використовувала грецька флотилія.

 
Метання грецького вогню з корабля, ХІІ ст.

«Залізний грім» арабівРедагувати

Після морської поразки в греко-арабській війні, після 673 року араби розгадали секрет пороху. Араби вигадували для своїх куль-снарядів різні імена: «Сонячні промені», «Місячне сяйво» та ін. Найкращим снарядом арабів IV—XII ст. можна вважати снаряд «Залізний грім арабів», він складався з глиняного горщика, наповненого порохом. «Залізний грім арабів» навів страх на європейців під час Хрестових походів. Але найдивовижніше те, що найбільше європейці боялись не вибухів, а запаху сірки, яку виділяв «Залізний грім арабів». Запах сірки за розповідями священиків XI ст. — присутність диявола.

Порох в ЄвропіРедагувати

У Європі виявились сміливці, які відкрили склад пороху. Багатьом вченим приписують звання відкривача пороху: англієць Роджер Бекон 1214—1292 р., (німецький філософ Альберт Великий 1193—1280 р., монах Бертольд Шварц. Бертольда Шварца вважали першовинахідником пороху до 20 ст. Жителі його рідного міста Фрейсбурга навіть поставили винахіднику пам'ятник у 1853 р., коли знайшли твір «Про чудеса світу» Альберта Великого і записи Роджера Бекона. У записах Р. Бекона 1250 року знайдений склад пороху, а у творі А. Великого «Про чудеса світу» є розділ «літаючий вогонь» в якому теж розкривається склад пороху і його використання.

 
Можливо перше зображення вогнепальної зброї 1327 р.

Перша вогнепальна зброяРедагувати

У 1320 році (за «Арабським Трактатом») почали використовувати «модфу» — першу вогнепальну зброю, її конструкція була дуже проста: Залізну чи дерев'яну трубку забивали з одного кінця, в порожнє місце засипали порох, а потім закладали жменю каміння (прототип картечі).

БомбардиРедагувати

Після успішного використання «мадф», європейці хотіли перевершити арабів в вогнепальній промисловості. З 1345—1346 років германські князівства починають виробництво бомбард (від лат. bomba — «грім», adere — «горіти»). Розміри бомбард просто колосальні (наприклад, нідерландська «Скажена Грета» мала в довжину 5 метрів, її вага була 5 тонн. Вага ядра 325 кг, діаметр ядра 64 см). Бомбарди вражали ціль не тільки ядрами, а й звуком. За словами очевидців, від пострілу бомбарди падали коні. У битві при Кресі в 1346 р. невелика англійська армія «бомбардистів» розгромила 30-тисячну армію французького короля Філіппа VI. Постріли з бомбард викликали паніку у противника.

Перші рушниціРедагувати

Перші рушниці з'явились в 1410-х. Перші рушниці називались «пищалами» (чеськ. píšťala — «дудка»). Такою зброєю вперше скористалися в часи гуситських воєн 1419—1437 роки. Німецькі лицарі, що йшли проти пищалей з мечем, зазнавали значних утрат. Після гуситських воєн «пищала» відіграла значущу роль в європейській піхоті. Від чеського слова píšťala, яке використовувалось до XV ст., пішла назва «пищаль», а в XVII ст. воно дало назву і пістолету.

 
Постріл з з ручної гармати, поч. XIV ст.

БомбарделлаРедагувати

Докладніше: Бомбарделла

Інші рушниці XIV ст, виглядали як маленькі гармати. Їх стволи мали посилені кільця біля ствола, посередині та в задній частині. Така зброя дістала назву бомбарделла («бомбардочка»). В 1364 році правителі італійського міста Перуджі наказали змайструвати 50 бомбарделл, які пробивають будь-який обладунок.

АркебузаРедагувати

Докладніше: Аркебуза

Маленькі бомбарделли і пищалі були легкими і більш-менш зручними, але постріл доносив вбивчу силу кулі всього на 25-30 метрів. Вирішенням проблеми стали «аркебузи» — мушкети зі стволом 80-100 см. Для стрільби з аркебузи потрібні два солдати, один клав аркебузу на плече і наводив на ціль, а другий підпалював ґнотом заряд. Грізні полки стрільців з аркебуз прозвали аркебузирами.

