Вікіпедія

Інститут демократії та прав людини

Інститу́т демокра́тії та прав люди́ни — недержавна неприбуткова громадська організація (НПО), заснована Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза (державна реєстрація здійснена 15.06.2000 р. /Одеса, Україна/)[1][2][3][4].

Офіс Інституту демократії та прав людини (Одеса, Україна).

Створення і засади ред.

Ініціатором створення і президентом інституту є заслужений юрист України Мучник Олександр Геннадійович[5][6].

 
Президент інституту Мучник О. Г.

Віце-презідентом інституту є Цирфа Георгій Борисович[7].

Основна місія організації — правова просвіта, формування правової культури, розбудова громадянського суспільства та правової держави, а також проведення усіх видів досліджень з питань, пов'язаних із захистом прав і свобод людини в Україні[3][4][5][6][7][8][9][10].

У складі Інституту діють департаменти[8]:

В різні часи у діяльності інституту брали участь[8]:

Правова діяльність ред.

 
Газета «Голос України», № 181 від 3.10.2002 р.
 
Газета «Голос України», № 187 від 11.10.2002 р.
 
 

Під егідою Інституту демократії та прав людини Верховної Ради України було двічі (у 2000 та 2003 роках) видано книгу «Коментар до Конституції України (книга перша)», яка була рекомендована Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів України[13][14]. Автором вступного слова до другого видання книги виступив другий Президент України Л. Д. Кучма. Задля правової просвіти книга була передана у дар бібліотекам шкіл міста Києва (19.11.2003 р.), вищих навчальних закладів (19.11.2004 р.) та центральних органів державної влади України[3][4][6][10].

У 2000 р. під егідою інституту вийшов підручник міжнародного права, автором якого є доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Української академії наук М.А. Баймуратов[3][4][6][15].

У 2001 р. співробітники інституту розробили та опублікували проект Концепції створення вільної економічної зони у місті Одесі шляхом поетапного розповсюдження правового режиму Європейського Союзу на територію міста як однієї з форм інтеграції України до ЄС[10][16];

У 2002 р. в офіційному друкованому органі Верховної Ради був опублікований розроблений співробітниками інституту проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні»[3][4][6][10][17][18].

У 2009 р. під егідою Інституту у Парламентському видавництві Верховної Ради України побачила світ книга «Філософія гідності, свободи та прав людини»[8][19][20]. Передмову до другого видання книги написав перший Президент України Л. М. Кравчук, її рецензентами стали директор Інституту проблем національної безпеки України, академік НАН України В. П. Горбулін та директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України О. Л. Копиленко, перший ректор Юридичного інституту ОДУ імені І. І. Мечнікова, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України А. С. Васильєв, а також доктор юридичних наук, професор І. В. Постіка. Ця книга була передана в дар бібліотекам низки найкращих університетів світу[21], а також значнішим національним бібліотекам України, Росії, США, Великої Британії та Ізраїлю[3][4][6][10].

Співробітниками інституту в особистому зверненні (січень 2011 року) на ім'я послів усіх західних країн в Україні, а також ряду найбільш відомих міжнародних правозахисних організацій світу був висунутий проект загальнонаціонального масштабу[9][22]. У посланні містилася пропозиція про те, щоб декілька авторитетних правозахисних організацій західних країн стали засновниками єдиної української «материнської» неурядової правозахисної організації, що здатна забезпечити в усіх регіонах України швидке створення, ефективну діяльність та надійний захист розгалуженої мережі «дочірніх» правозахисних організацій. До праці в останніх передбачалося залучати відібраних на конкурсних засадах найбільш порядних, освічених і цілеспрямованих молодих правознавців, які повинні були здійснювати місію правової просвіти та захисту прав людини на основі єдиної скоординованої методичної, культурно-правової та інформаційно-юридичної політики з боку вказаної «материнської» НПО. Тим самим, одночасно, передбачалося на основі згаданої мережі правозахисних організацій сформувати інфраструктуру громадянського суспільства в Україні. Однак, на даний лист відгукнулися лише одно посольство — посольство Швейцарії в Україні, одна правозахисна організація з Австралії, а також представництво Фонду Конрада Аденауера [1] в Україні. Усі інші адресати залишили звернення Інституту без відповіді[3][4][6].

Інститут неодноразово надавав конституційно-правові висновки на запити Конституційного Суду України[23].

