Відкрити головне меню

Інститут металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України

наукова установа

Координати: 50°27′58″ пн. ш. 30°21′44″ сх. д. / 50.4662944° пн. ш. 30.3624778° сх. д. / 50.4662944; 30.3624778

Інститут металофізики ім. Г. В. Курдюмова НАН України
Інститут металофізики
Інститут металофізики
Основні дані
Засновано 15 листопада 1945 (інститут з 1 березня 1955)
Приналежність НАН України
Контакт
Ключові особи Татаренко Валентин Андрійович (директор), Фірстов Георгій Сергійович (заступник директора), Лізунов Вячеслав Вячеславович (заступник директора), Бевз Віталій Петрович (заступник директора), Кочелаб Євгенія Володимирівна (учений секретар)
Адреса бульвар Академіка Вернадського, 36
Веб-сторінка www.imp.kiev.ua
E-mail metall@imp.kiev.ua
Мапа

Інститут металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України у Вікісховищі?

Інститу́т металофі́зики і́мені Гео́ргія Вячесла́вовича Курдю́мова Націона́льної акаде́мії нау́к Украї́ни — наукова установа, найбільший в Україні та Європі центр фундаментальних досліджень в галузі фізики металів. Названий на честь його творця і першого директора — засновника металофізики Георгія Вячеславовича Курдюмова.

Історія ІнститутуРедагувати

Історія Інституту металофізики ім. Г. В. Курдюмова НАН України розпочинається з 1945 р., коли на базі відділу металофізики Інституту чорної металургії АН УРСР було створено Лабораторію металофізики АН УРСР, реорганізовану в 1955 році в Інститут металофізики. Керівниками лабораторії, а потім Інституту були: з 1945 по 1951 р. — академік АН СРСР і УРСР Г. В. Курдюмов, з 1951 по 1954 р. — академік АН УРСР В. І. Данилов, у 1955 р. — академік АН УРСР А. А. Смирнов, з 1955 по 1985 р. — академік АН УРСР В. Н. Гріднєв, з 1985 по 1989 — академік НАН України В. Г. Бар’яхтар, з 1989 по 2002 р. — академік НАН України В. В. Немошкаленко, з 2002 по 2011 р. — академік НАН України А. П. Шпак, з 2011 по 2019 р. — академік НАН України Івасишин Орест Михайлович.[1] З 2019 року інститут очолює член-кореспондент НАН України Валентин Андрійович Татаренко.

Напрямки наукових дослідженьРедагувати

Основні напрямки наукових досліджень Інституту: теоретичні основи металофізики; електронна структура і електронні властивості металів і сплавів; фізика міцності і пластичності; фазові перетворення і фазові рівноваги; фізика поверхні.

Головним завданням Інституту є проведення в указаних напрямах на атомно-молекулярному і електронному рівнях фундаментальних досліджень природи структурних змін і фазових перетворень, що виникають у металевих матеріалах і сплавах в особливих умовах (низькі та високі температури, високий тиск і вакуум, невагомість, космічна радіація) і станах (плівки, поверхневі шари, аморфні стрічки, нано- і квазікристали, надпровідники, високодисперсні матеріали і наноструктури і т. д.), під впливом різних чинників (радіаційне і ультразвукове опромінювання, ударні навантаження, циклічні механічні і теплові дії, агресивні середовища, швидкісні нагріви і т. д.) і встановлення їх зв'язку з фізичними властивостями, що проявляються.

Мета досліджень — виявлення принципово нових можливостей і шляхів створення унікальних металевих матеріалів з істотно покращуваним комплектом фізичних властивостей, здатних працювати в складних спеціальних умовах і стимулюючих науково-технічний процес, а також розробка на основі цих матеріалів принципово нових пристроїв для сучасної техніки і корінна перебудова існуючих технологічних процесів і структури виробництва, підвищення уровня його технологічної культури.

У Інституті функціонує створена ще в самому початку 60-х років з метою розробки нових технологічних процесів і створення нових жароміцних, надпровідних матеріалів, а також функціональних матеріалів з ефектом пам'яті форми та ін. унікальна технологічна база. Ця база обладнана вакуумними лабораторними індукційними печами, а також спроектованими і виготовленими за технічними завданнями Інституту в його колишньому досвідченому конструкторському технологічному бюро з майстровими унікальними плавильними печами, які здійснюють індукційну і індукційно-дугову плавки з витратним і невитратним електродами в мідних водоохолоджуваних кристалізаторах. Комплекс цього плавильного устаткування забезпечує потреби підрозділів Інституту в сплавах для досліджень, а також дозволяє виготовляти малі партії (10-100 кг) прецизійних сплавів, розроблених в Інституті, які використовуються на підприємствах України та Росії.

З 1969 року в Інституті існує спеціалізований корпус для досліджень по фізиці металів при низьких і наднизьких температурах, який отримав коротке найменування "Криогенний корпус". Тут було встановлено нове спеціалізоване устаткування і починаючи з 1971 р. почалися систематичні отримання рідкого гелію (встановлена продуктивність по рідкому гелію — близько 100 літрів в годину) і його використання для наукових досліджень і розробок в області низькотемпературної металофізики, надпровідності і надпровідної електроніки. Установа має також окремий ізотопний корпус.[2]

Видавнича діяльністьРедагувати

Інститут випускає наукові журнали «Металлофизика и новейшие технологии»[3], «Успехи физики металлов»[4] і збірник наукових праць «Наносистеми, наноматеріали, нанотехнології».[5]

Структура ІнститутуРедагувати

Структура Інституту включає 16 наукових відділів, 7 лабораторій, спільну з Київським академічним університетом навчально-наукову кафедру, наукову бібліотеку, редакційно-видавничий відділ, науковий архів та ін. В установі працює біля 400 співробітників, зокрема понад 230 науковців, у т. ч. 130 кандидатів наук і 54 доктори наук (з них близько 30 мають звання професора), один академік НАН України О. М. Івасишин, вісім членів-кореспондентів НАН України: В. М. Антонов, Ю. М. Коваль, О. А. Кордюк, Ю. Я. Мєшков, В. Б. Молодкін, В. А. Татаренко, В. М. Уваров, В. Т. Черепін.[6] Інститут має аспірантуру та докторантуру і спеціалізовані вчені ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у галузі фізико-математичних і технічних наук.

Меморіальні дошки вченим інститутуРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати