Йофан Борис Михайлович

(Перенаправлено з Іофан Борис Михайлович)

Борис Михайлович Йофан (1891—1976) — радянський архітектор, один з провідних представників сталінської архітектури, автор нездійсненого проєкту палацу Рад. Народний архітектор СРСР (1970). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1941).

Йофан Борис Михайлович
Covers of the Soviet Union, 1990. Иофан Борис Михайлович.jpg
Народився 28 квітня 1891(1891-04-28)[1][2][3] або 28 березня 1891(1891-03-28)[4]
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[5]
Помер 11 березня 1976(1976-03-11)[1][6][4] (84 роки)
Барвиха, Одинцовський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність архітектор
Alma mater Одеське художнє училище
Знання мов російська[7]
Magnum opus Будинок на набережній
Партія КПРС
Брати, сестри Dmitri Iofand
Нагороди

БіографіяРедагувати

Народився 16 (28) квітня 1891 року в Одесі в єврейській сім'ї[8].

Закінчив у 1911 році Одеське художнє училище, працював у Петербурзі помічником архітектора О. О. Таманяна і свого брата Д. Йофана. Потім навчався у Римі в інституті витончених мистецтв у відомого архітектора Армандо Бразіні, закінчивши інститут у 1916 році. На запрошення О. І. Рикова 1924 року повернувся в Росію вже досвідченим майстром, із прекрасною архітектурною та технічною підготовкою. До цього часу вже мав кілька реалізованих проєктів в Італії. Член ВКП(б) з 1926 року.

Першою великою роботою Йофана був урядовий санаторій у Барвисі (1929). У період з 1927 по 1931 роки Йофан проєктує і керує будівництвом житлового комплексу на вулиці Серафимовича (будинок ВЦВК і РНК СРСР) у Москві — так званого «Будинку на набережній».

Один з найбільш відомих проєктів Йофана (у співавторстві з В. О. Щуко, В. Р. Гельфрейхом) — нездійснений палацу Рад у Москві, гігантська будівля висотою 420 метрів, вінчати яку мала статуя В. І. Леніна заввишки у 70 метрів. Під будівництво палацу було відведене місце, на якому колись стояв Храм Христа Спасителя. Будівництво палацу було припинено з початком Великої Вітчизняної війни і більш не відновлено.

Йофану належать проєкти павільйонів СРСР на Всесвітніх виставках у Парижі (1937) — служив постаментом для скульптури «Робітник і колгоспниця» Віри Мухіної, і Нью-Йорку (1939) — служив постаментом для скульптури «Робітник і Зірка» В'ячеслава Андрєєва.

Йофан — автор проєкту станції метро «Бауманська» (1944) у Москві.

У повоєнні роки Йофан створив у Москві комплекси Нафтового та Гірничого інститутів (1947-50), проєкт Центрального інституту фізичної культури в Ізмайлово, керував забудовою великих житлових масивів в Ізмайлово і Мар'їній Рощі.

 
Плита колумбарію Йофана на Новодівичому кладовищі Москви.

Одним з останніх реалізованих проєктів Йофана став комплекс шістнадцятиповерхових житлових будинком на Щербаківській вулиці в Москві (співавторами Йофана були архітектори Д. Алексєєв, Н. Челишев, А. Смєхов, інженери С. Кошолкін, Л. Шойхет, Л. Шустров, М. Рейтман). Будинки звернені торцями до Щербаківської вулиці і об'єднані на рівні першого поверху приміщеннями магазинів. Будівництво було розпочато в рамках програми М. С. Хрущова з переселення радянських громадян в окремі квартири. Були спроєктовані квартири для одинаків (однокімнатні житловою площею 11 м2), сімей з двох-трьох осіб (однокімнатні житловою площею 23,5 м2 і двокімнатні з житловою площею 45,2 м2), а також для великих сімей (трикімнатні житловою площею 32,3—36,1 м2 і 45 м2). Оскільки за проєктом будинки стоять за 47 м один від одного, що порушувало вимоги щодо інсоляції того часу, під час проєктування була проведена перевірка макета за допомогою штучного сонця в Інституті будівельної фізики; перевірка доведа, що вибрана проєктувальниками відстань допустима. Іншою особливістю проєкту були великі як для нових житлових будинків 1960-х років кухні (наприклад, у трикімнатних квартирах площа кухні склала 14,1 м2) — це обумовлено тим, що кухні розглядалися як «кухні-їдальні», за наявності яких, як припускали автори, «спальні кімнати будуть використані тільки за своїм прямим призначенням». Будівництво будинків розтягнулося на 13 років, однак їх вдалося заселити ще за життя Йофана, у 1975 році[9].

Б. М. Йофан помер 11 березня 1976 року. Похований у колумбарії Новодівичого кладовища в Москві.

ДружинаРедагувати

Був одружений з Ольгою Фабрицівною Огарьовою, уродженою донною Ольгою Руффо (25.08.1883, Курськ — 1961, Москва; поховано у колумбарії Новодівичого кладовища). Бездітний шлюб.

ПроєктиРедагувати

 
Будинок на набережній
  • 1925 — показові будинки для робітників на Русаковській вулиці, 7
  • 1927 — Московська сільськогосподарська академія ім. К. А. Тімірязєва, Адміністративний корпус, Колгоспний корпус
  • 1928-1931 — робота над 1-м Будинком Рад ЦВК і РНК СРСР (Будинок Уряду, «Дім на набережній»)
  • 1931 — проєктування будівлі Палацу Рад
  • 1935 — корпуси Санаторію Лікувально-санітарного управління Кремля «Барвиха» (нині ФГУП УДП РФ клінічний санаторій «Барвиха»)
  • 1937 — павільйон міжнародної виставки в Парижі і ідея скульптури Мухіної «Робітник і колгоспниця» — павільйон-цоколь за проєктом Йофана наразі відновлений на ВВЦ
  • 1939 — радянський павільйон виставки в Нью-Йорку
  • 1938-1944 — станція метро «Бауманська»
  • 1944-1947 — лабораторія академіка П. Л. Капіци.
  • Реконструкція та відновлення Театру ім. Євгена Вахтангова
  • 1947-1948 — проєкти сталінських висоток, будівлі Університету
  • 1957 — Центральна клінічна лікарня з поліклінікою Управління справами Президента РФ
  • 1962-1975 — комплекс житлових будинків в Москві на Щербаковській вулиці (будинки № 7, 9, 11; співавтори Д. Алексєєв, Н. Челишев, А. Смєхов)
  • 1972 — Інститут фізкультури (останній здійснений проєкт)

У філателіїРедагувати

Нагороди та преміїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #124614086 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Grove Art Online / J. Turner[Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 1998. — ISBN 978-1-884446-05-4
  3. Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedijaLZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
  4. а б The Fine Art Archive — 2003.
  5. Иофан Борис Михайлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. StructuraeRatingen: 1998.
  7. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  8. Хмельницкий Д. С. Зодчий Сталин. −2007. Серия: «Очерки визуальности» издательство: Новое литературное обозрение — Москва. Страниц: 304. тираж: 1500 экз. Стр. 237
  9. Казакова О.  // Московское наследие : журнал. — М. : Департамент культурного наследия города Москвы, 2013. — № 26. — С. 28—29.

ЛітератураРедагувати

  • Ейгель В. Ю. Борис Иофан. Серія «Народні архітектори СРСР». М: Стройиздат, 1978.
  • Хмельницький Д. С. Архітектура Сталіна: Психологія і стиль. М.: Прогрес-Традиція, 2007.
  • Енциклопедія Москва. М.: Велика Російська Енциклопедія, 1997
  • Мельников Е., Борис Михайлович Иофан, «Архітектура СРСР», 1971, № 5, с. 39.
  • Костюк М. А. Борис Иофан. До і після Палацу Рад. Берлін: DOM publishers, 2019.
  • Бусева-Давидова В., Нащокіна М., Астаф'єва-Длугач М., Архітектурні прогулянки по Москві, М., 1997;
  • Архітектура СРСР, 1936. № 2

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати