Ірина Палеологіна (імператриця)

Ірина Палеологіна (д/н — після 1357) — візантійська імператриця.

Ірина Палеологіна
Ειρήνη Παλαιολογίνα
Народилася невідомо
Померла після 1357
Поховання Hautecombe Abbeyd
Країна Labarum of the Roman Empire (simple).png Візантійська імперія
Національність грекиня
Діяльність суверен
Титул імператриця
Посада Візантійський імператор
Рід Палеологи
Батько Дмитро Палеолог
Мати Феодора
У шлюбі з Матвій Кантакузин
Діти 2 сини і 3 доньки

ЖиттєписРедагувати

Походила з династії Палеологів. Донька деспота Дмитра Палеолога та онука імператора Андроніка II. Народилася у Фкссалоніках або Константинополі наприкінці 1320-х років. Здобула класичну для того часу освіту. Наприкінці 1340 або на початку 1341 року вийшла заміж за Матвія Кантакузина, що згодом дало право на імператорський трон. Вже у 1341 році свекор Ірини повстав проти регентші Анни Савойської. Весь час перебувала в Дидімотісі разом із свекрухою Іриною Асеніною.

У 1347 році Іоанн Кантакузин зайняв Константинополь й став імператором. Чоловік Ірини набув права спадкоємця трону, а у 1353 року став співімператором. Тоді ж Ірина отримує титул імператриці, але за статусом була нижча за імператриць Ірину та Олену. Після зречення у 1354 році Іоанна VI та його дружини Ірини разом з чоловіком імператором Матвієм стала співволодаркою імператора Іоанна V та імператриці Олени.

У лютому 1356 року імператора Матвія Кантакузина та Ірину Палеолог підступно схопили серби. Перебували у полоні до грудня 1357 року, коли обох було доправлено до імператора Іоанна V. Тут Матвій та Ірина зреклися своїх титулів. Подальша доля Ірини Палеолог невідома.

РодинаРедагувати

Чоловік — Матвій Кантакузин, візантійський імператор.

Діти:

  • Іоанн (1342 — після 1361), деспот
  • Дмитро (1343—1383), 3-й деспот Мореї
  • Феодора, черниця
  • Олена (д/н — після 1394), дружина Людовіка Фадріке, графа Салони
  • Марія, дружина Іоанна Ласкаріса Калофера

ДжерелаРедагувати

  • Donald M. Nicol: The Byzantine family of Kantakouzenos (Cantacuzenus) ca. 1100—1460. A genealogical and prosopographical study. (= Dumbarton Oaks Studies. Bd. 11). Dumbarton Oaks Center for Byzantine Studies, Washington DC 1968.