Ірбітський мотоциклетний завод
Ірбітський мотоциклетний завод (скорочено ІМЗ) — єдиний в Росії завод, що виробляє важкі мотоцикли, і один з небагатьох заводів у світі, що виробляє мотоцикли з боковим причепом.
Історія заводу ред.
В кінці 30-х років в Наркоматі оборони СРСР відбулася нарада, присвячена вибору моделі для Збройних Сил. Після порівняння зразків, у тому числі і зарубіжних, було вирішено взяти за основу BMW R-71, що перебував на озброєнні німецької армії. Для збереження секретності п'ять мотоциклів марки BMW закупили в Швеції. Два мотоцикли передали Московському мотоциклетному заводу (ММЗ), створеному на базі велосипедного, один зберегли як зразок, четвертий розібрали на гвинтики, останній віддали технологам. Досліджували хімічний склад кожної деталі, вивчали глибину і характер обробки поверхонь, чистоту і точність виготовлення.
Після цього на базі московського дослідного заводу «Іскра» було створено спеціалізоване конструкторське бюро з важкого машинобудування.
Серійне виробництво нового мотоцикла, який отримав найменування М-72, почалося в серпні 1941 р. 21 жовтня 1941 р., Рада з евакуації при СНК СРСР прийняла рішення про переведення Московського мотозаводу і пов'язаних з мотоциклетним виробництвом цехів на Урал, в місто Ірбіт.
В Ірбіті завод, що став Ірбітським мотоциклетним, розмістився на площах колишнього пивоварного заводу. У колишній солодовні пивзаводу розмістився складальний і перший механічний цехи; в цеху морсу та квасу — локомобіль; у варочному відділенні помістився термічний цех, в засолювальній — ливарний. Але всі цехи не могли розміститися на відведеній території, тому деякі з них довелося розташувати на Ірбітському автопричепном заводі (АПЗ), розташованому за 3 км від основної території. У клубі АПЗ розмістився моторний цех, цех коробки передач — в цеху похідних кухонь і саней, інструментальний цех — в цеху металовиробів. Загальне керівництво на новому місці здійснював головний інженер, він же перший директор заводу, Федір Михайлович Ломанов; всією технічною і технологічною частиною справи відав головний конструктор Н. П. Сердюков.
25 лютого 1942 р. була випущена перша партія мотоциклів М-72 з деталей, привезених з Москви. Всього за роки війни на фронт із заводу було надіслано 9799 мотоциклів.
В 1947 р. був розроблений план генерального розвитку заводу: належало провести докорінну реконструкцію і замість 4-5 тис. випускати за рік 20 тис. мотоциклів. Великою подією став переїзд моторного цеху в новий корпус, цех був побудований з урахуванням нової програми. В цей же корпус переїхали цех коробки зміни передач, автоматний і термічний цехи. На звільнені території був переведений з м. Горького цех коляски, який почав свою роботу з квітня 1947 Всі роки війни, та й після неї, особливо тяжке становище на заводі було у інструментального цеху, який тулився в непристосованому приміщенні автопричепного заводу, колишньому цеху металовиробів. В 1949 р. на ІМЗ був побудований свій новий корпус, де розмістилися інструментальний та ремонтно-механічний цехи. Тільки до кінця першої повоєнної п'ятирічки завод отримав свої виробничі площі під всі заводські цехи.
В 1953 р. почалася поставка Ірбітських мотоциклів на експорт. В основному, вони вивозилися в країни, що розвиваються, і в держави Східної Європи: переважна більшість мотоциклів закуповувалася для потреб армії та поліції. Найбільшого розмаху експорт досяг у 70-80-і роки. З розпадом соціалістичного табору і розвалом СРСР ринок збуту різко зменшився, довелося шукати нових покупців; з кінця 80-х років почалися поставки Ірбітських мотоциклів до Франції, Іспанії, Швеції, Нідерландів, Чилі, Венесуели, Колумбії, Аргентини та до інших країн.
З 1954 р. до збройних сил СРСР почав поставляти мотоцикли Київський мотоциклетний завод, тому Ірбітський завод припинив постачання мотоциклів військовому відомству і почав поставляти свою продукцію в народне господарство. Мотоцикли важкого класу вперше поступили в торгову мережу.
В 1955 р. спільно з НАМІ почалося розроблення оригінального мікроавтомобіля вагонної компоновки під назвою «Білка»; двигун був запозичений з мотоцикла, але отримав примусове охолодження. В 1959 р. заводські конструктори розробили всюдихід «Огонёк». Були випущені дослідні зразки мікроавтобусів, але в серію вони не пішли. Креслення моделей були передані на Запорізький завод малолітражних автомобілів, а частина конструкторів з ІМЗ, які брали участь у розробленні автомобіля, перевелися на Мелітопольський моторний завод. Знову автомобільна тема на ІМЗ зазвучала у 90-і роки, коли опрацьовувалася угода з японською фірмою «Хонда» про спільне виробництво мікроавтобуса. Отримані від фірми зразки пройшли випробування на дорогах Уралу, але цей проект так і не був здійснений.
В 1992 р. завод акціонувався, змінивши назву ІМЗ на «Уралмото». З цього часу завод постійно змінював свою назву, банкрутував кілька разів і скорочував чисельність робочих місць.
Завод сьогодні ред.
Мотоцикли марки «Урал» добре відомі на світовому ринку. В Європі та США існує декілька клубів власників «Уралів». Декількома «Уралами» володіє король Йорданії Абдалла II. Ірак в останній війні з США теж використовував «Урали». На їх колясках, за повідомленнями американських ЗМІ, монтували протитанкові ракетні установки.
У 2010 році було випущено близько 800 «Уралів». Зараз (січень 2011 року) на заводі працює 155 чоловік.
На основі колекції заводу створено Ірбітський державний музей мотоциклів.
Цікаві факти ред.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Неймовірно, але факт. Бред Пітт купив мотоцикл «Урал». Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 22 листопада 2018.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ірбітський мотоциклетний завод |
- Офіційний сайт Ірбітського мотоциклетного заводу [Архівовано 10 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Безліч матеріалів стосовно мотоциклів «Урал» і «Дніпро» [Архівовано 18 квітня 2012 у Wayback Machine.]