25 лютого 2016 р. інститут звернувся з письмовою пропозицією про заснування в складі Одеської обласної державної адміністрації посади уповноваженого ООДА з прав людини з метою організації на території регіону правової просвіти, формування правової культури, а також створення мережі правозахисних організацій для захисту прав і свобод людини[5][9][24][25][26][27]. 31 березня 2016 р. від ООДА була отримана відповідь[28]

19 квітня 2016 р. інститут звернувся на ім'я Віце-прем'єр-міністра із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, Комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України та Одеського міського голови з письмовою пропозицією введення в односторонньому дослідному порядку на основі міжнародного договору, укладеного між Європейським Союзом і Україною, правового режиму ЄС на території міста Одеси як першого етапу євроінтеграції України[29].

8 листопада 2017 р. перший Президент України Л. М. Кравчук звернувся до посла Швейцарської Конфедерації в Україні з проханням посприяти Інституту в налагодженні контактів зі швейцарськими колегами з метою організації співробітництва в справі інтеграції України в єдиний правовий європейський простір[30]. 12 лютого 2018 р. була отримана відповідь від посла Швейцарської Конфедерації в Україні на ім'я першого Президента України Л. М. Кравчука[31].

Правове виховання і просвітництво ред.

У 2000 році співробітники інституту організували обговорення у середніх школах, ліцеях та гімназіях міста розробленого Інститутом демократії та прав людини проекту Хартії міста Одеси[3][4][6][10][32]. Старшокласники, що проявили себе у цих дебатах, згодом брали участь у телевізійних програмах, присвячених обговоренню стратегії розвитку Одеси.

З 2003 по 2006 рр. співробітники інституту виступили організаторами та координаторами загальнодержавного проекту «Молодіжна рада з прав людини та розвитку громадянського суспільства», яка діяла за участю студентів юридичних факультетів та вишів України під патронатом Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України[3][4][6][10][33].

Найбільш помітним проектом співробітників інституту став цикл телевізійних програм (2011 р.) за участю студентів юридичних факультетів та вишів Одеси, присвячений конституційно-правовій реформі в Україні[10][34]. Передачі транслювалися по супутниковому каналу «ОК» на декілька країн світу. З вступним словом до глядачів першої передачі звернувся перший Президент України Л. М. Кравчук, до другої — колишній спікер Верховної Ради А. А. Мороз, до четвертої — голова Центральної виборчої комісії України В. Н. Шаповал[3][4][6].

Співробітники Інституту здійснюють повсюдне і всебічне правове просвітництво.

Правова творчість ред.

 

У процесі діяльності інституту була висунута низка творчих ідей, проектів та концепцій[3][4][6][35], зокрема:

