Відкрити головне меню

Ісмат Чугтаї (урду عصمت چغتائی, нар. 15 серпня 1915, Бадаюн, Британська Індія — пом. 24 жовтня 1991, Мумбаї, Індія) — індійська письменниця урду, що відома своїм неприборканим духом і запеклою феміністською ідеологією. Її називають великою дамою літератури урду, так як вона була одним з чотирьох стовпів сучасної літератури урду (решта троє — Саадат Хасан Манто, Крішан Чандар і Раджиндер Сінх Беді). Вона досліджувала жіночу сексуальність, аристократизм середнього класу країни, що розвивається, та інші конфлікти в сучасній Індії. Її відвертий і суперечливий стиль письма зробили її джерелом натхнення для наступного покоління письменників та інтелігенції.[5]

Ісмат Чугтаї
عصمت چغتائی
Народилася 15 серпня 1915(1915-08-15)
Бадаюн, British Raj Red Ensign.svgБританська Індія
Померла 24 жовтня 1991(1991-10-24) (76 років)
Мумбаї, Індія Індія
Громадянство Індія Індія
Діяльність письменниця, сценаристка
Alma mater Аліґархський мусульманський університет[1]
Володіє мовами урду[2]
Magnum opus list of works by Ismat Chughtai[d]
Конфесія іслам[3]
У шлюбі з Шахід Латіф[d][4]
Автограф IsmatChugtai Autograph.jpg
Нагороди
IMDb nm0161032

Зміст

БіографіяРедагувати

Вона народилася у місті Бадаюн, що знаходиться у сучасному штаті Уттар-Прадеш, проте виросла, в основному, в Джодхпурі, де її батько працював державним службовцем. Вона була дев'ятою з десяти дітей (шість братів, чотири сестри), і так як її старші сестри вийшли заміж коли Ісмат була дуже молодою, тому її дитинство пройшло в компанії братів. Це фактор, який, в значній мірі, вплинув на відвертість її характеру і письмового стилю. Її брат, Мірза Азім Бег Чугтаї, що був вже сформованим письменником, був її першим учителем і наставником.

Освіту Ісмат отримала у Жіночому коледжі при Алігархському мусульманському університеті.[6] У 1936 році, отримавши ступінь бакалавра, вона взяла участь в першому засіданні Асоціації прогресивних письменників в Лакхнау. Згодом, на додаток до ступеня бакалавра BA, вона отримала ступінь BEd (ступінь бакалавра в галузі освіти), ставши таким чином першою індійською мусульманкою, що отримала обидва ступені.[7]

У 1941 році вона вийшла заміж за сценариста і режисера Шахіда Латіфа, який зняв такі фільми, як «Зідді» (1948) і «Арзу» (1950). У них народилося дві дочки. Латіф помер в 1967 році.

НагородиРедагувати

Літературне життяРедагувати

Оповідання Чугтаї відображають культурну спадщину регіону, в якому вона жила. Це особливо помітно в її розповіді «Священний обов'язок», де вона має справу із соціальним тиском в Індії, маючи на увазі певні національні, релігійні та культурні традиції.

Чугтаї була ліберальною мусульманкою, чия дочка і племінник були одружені з індуїстами. За її власними словами, вона походила з родини «індуїстів, мусульман і християн, які жили мирно».[10] Вона говорила, що читала не тільки Коран, а й Гіту і Біблію.[10]

У період найбільшого успіху, багато її робіт були заборонені в Південній Азії через їх реформістський і феміністський зміст, що заперечував ісламістські консервативні традиції (наприклад, на її думку, що головний убір нікаб, пригнічує права жінок і є лише феодальною традицією[11]). Зараз її книги заборонені в ісламських країнах, таких як Пакистан і Бангладеш, на тій підставі, що її твори, які виступають за реформи в мусульманському суспільстві є «анти-мусульманськими».

«Ліхааф»Редагувати

Найвідомішою розповідю Чугтаї є «Ліхааф» («Ковдра»), що опублікована в 1942 році в літературному журналі урду Адаб-і-Латіф. Зі звинуваченнями в непристойності Ісмат була викликана в суд у Лахорі в 1944 році,[12] адже у творі вона розповідає про гомосексуалізм у місті Алігарх.[13] Чугтаї вирішила оскаржити це звинувачення, замість того, щоб вибачитися і виграла справу в суді. Її адвокат доказав, що не було ніяких конкретних посилань на гомоеротизм. Багато гнівних листів були направлені до редакції журналу, що звинувачують оповідання у богохульстві.[14][15]

СмертьРедагувати

Ісмат Чугтаї померла в Мумбаї 24 жовтня 1991 року і була кремована в крематорії Чанданваді за її власним бажанням.

ФільмографіяРедагувати

  • Junoon– діалоги, актриса
  • Мої Мрії (документальний фільм, 1975) — режисер
  • Garam Hawa (1973) — автор сюжету
  • Jawab Ayega (1968) — режисер
  • Sone Ki Chidia (1958) — сценарист, продюсер
  • Faraib (1953) — режисер
  • Arzoo (1950) — сценарист, діалоги
  • Ziddi (1948) — автор сюжету

ПриміткиРедагувати

  1. https://www.financialexpress.com/india-news/google-celebrates-103rd-birthday-of-ismat-chughtai-with-doodle/1286800/?
  2. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. https://www.independent.co.uk/life-style/gadgets-and-tech/ismat-chughtai-books-lihaaf-google-doodle-india-urdu-death-padma-shri-a8500376.html
  4. https://www.firstpost.com/india/ismat-chughtais-107th-birthday-google-doodle-salutes-grande-dame-of-urdu-fiction-5005121.html
  5. Urdu Studies
  6. The fine print of the AMU Library row. 
  7. Ismat Chughtai- atribute. Urdustudies.com. Процитовано 11 January 2012. 
  8. List of winners of Ghalib Award in Urdu, 1976 onwards Архівовано 20 October 2013[Дата не збігається] у Wayback Machine. ghalibinstitute.com
  9. а б Khan, Hafiza Nilofar (2008). Treatment of a Wife's Body in the Fiction of Indian Sub-Continental Muslim Women Writers. (The University of Southern Mississippi, PhD dissertation). с. 11. OCLC 420600128. 
  10. а б http://www.milligazette.com/Archives/2005/01-15Feb05-Print-Edition/011502200561.htm
  11. [1]
  12. The same-sex appeal in Literature. The Times of India. 6 January 2012. Процитовано 11 January 2012. 
  13. Root Cause of AMU's Sexism problem. 
  14. Gopal, Priyamvada (2005). Literary radicalism in India: gender, nation and transition to independence. Routledge. с. 177. ISBN 9780415329040. 
  15. Women's transition in Literature. Deccan Herald. 11 January 2012. Процитовано 11 January 2012. 

ПосиланняРедагувати