Іоа́нн Ма́гнус (лат. Johannes Magnus) або Ю́хан Мо́нссон (швед. Johan Månsson; 19 березня 148822 березня 1544) — шведський католицький священнослужитель, освітній та науковий діяч епохи Відродження і Реформації. Архієпископ Уппсальський і примас Швеції (15231531). Теолог, історик, дослідник генеалогії. Народився у південношведському місті Лінчепінг. 1523 року призначений Густавом I Вазою на уппсальську кафедру без папського благословення. Згодом виступив проти реформаторської політики короля, а також лютеранських проповідників Олафа та Ларс Петерсонів. 1526 року відправлений шведським послом до Василя ІІІ, великого князя Московського. До Швеції повернутися не зміг — 1531 року Густав І Ваза призначив новим упсальським архієпископом лютеранина Ларса Петерсона. 1533 року посвячений Папою на архієпископа Швеції у Римі, проте шведський король остаточно відійшов від Католицької Церкви. Залишався в Римі до кінця життя, де й помер. Автор історичних трактатів латинською мовою: «Історія всіх королів готів і шведів» (Historia de omnibus Gothorum Sueonumque regibus) та «Історія метрополії Уппсальської» (Historia metropolitanæ ecclesiæ Upsaliensis). Творець легенди про давнє походження шведських королів, що були нащадками самого Яфета, сина Ноя.

Іоанн Магнус

ДжерелаРедагувати

  • (швед.) F.F.V. Söderberg (1910). Johannes Magnus. Nordisk familjebok.