Історія Івано-Франківська

Історія одного із найбільших міст Західної України — Івано-Франківська.

Загальний оглядРедагувати

Річ ПосполитаРедагувати

У середині XVII ст. між річками Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська було споруджено форт.

1662 року польський магнат Андрій Потоцький заснував поселення Станиславів, яке назвав на честь Святого Станіслава. Для Андрія Потоцького Святий Станіслав мав особливе значення, оскільки це був небесний покровитель кількох чоловіків у його родині, зокрема його батька і сина.

У серпні 1663 року польський король Ян ІІ Казимир надав Станиславову магдебурзьке право (тобто, юридично надав статус міста, дозволив створювати свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію тощо) і затвердив герб у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт.

 
Польський герб міста

Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицький обряд. У 1665 році в Станиславові було збудовано дерев'яне приміщення вірменського костьолу. За рік в місті було збудовано першу (дерев'яну) міську ратушу. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором Карлом Бенуа в українському стилі, обидві пам'ятки збереглися до наших днів.

В середині XVIII століття на Прикарпатті розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. 1740 року в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша — відомого ватажка опришків.

Австрійський періодРедагувати

З 1772 і до 1918 року місто перебувало у складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорська). На початку XIX століття в місті розпочалися зміни. У 1802 році австрійський уряд викупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали; передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську в'язницю. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці, фортечний матеріал йшов на бруківку для старих й нових вулиць. 1870 року на місці згорілої дерев'яної ратуші був закладений фундамент нової будівлі, наступного року її вже збудовано.

У вересні 1883 року до міста на запрошення Владислава Дзвонковського приїхав Іван Франко. Він мав намір купити землю й поселитися тут з Михайлом Павликом та його сестрою Анною (з цього задуму нічого не вийшло). Поет познайомився із сестрою Владислава Юзефою Дзвонковською, якій присвятив кілька віршів та повість «Не спитавши броду». Франко хотів одружитися з Юзефою, але вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила.

Івано-Франківськ у ХХ століттіРедагувати

13 листопада 1918 року у Львові було оголошено про утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) до якої увійшов і Станіславів.

1 січня 1919 року Станиславів став столицею Західно-Української Народної Республіки після переїзду її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, звідти до Станиславова. На другий день відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке провів її президент Євген Петрушевич. На початку квітня 1919 року у місті перебував перший президент УНР Михайло Грушевський. В середині травня під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУНР залишив місто. Наприкінці травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до ІІ Речі Посполитої. 23 грудня того ж року Станиславів став центром новоутвореного воєводства.

В 1962 році місто Станиславів перейменоване на Івано-Франківськ на честь Івана Франка, життя і творчість якого нероздільно пов'язані з містом.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Б. Гаврилів, П. Арсенич, Р. Процак — «Літопис Івано-Франківська (Станіслава)», 1997
  • S. Barącz. Pamiątki miasta Stanisławowa.— Lwów, 1858.— 192 s. (пол.)