МушкетРедагувати

Докладніше: Мушкет

Наприкінці XV ст. найкращою піхотою була іспанська. Іспанія перша країна яка перейшла від простих пищалей до сучасних на той час мушкетів. Мушкет мав ствол 110—120 см, калібром 20-23 мм, ложу з коротким прикладом, що дозволив зручно прицілюватись і ґнотовий замок. Важив іспанський мушкет 6 кг. Мушкети стали першою масовою зброєю, а стрільці з мушкетами стали називатись мушкетерами.

Військова служба мушкетера не була така легка й захоплива, як описано в романі А. Дюма «Три мушкетери», де герої зайняті нескінченими романтичними вечерями й пригодами. Насправді їх робота була важкою й жорстокою. Мушкетер мав нести на собі важке приладдя. Найголовніше мушкет, він був довжиною 180 см і важив 6-7 кг, крім того до нього входила підставка «фуршет» (без підставки важкий мушкет не втримати). Мушкет заряджався довго, постріли лунали рідко (мушкетер доживав до 5-6 пострілів). Також для мушкетерів вигадали спеціальне шикування — «равлик». Вперше цей стрій застосувався в 1515 році. Один з мушкетерів описав бій так: «…Бій був занадто згубний і нерівний для французьких лицарів. І осипали іспанці їх свинцевими кулями. Вони вбивали не так, як арбалети, часто куля пронизувала одразу двох воїнів чи двох коней…»

Запальничка для рушниціРедагувати

Запальнички існували вже 1520-х. Виглядали вони примітивно, хоча працювали сучасно, рукою крутили колесо, воно терлось об кремінь і з'являлися іскри. На сьогодні невідомо, хто перший змайстрував рушницю з механізмом запальнички.

Колісцевий замокРедагувати

Докладніше: Колісцевий замок

Новим знаряддям для запалення заряду в стволі (після ґнотового замка) став колісцевий замок. Майже вся операція перезарядки залишилась стара: в ствол клали порох, кулю, пиж, вминали все шомполом. Залишилась і поличка для пороху-натруски під запалювальним отвором. Тільки тепер у полички з'явилась кришка, щоб порох не здуло вітром. У колісцевому замку, як і ґнотовому, був гачок, але на ньому запалення здійснював не ґніт, а шматок колчедану (м'якого матеріалу) чи кременю. Посередині замка на осі розташовувалося коліщатко з нарізною поверхнею. Воно крутилося від ланцюга, намотаного на вал колеса. Ланцюг тягнула вниз плоска пружина. Накручували ланцюг на вал спеціальним ключем. При натиску на гачок пружина стискалась, змотувала ланцюг і колесо крутилося. На відміну від ґнотового замка колісцевий мав 30-35 деталей, виготовити його міг не кожен, тому великого поширення він не мав. Піхота користувалася ґнотовим замком до кінця XVII століття.

Поява пістолетаРедагувати

Докладніше: Пістолет

Поява колісцевого замка привела до народження нової зброї — пістолета. Назва його сходить до чеськ. píšťala, за іншою версією — від назви міста Пістоя. Перший пістолет з'явився в 1590-х. Озброювалися пістолетами спеціальні полки кавалерії, згодом вершників прозвали пістольєрами.

Кременевий замокРедагувати

Ґнотовий замок був незручний, а колісцевий дуже дорогий. Найвдалішим запалювальним механізмом став в XVI ст. кременевий замок. Замок працював таким чином: рушниця чи пістолет заряджали з дула, на підставку сипали порох, гачок з кременем відводили назад (при цьому стискалася підгачкова пружина), і готово — можна робити постріл. При натиску на гачок кремінь бив по пороху і лунав постріл. Була тільки одна незручність: від натиску на гачок до пострілу проходило 1-2 секунди.

