Їнь[1] і Ян (кит. 陰陽, пін. yīn yáng) — основні поняття давньокитайської натурфілософії, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну (жіноче — чоловіче, темне — світле, пасивне — активне).

Інь і Ян

Загальний оглядРедагувати

Вчення про сили «їнь-ян» представлене в «Книзі перемін», яку приписують Конфуцію та в 42 вірші трактату «Дао де цзін» Лао-цзи.

Взаємодія їнь і ян підтримує рівновагу і гармонію світу, вона присутня у всьому.

Виявами дихотомійного мислення у полярних термінах стало також порівняння їнь-ян із соціальними концепціями поділу на «зовнішнє та внутрішнє» ней-вай (кит. 内外, пін. nèiwài), «цивільне та військове» вень-ву (кит. 文武, пін. wénwǔ), «покарання та нагороди» сін-шан (кит. 刑賞, пін. xíngshǎng) (також сін-де (кит. 刑德, пін. xíngdé)).

Графічне зображенняРедагувати

У даосизмі і конфуціанстві зображається у вигляді хвилястої лінії, вписаної в коло, яка розділяє його на світлу і темну половини з крапками протилежного кольору в заокругленні кожної з них (т.з. тайцзі-ту[en], кит. 太极图, пін. tàijítú). Класичні викладення можливих концепцій зображення їнь і ян зробили Чжоу Дуньї (1017—1073) та Лай Чжиде[en] (1525—1604).

Зображення, близькі до тайцзі-ту, але без крапок на ознаку протилежностей відомі на прясельцях з Шицзяхе, неолітичної культури Цюйцзялін, 3100-2800 до н. е.[2]

Див. також Taegeuk[en], трискеліон, лаубуру, маґатама.

ЦитатиРедагувати

Небо — це ян, а земля — їнь. Весна — це ян, а осінь — їнь. Літо — це ян, а зима — їнь. День — це ян, а ніч — їнь. Важливі держави — це ян, а менші — їнь. Діяльність — це ян, а відсутність дії — їнь. Ті, хто напружуються — це ян, а ті, хто нагинаються — їнь. Володар — це ян, а міністри — їнь. Вищі — це ян, а нижчі — їнь. Чоловіки — це ян, а жінки — їнь. Батьки — це ян, а сини — їнь. Старші брати — це ян, а молодші — їнь. Люди із широким світоглядом — це ян, а обмежені — їнь. Одруження та народження синів — це ян, а помирання — їнь. Контролювання інших — це ян, а підкорення контролю — їнь. Гості — це ян, а хазяї — їнь. Пани — це ян, а холопи — - їнь. Розмова — це ян, а тиша — їнь. Подання — це ян, а отримання — їнь.[3]

Цікаві фактиРедагувати

Див. такожРедагувати

 
'Символ Інь-Ян' на пам'ятній монеті НБУ

ПриміткиРедагувати

  1. Транскрибування yin
  2. (рос.) Деопик Д. В., Ульянов М. Ю. «Современные данные о древнейших письменностях в Восточной Азии и связанные с ними знаки и тексты. Часть 3»
  3. З текстів Мавандуй: D.S. Yates, «The yin-yang texts from Yinqueshan: an introduction and partial reconstruction, with notes on their significance in relation to Huang-Lao daoism.» Early China, 19 (1994), pp. 75-144, стор.90. У квадратних дужках — текст, що реконструйовано у місцях ушкоджень манускрипту.
  4. а б Hawley, Samuel. The Imjin War: Japan's sixteenth-century invasion of Korea and attempt to conquer China. — Seoul: Royal Asiatic Society, Korea Branch , 2005. — р.271.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати