Інститут клінічної фізіології АН УРСР

Інститут клінічної фізіології АН УРСР — наукова установа в системі Академії наук УРСР, що існувала в 1934—1953 роках. Створена й очолена академіком Олександром Богомольцем задля проведення досліджень у галузі біомедичних наук. Інститут згуртував у своєму складі більшість видатних вчених у галузі фізіології, патофізіології та медицини того періоду. 1953 року об'єднаний разом з Інститутом експериментальної біології та патології МОЗ у Інститут фізіології АН УРСР.

Інститут клінічної фізіології
Проєкт будівлі Інституту клінічної фізіології (1934-35)
Основні дані
Засновано 1934
Приналежність АН УРСР
Контакт
Ключові особи академік АН УРСР Богомолець Олександр Олександрович,
академік АН УРСР Кавецький Ростислав Євгенович
Адреса Україна Україна
вул. Виноградна, 4,
м. Київ

Передумови створенняРедагувати

Інститут створений у складі 2-го Відділу ВУАН за постановою Президії ВУАН від 9 травня 1934 року. Мав також назву «Інститут по вивченню організму людини». До складу нового інституту ввійшли кафедри патофізіології, патологічної анатомії, загальної та застосовної фізіології ВУАН.

Кафедра патологічної фізіології була створена в червні 1929 року під керівництвом академіка Олександра Богомольця. До її складу входила лабораторія патологічної фізіології, яка працювала на базі Інституту мікробіології та епідеміології ім. Д. К. Заболотного. На кафедрі та в лабораторії вивчалися проблеми функції ендокринних залоз (гіпофіза, підшлункової залози).

Кафедра патологічної анатомії була утворена в листопаді 1927 році як Патологоанатомічна комісія, очолював її академік Микола Мельников-Разведенков. До складу комісії увійшли також нештатні члени: професор Павло Кучеренко (заступник), прозектори Олександра Смирнова-Замкова та Григорій Квятковський, секретарем був лікар Борис Михайлович Соловйов. При комісії існували «Пантеон українських вчених» (колекція мозків), колекція препаратів органів людей, що загинули від отруйних газів, лабораторія расової патології, лабораторія наукового і науково-популярного кінематографу, лабораторія тканинних культур, Бюро для вивчення кров'яних угруповувань та бібліотека зі 100 книжок.[1] При кафедрі планувалося відкриття Музею мозків видатних діячів УРСР та Музею патологічної анатомії. Музей було створено в рамках інституту, на момент захоплення Києва німецькими військами в 1941 році там знаходилося 32 мозки видатних вчених УРСР.[2]

1936 року поблизу вже наявного двоповерхового корпусу Інституту експериментальної біології і патології НКОЗ на вул. Виноградній у Києві був побудований триповерховий головний корпус Інституту клінічної фізіології. Будівлю виконано в стилях постконструктивізму і стрімлайну. У ній були лабораторії, аудиторія для семінарів, кабінети керівників інституту. Корпус спочатку зводився у стилі конструктивізму з характерними заокругленими торцями. Однак у період гострої критики авангардного стилю в СРСР архітектор Павло Альошин у 1934 році переробив проєкт. Будівлю мали оздобити рустом, карнизами, пілястрами та рельєфними панно. Водночас через брак коштів фасад виявився з деякими спрощеннями, зокрема не зробили панно[3]1940 року завершено спорудження двоповерхової майстерні. Паралельно поруч з інститутом спорудили триповерховий житловий будинок для наукових співробітників. Тут отримала квартиру родина Олександра Богомольця. Навколо житлового будинку було розплановано парк[4].

Передвоєнний періодРедагувати

 
Завідувач відділу Володимир Воробйов

У 1934—1939 роках в інституті було 5 відділів:

Усього в інституті на початок 1940 року працювали 42 науковці. Відділ патофізіології на початок 1939 року мав 8 наукових співробітників, на початок 1940 року — 17; нормальної фізіології — 4 і 9 відповідно; патологічної анатомії — 5 і 6, клінічної медицини 6 і 11. Відділ нормальної анатомії існував до 1939 року, коли в ньому працювали 3 співробітники. У 1939 році його було розформовано, а замість нього утворено відділ експериментальної офтальмології з 4 співробітниками.[5]

При інституті також діяла майстерня, яка створювала потрібні науковцям прилади, зокрема крутильні ваги, кімографи, манометри, вакуумні насоси, лічильники часу, столи для штучного дихання.[6]

