Інґеборґа Дапкунайте
Інґеборґа Дапкунайте (лит. Ingeborga Dapkūnaitė, 20 січня 1963, Вільнюс, Литовська РСР) — радянська та литовська[4] акторка театру, кіно та телебачення, благодійниця. Заслужена артистка Литви (1989). Володарка премії «Ніка» 1994 року за найкращу жіночу роль[5].
| Інґеборґа Дапкунайте | ||||
|---|---|---|---|---|
| лит. Ingeborga Dapkūnaitė | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | лит. Ingeborga Edmundovna Dapkūnaitė | |||
| Народилася |
20 січня 1963[1][2][3] (61 рік) Вільнюс, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР[1][3] | |||
| Громадянство |
 СРСР Литва.svg){kind=small} Велика Британія Росія | |||
| Діяльність | акторка театру, кіноакторка, ведуча, акторка, телеведуча, продюсерка театру | |||
| Alma mater | Литовська академія музики та театру (1985) | |||
| Роки діяльності | 1984 — тепер. час | |||
| IMDb | nm0200848 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Інґеборґа Дапкунайте у Вікісховищі | ||||
Життєпис ред.
Юність ред.
Народилася 20 січня 1963 року у Вільнюсі.
Батько актриси Пятрас-Едмундас Дапкунас був дипломатом, а мати Інгеборга Сабаліте — метеорологом. Батьки довгий час працювали в Москві, а дочка приїздила до них на канікули. У Вільнюсі маленька Інгеборга залишалася під опікою бабусі з дідусем, а також тітки і дядька (музикантів в оркестрі), які робили все, щоб вона не відчувала тривалої відсутності батьків.
У чотири роки за протекцією своєї бабусі Геновайте Сабалене, адміністратора вільнюського Театру опери та балету, вперше вийшла на сцену в ролі сина мадам Баттерфляй в постановці опери Пуччіні «Чіо-Чіо-сан». Після «оперного дебюту» драматичне мистецтво спочатку здавалося маленькій дівчинці не таким цікавим, через відсутність танців, пісень і музики. До того ж дитинство і юність пройшли з націленістю швидше на спортивну кар'єру: не без успіхів займалася фігурним катанням і баскетболом — національним видом спорту.
На горі Таурас, недалеко від будинку, де жила Інгеборга, розташовувався Палац профспілок, в якому була театральна студія, де Інгеборга займалася протягом 3 років.
Початок кар'єри ред.
Відразу після школи Інгеборга поступає в Литовську консерваторію (факультет хорового й театрального мистецтва, курс Йонаса Вайткуса). Також вона збиралася вступати до інституту іноземних мов, але в консерваторію іспити на місяць раніше.
Після закінчення консерваторії у 1985 році вона починає працювати актрисою в Каунаському драматичному театрі, пізніше — в Молодіжному театрі у Вільнюсі під керівництвом Еймунтаса Някрошюса. Кінодебют актриси відбувся у 1984 році у фільмі Раймундаса Баніоніса «Моя маленька дружина».
У 1991 році почала працювати в Лондонському театрі у виставі «Помилка мови» з Джоном Малковичем (реж. Саймон Стокса).
Особисте життя ред.
Творча діяльність ред.
Театральні роботи ред.
Каунаський драматичний театр, Вільнюс
Режисер Йонас Вайчкус
- «Пригода Макакенка», роль Макака мама
- «Уроки літератури» (за мотивами «Маленький принц», Екзюпері)
- «Антігона», роль Антігона
- «Buried child», Шеллі
Вільнюський Молодіжний театр, Вільнюс
Режисер Еймунтас Някрошюс
- «Голод»
- «Чайка», роль Ніни
- «Ніс», різні ролі
Театр Steppenwolf, Чикаго
- «Помилка мови» (грала разом з Джоном Малковичем, режисер Дасті Хьюг)
Театр Sheftesberry, Лондон
- «Помилка мови»
- «Лібра», режисером був Джон Малкович
Театр Hampstead, Лондон
- «Після Дарвіна», режисер Ліндсей Пошер
- «Місячне світло», роль Серени
Театр «Old Vic», Лондон
- «Клоака», режисер Кевін Спейсі
Театр Ronacher, Відень
- «Варіації Джакомо», режисер М. Штурмінгер; грала разом з Дж. Малковичем.
У рамках світового турне спектакль грався протягом майже трьох років на найкращих сценах світу, у тому числі в Німеччині, Росії, Австрії, Австралії, Франції, Еквадорі, Іспанії та інших.
Театр Ambassador, Лондон
- «Монологи Вагіни», постановка Ів Енслер
Театр «Практика», Москва
- «Віра Павлова. Вірші.»
Театр Націй
- «Жанна», реж. Ілля Ротенберг
- «Ідіот», реж. Максим Діденко
Фільмографія ред.
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 2018 | ф | Червоний горобець | Red Sparrow | режисерка балету |
| 2018 | с | Міст | Мост | Інґа Веерман, старший комісар естонської поліції |
| 2017 | ф | Матильда | Матильда | імператриця Марія Федорівна |
| 2015 | с | Окуповані | Okkupert | Ірина Сидорова |
| 2011 | ф | Небесний суд | Небесный суд | працівниця відділу сновидінь Морфея |
| 2009 | ф | Справа Фаруелла | L'affaire Farewell | Наташа |
| 2009 | с | Доброволець | Доброволец | Лєна |
| 2008 | ф | Нова Земля | Новая Земля | Марта |
| 2008 | ф | Морфій | Морфий | Ганна Миколаївна[9] |
| 2007 | ф | Молодий Ганнібал | Hannibal Rising | мати Лектера[10] |
| 2005 | ф | Нічний продавець | Ночной продавец | дружина власника крамниці[11] |
| 2004 | ф | Зимова спека | 25 degrés en hiver | Соня[12] |
| 2002 | ф | Війна | Война | Маргарет |
| 1997 | ф | Сім років у Тибеті | Seven Years in Tibet | Інґрід Геррер |
| 1996 | ф | Місія нездійсненна | Mission: Impossible | Ганна Вільямс |
| 1994 | ф | Стомлені сонцем | Утомлённые солнцем | Маруся, дружина комдива Котова[13] |
| 1989 | ф | Інтердівчинка | Интердевочка | Кисуля |
| 1989 | ф | Легенди пожежних | Gaisrininkų legendos | Марина |
| 1988 | ф | 13-й апостол | 13-й апостол | Марія |
| 1988 | ф | Осінь, Чертаново... | Осень, Чертаново… | Марія Наварзіна |
| 1987 | ф | Недільний день в пеклі | Воскресный день в аду | Інґеборґа |
| 1987 | ф | Загадковий спадкоємець | Загадочный наследник | Ася Еріхонова |
Робота на телебаченні ред.
У 2005 році була ведучою російської версії реаліті-шоу «Великий Брат» на каналі ТНТ. Протягом 95 днів Інгеборга і глядачі стежили за життям учасників, а в п'ятницю актриса вела прямий ефір, в ході якого вирішувалася доля одного з них.
У 2006 році стала учасницею проєкту «Зірки на льоду», каталася в парі з Олександром Жуліним.
У фіналі Конкурсу пісні Євробачення 2009 року, що проходив в Росії, оголошувала бали, які отримали учасники конкурсу шляхом голосування телеглядачів.
Була гостею програми «Прожекторперісхілтон», «проти ночі», «Вечірній Ургант» «Кіно в деталях», «Смак» і т. д.
Педагогічна діяльність ред.
Є куратором акторського факультету Московської Школи Кіно.
Громадянська позиція ред.
Засудила російське вторгнення в Україну у 2022 році. Виїхала з країни, живе у Брюсселі. Вважає помилкою, що не виїхала з Росії у 2014 році після окупації Криму[14].
Нагороди та номінації ред.
- 1989 Заслужена артистка Литовської РСР (остання володарка звання)
- 1992 Золотий Овен — найкраща актриса року, фільм «Циніки»
- 1994 Міжнародний Женевський кінофестиваль — спеціальний приз журі «Зірка завтрашнього дня», фільм «Підмосковні вечори»
- 1994 Ніка — найкраща жіноча роль, фільм «Підмосковні вечори»
- 2005 Астра — номінація «Стиль в кіно»
- 2014 премія імені Олега Янковського[15]
Член журі ред.
- Програми «Сінефондасьйон» Каннського Кінофестивалю 2003 року.
- Міжнародного Берлінського Кінофестивалю 2005 року[16]
- Міжнародного Кінофестивалю в Мар-дель-Платі 2005 року
- 67-го Венеціанського кінофестивалю (2010 рік)[17]
Благодійність ред.
Інгеборга Дапкунайте є співголовою опікунської ради московського благодійного фонду допомоги госпісу «Віра».
Продюсер вистави «Доторкані» за участю сліпоглухих людей, що є частиною спільного проекту фонду «єднання» та театру Націй.
Перебуває в опікунській раді фонду «Друзі».
Примітки ред.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #172957214 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Filmportal.de — 2005.
- ↑ а б Visuotinė lietuvių enciklopedija
- ↑ Steve Pond. (26 липня 2010). Taymor's 'Tempest' to Close Venice Fest. The Wrap. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 25 березня 2012.
- ↑ Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 1994 год. «Ника». Архів оригіналу за 21 березня 2013. Процитовано 20 березня 2013.(рос.)
- ↑ Ингеборга Дапкунайте ушла от мужа. Процитовано 30 березня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)(рос.) - ↑ Актриса Ингеборга Дапкунайте тайно вышла замуж [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Анастасия Плешакова. (18 февраля 2013). Избранником Ингеборги Дапкунайте стал адвокат и ресторатор Дмитрий Ямпольский. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 26 березня 2017. Процитовано 7 березня 2015.(рос.)
- ↑ Ігор Грабович/ «Морфій»: під кайфом [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] lifepravda.com.ua
- ↑ Ганнібал: Початок (Сходження Ганнібала)/Hannibal Rising [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] КіноКоло
- ↑ Нічний продавець на сайті KINO-КОЛО
- ↑ Бульбашка, що не лусне("Зимова спека" Стефана Вуйє) [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] КіноКоло
- ↑ Михалков на "Стомлених сонцем-2" поранився автоматом [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] Gazeta.ua
- ↑ Ингеборга Дапкунайте уехала из России и назвала ошибкой решение остаться в стране после присоединения Крыма. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
- ↑ В Москве под занавес театрального фестиваля «Черешневый лес» вручили премии имени Янковского. Архів оригіналу за 30 грудня 2014. Процитовано 19 травня 2017.
- ↑ Курков — у журі Берлінале [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] «Як справи — Київ»
- ↑ Стали відомими склад журі та фільм закриття Венеційського кінофестивалю [Архівовано 4 вересня 2019 у Wayback Machine.] Артгауз. Домівка справжнього мистецтва
Посилання ред.
- Інтерв'ю Інґеборґи Дапкунайте журналу Rolling Stone Russia(рос.)
- Інґеборґа Дапкунайте: Інтерв'ю журналу Sex And he City(рос.)
- Інтерв'ю Інґеборґи Дапкунайте на радіо «Ехо Москви» [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Блог Інґеборґи Дапкунайте snob.ru [Архівовано 16 червня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- Культ личности. Леонид Велехов беседует с Ингеборгой Дапкунайте. Радіо «Свобода». 06.12.2014. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 19 травня 2017.(рос.)