Кременевий замок став одразу відомим. Більше ста років його ставили тільки на мисливські рушниці. Кожна країна мала свій власний кременевий замок, найвідоміші були: шотландські, англійські, голландські, шведські, карельські, іспанські, італійські, португальські, турецькі і російські кременеві замки. В 1605 році французький зброяр Марен Ле Буржа винайшов найнадійнішу конструкцію, названу французьким замком, який став основою вогнепальної зброї. З 1650-х років кременеві рушниці стали основною зброєю піхоти. Скорострільність залишилася старою — один постіл в хвилину, при цьому залишився старий стрій «лінійний» і одночасні постріли групою. Далекобійність кременевої рушниці була 150—200 метрів, але з відстані 50 м пробивався стальний обладунок. В 1641 р. в військових рушницях з'явився кіл-ніж, що допоміг піхоті оборонятись від кавалерії. У 1670 р. з'явились перші набої (в аркуш паперу загортали порох і свинцеву кулю вагою 30 г).

Кінець кременевої зброїРедагувати

В 1799 році англійський хімік Едуард Говард вивчав реакції з'єднання гримучої ртуті із селітрою. Випадково виявилось, що від сильного удару суміш вибухає. Вибуховою силою, в 5 разів сильнішою за силу пороха, була гримуча ртуть. Ствол рушниці, куди помістив заряд ртуті Е. Говард, рознесло на шматочки. Це було найбільшим відкриттям зброї кінця XVIII ст. Шотландський пастор А. Форсайт винайшов в 1807 році новий запалювальний механізм для рушниці, назву новий замок отримав «хімічний», в народі — флаконний (через форму пристрою). В 1815 році невідомий англієць вигадав нове доповнення до набоя — капсуль.

Нове перезарядження капсульної зброї було таке: після надходження набою в дуло, капсуль надівали на трубку, гачок ставили в бойове положення. Капсульна зброя була дуже надійна: працювала у всяку погоду, працювала без збоїв, і робила постріл одразу після натиску на гачок. Але у нової зброї був і мінус: капсуль був дуже крихітним і його часто губили.

Винахідник нової гвинтівки Йоганн Дрейзе працював над нею довгі роки. Все почалося в 1809 р. коли молодий німець приїхав в Париж в пошуках роботи. Зовсім випадково він стає підмайстром відомого зброяра Самуеля Полі. В вересні 1812 р. С. Полі отримав патент на рушницю, що заряджалася металевими набоями. Імператору Наполеону доповіли про нову зброю, але йому не було часу до нових рушниць, оскільки він був у вигнанні після поразки в Ватерлоо.

Зброя та полюванняРедагувати

Прогрес у розвитку зброярства суттєво вплинув на техніку ведення полювань. Полювання з використанням пасток (вовчі ями, капкани, петлі) і техніки загону тварин на безвихідні ділянки після поширення вогнепальної зброї суттєва трансформувалися у різноманітні сучасні техніки. Вогнепальна зброя значно збільшила ефективність полювань, але в той самий час значно зменшила їхній емоційний ефект, потребу в глибоких знаннях біології та поведінки тварин.

У той самий час вогнепальна зброя стала доступною багатьом, і нерідко людина, що має карабін або рушницю, вважає себе мисливцем. Насправді абсолютна більшість таких людей є браконьєрами, які розстрілюють тварин замість участі у полюванні. Особливо це стосується т. зв. спортивного полювання, коли головною метою є влучення кулі або шроту в тіло тварини, її вбивство стає суттю озброєних людей. У періоди світових воїн і соціальних катастроф загальна чисельність мисливських тварин різко скорочується. Зокрема, в роки громадянських воєн 1915-1940-х років багато видів копитних зникли в Україні (наприклад, лось, олень), а деякі були доведені до межі зникнення в масштабі країни (наприклад, сарна, бабак).

ЛітератураРедагувати

  • (Огнестрельное Оружие) Шокарева Ю. В.
  • Зміни угруповань великих ссавців внаслідок розвитку мисливської діяльності людини — О. П. Трунов, І. В. Загороднюк // ZOOCENOSIS-2007. Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах [1] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]