У 1935—1940 роках в інституті було організовано низку щорічних тематичних конференцій з проблем клінічної фізіології, які мали всесоюзне значення. Провели окремі конференції з алергії, недостатності кровообігу, шоку, гіпертонії, генезу та профілактики старіння, з фізіології та патології системи сполучної тканини.[7]

Бюджет інституту на початковому етапі постійно зростав: 125,5 тисяч карбованців у 1934 році, 201,7 у 1935, 281,0 у 1936, 406,1 у 1937 роках.[8]

Під час німецько-радянської війниРедагувати

В евакуаціїРедагувати

Під час радянсько-німецької війни більша частина співробітників була евакуйована. Інститут працював в Уфі, зокрема деякі лабораторії співпрацювали на Уфімській станції переливання крові, створюючи нові методи заготівлі консервованої крові. Частина вчених була в діючій армії, зокрема Іван Іщенко служив на посаді головного хірурга Південно-Західного фронту, Ростислав Кавецький — старшим інспектором-консультантом фронтового евакоштабу Південно-Західного і Сталінградського фронтів, Володимир Василенко — головним терапевтом 1-го Українського фронту, Давид Яновський — головним терапевтом 3-го Українського фронту.[9]

До інституту було також додано евакуйованих вчених з інших міст УРСР, зокрема Володимира Філатова й Віктора Протопопова, які організували відповідно офтальмологічні та психіатричні дослідження. До колективу інституту доєдналися Євген Татаринов та Георгій Фольборт, які продовжили роботу в інституті й після війни. Також до роботи було тимчасово залучено медиків Бориса Лінберга, Ноя Морозовського, Михайла Барона, С. В. Михайловського.[10]

За час перебування в евакуації інститут виготовляв, а також досліджував властивості антиретикулярної цитотоксичної сироватки. У липні 1942 року було проведено наукову конференцію, присвячену цьому препарату. У 1943 році виготовлено понад 2 мільйони доз сироватки. Також було досліджено можливість повторного взяття крові у донорів (Н. Д. Юдіна), вивчено наслідки використання ефедрину та пітуїтрину[en] під час переливання крові (Микола Горєв), створено безпечний інсектицид проти вошей (Олександр Леонтович), досліджено функцію гемато-паренхіматозного бар'єра (Микола Стражеско, Олександра Смирнова-Замкова), вивчено патогенез раневого сепсису (Микола Стражеско). Під час евакуації 5 співробітників інституту захистили докторські дисертації: зокрема Ніна Медведєва на тему «Кортикалін» і Василь Комісаренко на тему «Патогенез інсулінового шоку», а також Юрій Спасокукоцький, Н. Д. Юдіна та Олег Богомолець.[11]

 
Федір Богатирчук — директор Інституту експериментальної медицини за німецької адміністрації в Києві

В окупаціїРедагувати

Під час німецької окупації Києва 1941—1943 років будівлю інституту займала адміністрація київського міського комісара Райхскомісаріату Україна[12]. Тим часом Київська міська управа прийняла рішення про приєднання Науково-дослідного інституту експериментальної біології і патології до Інституту клінічної фізіології. [13] Новостворений Інститут експериментальної медицини очолив Федір Богатирчук.

Серед співробітників ІЕМ були Іван Базилевич, Микола Сиротинін, Наталія Туркевич, лабораторією гістології завідувала Тетяна Шведкова-Роше.

Післявоєнний періодРедагувати

 
Олександр і Олег Богомольці

Інститут було повернуто до Києва у травні-квітні 1944 року. Станом на липень 1944 інституту був призначений штатний розпис у 74 посади, з них 43 наукових.[14] Станом на 1945 рік в інституті були такі відділи:

  • патологічної фізіології (керівник Олег Богомолець)
  • патологічної анатомії (керівниця Олександра Смирнова-Замкова)
  • клінічної медицини (керівник Микола Стражеско)
  • психоневрології (керівник Віктор Протопопов)
  • експериментальної офтальмології (керівник Володимир Філатов)

Також до складу інституту входили дві лабораторії: експлантації тканин (керівник Олександр Тимофеєвський) та вивчення впливу пониженого атмосферного тиску на організм (керівник Микола Сиротинін).[15]


