Відкрити головне меню

Іоан XIV Калека

(Перенаправлено з Іоанн XIV Калека)

Іоанн XIV Калека (грец. ᾿Ιωάννης ὁ Καλέκας) (1283 - 1347) - Константинопольський патріарх (1331 - 1347), каноніст, письменник, ритор. Час, протягом якого Іоанн XIV очолював константинопольську церкву, припав на найбільш активну фазу "ісихастських суперечок", а також громадянську війну у Візантії (1341-1347). Спроби Калеки згладити протистояння наразились на протидію партії ісихістів та прихильників вступу на престол Іоанна Кантакузина, в результаті чого Іоанн XIV був усунутий. Підтримував та тісно співпрацював із видатним візантійським богословом того часу Григорієм Акиндіном.

Іоанн IV Калека
Flag of the Greek Orthodox Church.svg 145-й Святійший Вселенський Патріарх, Архієпископ Константинополя — Нового Рима
лютий 1331 — 2 лютого 1347
Церква: Константинопольська православна церква
Попередник: Ісайя
Наступник: Ісидор I
 
Національність: грек
Ім'я при народженні: Іоанн Апрен
Народження: 1283(1283)
Апрос, Фракія
Смерть: 29 грудня 1347
Константинополь

ЖиттєписРедагувати

ПоходженняРедагувати

Походив із не знатної родини, що жила у Фракії. Очевидно, у зв'язку із цим отримав класичної освіти, що включала в себе вивчення давньо-грецької філософської та літературної спадщини. Частковий брак освіти, компенсувався неабиякими талантами, зокрема непересічними здатностями до запам'ятовування та добре поставленою риторикою. З оглядну на ці якості, він був помічений при константинопольському дворі, що стало, зрештою, причиною його поставлення у патріархи.

Духовна діяльністьРедагувати

Стрімке просування Іоанна Калеки у ієрархії константинопольської церкви пов'язаний з ініціативами Іоанна Кантакузина, що тоді, фактично, керував імперією. Певний час Калека був духівником Кантакузина і у 1334 році останній, за погодженням із Імператором Андронником ІІІ, запропонував кандидатуру Калеки на патріарший престол. Початково його кандидатура отримала стиману реакцію єпископату, але згодом, Калека був поставлений на митрополита Фессалонікійського, що значно збільшило його вагу у середовищі духовенства. За припущенням історика церкви І. Меєндорфа, просування кандидатури Калеки, відбувалось з огляду на бажання обмежити зростаючий вплив кліру та монашества на державні та патріарші справи.[1] Крім того, Калека як хороший юрист, відповідав обставинам реформи судочинства, в рамках якої паралельно до синодального суду, був створений "вселенський суд ромеїв", між якими не було чіткого розмежування повноважень. Близький до імператора патріарх сприяв би уникненню конфліктів, які могли виникнути на цьому ґрунті. Діяльність Іоанна XIV в царині юриспруденції характерна зваженістю та професіоналізмом, крім рутинних питань, розглядались також закони, що стосувались боротьби із магією, яка в той час ставала дуже популярною у Константинополі, а також процедур повернення до церкви тих її членів, які, внаслідок турецьких завоювань прийняли іслам.

Участь у "ісихастських суперечках"Редагувати

Іоанн XIV всіляко намагався уникнути та зменшити напругу у конфлікті, відомому як "ісихастські суперечки". У співпраці із богословом Акиндіном, пробував розробити таку богословську інтерпретацію, котра б задовільнила всі сторони. З одного боку, він підтримував правомірність ісихастських духовних практик, які були критиковані Варлаамом Калабріськийм, а з іншого боку - намагався усунути із вжитку найбільш суперечливі положення богословської концепції Григорія Палами - головного речника ісихастської партії. Після того, як "ісихастські суперечки" наклались на громадянську війну, боротьба із паламістською доктриною, стала сприйматись як боротьба проти головного претендента на престол Іоанна Кантакузина, після перемоги якого патріарх був усунений від влади.

Роль у громадянській війні (1341 - 1347)Редагувати

Смерть Анлроніка ІІІ у 1341 році, стала причиною боротьби за владу між різними партіями впливу. Іоанн XIV переселився до імператорського палацу у Влахерні, щоб стати опікуном малолітнього наслідника Іоанна V Палеолога. Це було сприйнято Кантакузином як ознака підготовки до державного перевороту.[1] Однак, ймовірно, патріарх хотів убезпечити наслідника від участі малолітнього Іоанна Ласкаріса, який будучи наслідником престолу був у малолітньому віці осліплений Михаїл Палеологом, або просто став маріонеткою у інтригах різних претендентів.[2] Після того, як у 1342 році, номінальний єрусалимський патріарх коронував у Адріанополі Кантакузина на імператора, Іоанн IV Калека коронував наслідинка Іоанна V, що означало остаточний розрив із Кантакузином. Після перемоги останнього за допомогою турецьких найманців у громадянській війні Іоанн Калека був спочатку ув'язнений у монастирі св. Василія в Константинополі, а згодом, висланий на деякий час до Дідемотики; після повернення до столиці помер.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Meyendorff J. Le Tome synodal de 1347 // ЗРВИ. К. 1963. Кн. 8/1. С. 209, 215-218, 225-227
  2. Weiss G. Joannes Kantakuzenos: Aristokrat, Staatsmann, Kaiser und Mönch in der Gesellschaftsentwicklung von Byzanz im 14. Jh. Wiesbaden, 1969. S. 31-32, 107-112, 118-123, 168; PLP, N 10288; Kresten O. Der sogenannten «Absetzungsvermerk» des Patriarchen Ioannes XIV. Kalekas im Patriarchatsregister von Konstantinopel (Cod. Vind. Hist. gr. 47, f. 116 v.) // Βυζάντιος: FS für H. Hunger zum 70. Geburtstag. W., 1984. S. 214-216