Відкрити головне меню
Двадцять чотири історії
  Твір Автори Сувої
1 Ши цзі 史記 Сима Цянь 司馬遷 (Західна Хань) 130
2 Ханьшу 漢書 Бань Ґу 班固 (Східна Хань) 100
3 Хоу Ханьшу 後漢書 Фань Є 范曄 (Лю Сун) 120
4 Саньґочжи Чень Шоу 65
5 晋書 房玄齢 130
6 Книга Сун 宋書 Шень Юе 沈約 (Південна Ці) 100
7 南斉書 蕭子顕 59
8 梁書 姚思廉 56
9 陳書 姚思廉 36
10 魏書 北斉魏収 114
11 北斉書 李百薬 50
12 周書 令狐徳棻 50
13 隋書 魏徴長孫無忌 85
14 南史 李延寿 80
15 北史 李延寿 100
16 旧唐書 後晋劉昫 200
17 新唐書 北宋欧陽修宋祁 225
18 旧五代史 北宋薛居正 150
19 新五代史 Оуян Сю 欧陽修 (Північна Сун) 74
20 宋史 トクト(脱脱)他 496
21 遼史 トクト(脱脱)他 116
22 金史 トクト(脱脱)他 135
23 元史 宋濂 210
24 Історія Мін 明史 張廷玉 332

«Істори́чні за́писи» (кит. трад. 史記, нов. 史记, піньїнь shǐjì, «Ши-цзі») — історичний твір, утворенний Сима Цянєм на матеріалах, успадкованих від батька, Сима Таня.

Загальна характеристикаРедагувати

«Ши-цзі» - один з найраніших та найвпливовіших творів у світовій історіографії, був завершений близько 100 р. до н.е. На відміну від західного підходу, який характеризує лінеарність викладення, метод складання «Ши-цзі» - це побудова комплексного наративу, у якому близько 2500 років китайської історії освітлено через виведення певних осіб або тем.

ПобудоваРедагувати

Твір складається з 130 сувоїв, розподілених на п'ять розділів:

  • Базові аннали Беньцзі 本紀 (12): біографії володарів Китаю від Жовтого Імператора до імператора Ву династії Хань. Перші п'ять розділів обіймають правління П'яти імператорів та перших чотирьох династій: Ся, Шан-їнь, Чжоу і Цінь. Наступні дві присвячені біографіям Цінь Ши хуанді та Сян Юя, а останні п'ять - володарям династії Хань.
  • Хронологічні таблиці Бяо 表 (10):
  • Трактати Шу 書 (8): тематичні нариси на провідні теми часу (ритуал 禮, музика 樂, система космологічних вимірів люй-люй 律, календар 歷, астрономія 天官, релігійний культ 封禪, гидравліка 河渠, фінансова система та монетизація 平準).
  • Життєписи видатних родин Шицзя 世家 (30):
  • Біографії [видатних особистостей та груп] Лєчжуань 列傳 (70):

Особиста позиція автораРедагувати

Ідеологія історичного нарисуРедагувати

Основними принципами, що визначають структуру кола історичної життєдіяльності народу, Сима Цянь називає прямодушність (чжун), шанобу (цзін) та культурність (вень).

ЧжунРедагувати

Принцип "кордоцентризму". Письмовий знак, за допомогою якого фіксується слово «чжун» 忠, є поєднанням символів — «середина» і «серце», отож, означає щось таке, що йде з самого серця — чистосердечність, прямодушність, щирість, правдивість та інші терміни цього синонімічного ряду. Причому тлумачиться «чжун» не просто як одна з багатьох властивостей людини, а як одна з небагатьох найцінніших, атрибутивних характеристик «жень» 仁 (людяності), того, що, власне, і становить людське в людині, робить її людиною. Саме така прямодушність як атрибутивна, глибинна характеристика природи людини и становить, за Сима Цянем, один з трьох наріжних принципів політичної влади.

ЦзінРедагувати

Другий принцип — «цзін» 敬 — шаноба, шанобливість, шанування, шанувати. Сягаючи корінням у культ предків, шанування богів (батьків і представників старшого покоління загалом), у міру формування державності «цзін» поступово набуває дедалі більшого значення саме політичного принципу — принципу шанування правителя. Звісно, правителя достойного, мудрого і справедливого, такого, що дотримується законів і вміс керуватися ними і водночас скерувати за їх допомогою життєдіяльність громадян своєї держави.

ВеньРедагувати

Принцип культурності, культури, цивілізованості — «вень» 文. Подібно до прямодушності й шанобливості, культурність, культурне начало теж тлумачиться не як одна з рядоположних, акцидентальних властивостей людини, а як безпосереднє вираження людськості в людині, такого, що притаманне лише їй. Але якщо шанування чи любов до іншого — характеристика віковічної природи людини, то «вень» — щось набуте, характеристика людини як істоти саме (і тільки) суспільної. При цьому культурне начало, «вень», відрізняється від суспільних законів. Культура —- це те, що розширює людину, наповнює її новим, дедалі багатшим змістом, закони ж, навпаки, постають регуляторами її діяльності, правилами, за допомогою яких діяльність людини скеровується.

Баланс принципівРедагувати

Перебіг процесів, що утворюють цей цикл, зумовлений неминучою зміною основ історичної життєдіяльності народу. Неминучою ж ця зміна стає остільки, оскільки влада, заснована на одному з принципів, врешті-решт обов'язково перероджується внаслідок трансформації самого (відповідного їй) принципу. Так, прямодушність, щирість — «чжун», гіпертрофуючись, як принцип політичної влади і стаючи самоціллю, невідворотно вироджується в те, що Сима Цянь позначив як дикість — «є». Відповідно й влада, що прагне керувати, спираючись лише на прямодушність, хоче вона того чи ні, спричиняє до того стану речей, який прирікає людей на дикунство, У підсумку — на деградацію суспільного ладу і перехід до іншого ладу, заснованого на принципі шанування.

Проте свій, внутрішній, органічно притаманний йому гондж (?) має й принцип шанобливості «цзін». Виростаючи з одного з найпрадавніших інстинктів людської природи — інстинкту шанування (передусім батьків), шанобливості, у процесі формування органічного суспільства принцип починає переорієнтовуватись на закон, владу, правителя. Однак і в цьому має бути розумне міра. Якщо шанобливість «цзін» трансформується у марновірство, обожнювання того, хто подібного не вартий, іншими, сучаснішими, словами, в культ особи, та це зумовлює настання соціального хаосу і в подальшому перехід до наступного соціального устрою, що виходить з принципу «вень» — культурного начала, цивілізованості.

Та й принцип «вень» амбівалентний за своєю суттю. Безоглядно захоплення ним і тлумачення його як єдино правильного та універсально дійового спричиняє панування в суспільстві вже не справжньої культури, а її сурогату — формальної, нежиттєвої, можна сказати схоластичної «освіти» та «вчень». У відносинах же між людьми перебільшення реальної ролі культурного начало призводить до порушення повідчужених, безпосередніх зв'язків, притлумлює, а то й взагалі елімінує в них простоту, щирість, невимушеність, сердечність. Гіпертрофуючись, культурність обертається фальшивістю, ганебністю, сурогатністю. А щоб вибратися з цього, здавалося б, глухого кута, щоб врятувати людину і суспільство від цієї фальшивості, немає, на думку Сима Цяня, нічого ліпшого, ніж повернутися до прямодушності. Цикл замикається. Ці ідеї знайшли своє відображення у творчості онука Сима Цяня — Ян Юня.

Циклічність історіїРедагувати

У подальшому циклічний напрям у філософії історії, як і інші її напрями, розвивається, наповнюється новим змістом і поглиблюється, однак при цьому помітно інтенсифікується у періоди переходу під суспільства одного типу до суспільства іншого типу. Скажімо, у період переходу від доіндустріального суспільства до суспільства індустріального з'являються системи ібн-Хальдуна, Макіавеллі, Кампанелли та Джамбаттісти Віко; перехідний період між індустріальним і постіндустріальним дав філософсько-історичні концепції М. Я. Данилевського, Освальда Шпенглера і Арнольда Тойнбі.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Бойченко І. В. Філософія історії // Підручник.;— К.: Знання, 2000.