У 1946—1953 директором Інституту клінічної фізіології АН УРСР був професор Ростислав Кавецький. Станом на початок 1947 року в інституті займалися вдосконаленням методів лікування за допомогою антиретикулярної цитотоксичної сироватки та методів її отримання. Також вивчали фізіологію сполучної тканини та вегетативної нервової системи. Серед тем інституту були закінчені роботи академіка АН УРСР Григорія Маркелова «Вегетативна нервова система, її структура і функція», члена-кореспондента АН УРСР Олександри Смирнової-Замкової — з вивчення основної аргірофільної речовини, група робіт з філогенезу фізіологічної системи та з фізіології вегетативної нервової системи члена-кореспондента АН УРСР Ніни Медведєвої. У 1946—1947 році в інституті працювали 5 академіків та 6 членів-кореспондентів АН УРСР, 17 докторів і 13 кандидатів наук. При цьому Президія АН УРСР констатувала нестачу молодших наукових співробітників та аспірантів.[16]

У 1948—1949 роках до складу вченої ради інституту входили: Ростислав Кавецький (голова), академіки Микола Стражеско, Володимир Філатов, Віктор Протопопов, Макс Губергріц, академік АМН СРСР, член-кореспондент АН УРСР Олександр Тимофєєвський, члени-кореспонденти Олександра Смирнова-Замкова, Василь Комісаренко, Євген Татаринов, Микола Сиротинін, Георгій Фольборт, Олександр Лур'є, Іван Іщенко, член-кореспондент АМН СРСР, професор Микола Горєв, доктори медичних наук Петро Марчук (вчений секретар), Юрій Спасокукоцький, Федір Примак, Олег Богомолець, кандидат медичних наук М. Т. Могила (представник партійної організації), представник профспілкової організації.[17]

З серпня 1946 року до січня 1947 року директор інституту Ростислав Кавецький перебував у відрядженні в США, а обов'язки директора виконував Олег Богомолець. Головною тематикою інституту на 1947 рік президія АН УРСР затвердила «Проблему фізіологічної системи сполучної тканини». Того ж року в інституті було проведено конференцію з проблем гіпоксії.

У 1948 році в інституті було відновлено відділ нормальної фізіології та реорганізовано лабораторію з вивченню впливу оточення на організм людини у відділ порівняльної патології. Того ж року Георгія Фольборта призначили завідувачем відділу нормальної фізіології, відділ загальної фізіології очолив Бабський, Євгена Татаринова призначили на посаду завідувача лабораторією реактивності організму, а Ростислав Кавецький очолив відділ патофізіології. 9–12 жовтня 1948 року в інституті відбулася конференція з проблем кисневої недостатності.

10–13 грудня 1949 року відбулася конференція щодо вікових змін обміну речовин і реактивності організму.

5 травня 1950 року на засіданні Президії АН УРСР голова Відділу біологічних наук Павло Свириденко розкритикував інститут за недостатню увагу до наукової спадщини Івана Павлова. 21 липня, після так званої «павловської сесії» АН СРСР у Москві, Інститут клінічної фізіології було додатково розкритиковано як такий, що «не став центром УРСР в галузі фізіології», за винятком відділів Віктора Протопопова та Георгія Фольборта. Відділ загальної фізіології й відділ фізіології травлення та трофічних функцій було приєднано до відділу нормальної фізіології Фольборта.

Інститут організовував сесію, присвячену 75-річчю від дня народження В. П. Філатова 13–14 грудня 1950 року, а 20–23 грудня — конференцію з питань кисневої терапії.

У 1951 році було реорганізувано відділ психіатрії у відділ фізіології та патології вищої нервової діяльності з лабораторією для вивчення вищої нервової діяльності людини і тварини та психіатричною клінікою. При відділі ненормальної фізіології утворили лабораторії фізіології травлення, трофічних функцій, фізіології сільськогосподарських тварин, а при відділі патофізіології — лабораторію кортико-вісцеральної патології. Інститут звернувся до Президії АН УРСР з проханням збільшити штати на 49 посад.

ВиданняРедагувати

Інститут видавав «Медичний журнал АН УРСР» у 1934-1954 роках, в ньому публікувалися лише праці співробітників інституту.[18] До складу редколегії «Медичного журналу» в 1948—1949 році входили — член-кореспондент АН УРСР Ростислав Кавецький (відповідальний редактор), академіки — Микола Стражеско, Володимир Філатов, Віктор Протопопов, Макс Губергріц, члени-кореспонденти — Василь Комісаренко, Георгій Фольборт, професор Микола Горєв, доктор медичних наук Петро Марчук (секретар), доктор медичних наук Олег Богомолець, представник Мінохорони здоров'я.[17]

Відомі науковціРедагувати

ДиректориРедагувати

  • Олександр Богомолець 1934-1946
  • Ростислав Кавецький 1946-1953
  • Олег Богомолець (в. о.) 1946-1947

Члени АН УРСР, АН СРСР, АМН СРСРРедагувати

ІншіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Звідомлення Всеукраїнської Академії наук у Київі за 1927 рік / Всеукраїнська Академія наук. – Київ: Друк. Всеукраїнської Академії наук, 1928. – 146 с., с. 56-57
  2. а б Історія Національної академії наук України (1938—1941): Документи і матеріали / упоряд. В. А. Кучмаренко та ін.; відп. ред. О. С. Онищенко; НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. Інститут архівознавства. — К.: НБУВ, 2003. — 920 c., с. 880. Архів оригіналу за 4 липень 2014. Процитовано 17 жовтень 2018. 
  3. Kyiv Interbellum. Київ міжвоєнний
  4. Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дендропарк ім. Ак. Богомольця». Природно-заповідний фонд Києва
  5. Проблематика і основні покажчики роботи АН УРСР в 1940 р / Академія наук УРСР; уклад.: Б. М. Гарцман та ін.; ред. А. О. Сапєгін. — Київ: Вид-во Академії наук УРСР, 1940. — 64 с., с. 50
  6. Звернення Президента АН УРСР акад. О. О. Богомольця до голови РНК УРСР М. С. Хрущова про першочергові заходи щодо успішного відновлення діяльності установ Академії. 1 лютого 1946 р. У кн. Історія Національної академії наук України. 1946—1950 : Частина 1. Документи і матеріали / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін.; Упоряд.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. — К.: НБУВ, 2008. — 604 c. Архівовано 4 липень 2014 у Wayback Machine., с. 65
  7. О. В. Палладін. Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки, 1919—1944 — Київ: Вид-во Академії наук УРСР, 1944. — 109 с., с. 78-83
  8. Академія Наук УРСР в другій п'ятирічці. Вісті Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки: щомісячний журнал. — Київ: АН УСРР. № 6-7 / відп. ред. О. В. Палладін. — 1937. — 144 С. 66-141.
  9. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко та 2007, 24-25
  10. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко та 2007, с. 26
  11. Звіт Інституту клінічної фізіології АН УРСР про роботу в евакуації. 7 липня 1944 р. У кн. Історія Національної академії наук України. 1941—1945 : Частина 1. Документи і матеріали / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін.; Упоряд.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. — К.: НБУВ, 2007. — 808 c[недоступне посилання з травень 2019], с. 265—266
  12. Себта Т. Топонімічні перейменування в окупованому Києві // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Музей історії міста Києва). — К.: Кий, 2010. — Вип. 10. — С. 195—213.
  13. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко, 2007, с. 29
  14. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко, 2007, с. 133
  15. Л.М. Яременко, С.В. Старовойт, О.М. Березовський, В.А. Кучмаренко, 2007, с. 525
  16. Звітна доповідь віце-президента АН УРСР акад. О. І. Білецького про роботу АН УРСР у 1946 році [Грудень 1946 р. — січень 1947 р.] У кн. Історія Національної академії наук України. 1946—1950 : Частина 1. Документи і матеріали / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін.; Упоряд.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. — К.: НБУВ, 2008. — 604 c. Архівовано 4 липень 2014 у Wayback Machine., с. 105
  17. а б Протокол № 27 засідання Президії Академії наук УРСР від 13 листопада 1948 р. У кн. Історія Національної академії наук України. 1946—1950 : Частина 2. Додатки / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін.; Упоряд.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. — К.: НБУВ, 2008. — 604 c.[недоступне посилання з червень 2019], с. 65
  18. О. В. Палладін. Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки, 1919–1944 – Київ: Вид-во Академії наук УРСР, 1944. – 109 с., с. 82

ЛітератураРедагувати

  • Стражеско, М. Д.; Примак, Ф. Я. (1944). До історії організації та діяльності клінічного відділу Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР. Медичний журнал АН УРСР 13: 257−262. 
  • Марчук П. Д. Десятиріччя Інституту клінічної фізіології Академії наук УРСР// Вісті АН УРСР. −1945. − № 2/3. − С. 50−55