Література ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Свідоцтво про державну реєстрацію установи № 584 від 15.06.2000 р.
  2. ↑ Свідоцтво про державну реєстрацію установи (зміна назви) № 1124 від 15.03.2004 р.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м «На шляху до громадянського суспільства» — Газета «Одеські вісті» від 10.10.2015 р. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м «В борьбе за созидание гражданского общества и украинского правового государства» — Газета «Слово», № 51 от 24.12.2015 г.  [Архівовано 25 грудня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  5. ↑ а б в г «Портрет правозащитника в социальном интерьере» — газета «2000», № 9 за 2.03.2016 г. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м «В інтересах муніципальної демократії та прав людини в Україні» — Газета «2000» от 19.11.2015 г. Архів оригіналу за 19 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  7. ↑ а б Інтерв'ю з віце-президентом Інституту Цирфой Г. Б. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 22 вересня 2015.
  8. ↑ а б в г д е «Философия достоинства, свободы и прав человека»". — Киев: Парламентское издательство, 2009 г.: ISBN 978-966-611-679-9 [Архівовано 18 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  9. ↑ а б в г «Чи з'явиться в області свій омбудсмен?» — газета «Одеські вісті» від 5.04.2016 р.
  10. ↑ а б в г д е ж и к л м «Институт демократии и прав человека: 15 лет в борьбе за права человека» опубликовано 10.03.2016 г. на сайте Института экономических стратегий Отделения общественных наук Российской академии наук (ИНЭС) [Архівовано 8 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  11. ↑ Мучник Л. А. «Рауль Валленберг: поединок со Сталиным!». Архів оригіналу за 3 липня 2015. Процитовано 15 вересня 2015.
  12. ↑ «Забвение одного преступления является предтечей следующего» — Analitikaua.net от 9.09.2013 г.  [Архівовано 20 листопада 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  13. ↑ Мучник А. Г. «Комментарий к Конституции Украины» (книга первая). Киев, 2003 г.: Парламентское издательство. ISBN 966-611-252-3(рос.)
  14. ↑ Лист заступника державного секретаря Міністерства освіти і науки України № 14/182-1270 від 16.07.2003 р.
  15. ↑ Баймуратов М. А. Международное право: Учебник. — Харьков: Одиссей, 2000. — 786 с. ISBN 966-633-074-1
  16. ↑ Проект концепции: «Свободная экономическая зона в Одессе как этап интеграции Украины в Европейский Союз». — Газета «Порто-Франко», № 31 (569) від 03.08.2001 р. [Архівовано 28 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  17. ↑ Проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні». — Газета «Голос України», № 187 від 11.10.2002 р.
  18. ↑ Баймуратов М. А., Долженков О. А. Путь к гражданскому обществу. — Газета «День», № 155 від 31.08.2001 р.  [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  19. ↑ Батанов О. Ґрунтовне дослідження проблем філософії гідності, свободи та прав людини (Рец. на кн. : Мучник А. Г. Философия достоинства, свободы и прав человека / А. Г. Мучник. — К. : Парламент. изд-во, 2009. — 672 с.) // Право України. — 2016. — № 4. — С. 182—185. — 0,3 д. а.
  20. ↑ Батанов О. В. Актуальне дослідження проблем філософії гідності, свободи та прав людини/О. В. Батанов // Часопис Київського університету права. -Киів, 2016, N 1.-С.395-397
  21. ↑ Листи провідних університетів західних країн
  22. ↑ Листування з посольствами та правозахисними організаціями західних країн
  23. ↑ Запит Конституційного Суду України
  24. ↑ а б Обращение на имя Одесского губернатора от 10.02.2016 г.
  25. ↑ а б «Обретет ли Одесса своего омбудсмена?» — УСИ Одесса от 7.03.2016 г. [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  26. ↑ «Местный омбудсмен» — газета «Вечерняя Одесса», № 30-31 от 17.03.2016 г. [Архівовано 24 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  27. ↑ а б Телерадиокомпания «Град»: Репортаж о проекте по защите прав человека от 14.03.2016 г. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 17 березня 2016.
  28. ↑ Відповідь ООДА від 31 березня 2016 р.
  29. ↑ а б Письмо по вопросу интеграции Украины в ЕС
  30. ↑ Лист першого Президента України Л. М. Кравчука до посла Швейцарської Конфедерації в Україні
  31. ↑ Відповідь від посла Швейцарської Конфедерації в Україні на ім'я першого Президента України Л. М. Кравчука
  32. ↑ Проект Хартии города Одессы. — Газета «ЮГ», № 106,107 від 20.07.1999 р. (рос.)
  33. ↑ а б «Как делать?». — Газета «2000» от 18.09.2010 г. [Архівовано 25 січня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  34. ↑ Ми і Конституція: передача перша (2011 г.) [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.], передача друга [Архівовано 17 березня 2016 у Wayback Machine.], передача третя [Архівовано 17 березня 2016 у Wayback Machine.], передача четверта [Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.], передача п'ята [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  35. ↑ Блог избранных статей Мучника А. Г.: http://constituanta.blogspot.com/search/label/Мучник [Архівовано 3 червня 2021 у Wayback Machine.]
  36. ↑ Проект Конституції України в новій редакції
  37. ↑ «Президент — адвокат народа». — Газета «Голос України», № 181 від 3.10. 2002 р.
  38. ↑ «Комментарий к Конституции Украины» (книга первая). — Киев: Парламентское издательство, 2000; 2-е вид. виправ. и доп. 2003 р.; «Украинская Система». — «Русский журнал» від 8.01.2011 р. [Архівовано 28 січня 2015 у Wayback Machine.]; http://vybor.ua/article/Istorija/ukrainskaya-sistema-8-01-2011-g.html [Архівовано 4 липня 2015 у Wayback Machine.]
  39. ↑ «Ми і Конституція» (вступна стаття до книги першої «Коментаря до Конституції України»)(рос.)
  40. ↑ "Выбор формы правления — выбор исторической судьбы" — Газета «2000» за 14.12.2007 г. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021.
  41. ↑ Интервью с Мучник А. Г.: «В Украине весь свод прав человека является абсолютно фиктивным» — Диалог.ua от 12.06.2013 г. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.(рос.)
  42. ↑ «Государство или квазигосударство». — Інтернет-видання «Українська правда» за 1.08.2011 р. Архів оригіналу за 22 січня 2015. Процитовано 15 вересня 2015.
  43. ↑ «Приватизация или конфискация?». — Інтернет-видання «Українська правда» від 5.01.2012 р. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 15 вересня 2015.
  44. ↑ «Ответим на конфискацию национализацией». — Газета «2000» за 7.03.2012 р. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 5 березня 2019.
  45. ↑ «О пользе референдумов» — Газета «День», № 81 від 15.05.2003 р. Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 15 вересня 2015.
  46. ↑ «Конституционная реформа: цели, алгоритм, формы реализации». — Газета «День», № 183 от 24.10.2007 г. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 15 вересня 2015.
  47. ↑ Конституційна реформа: цілі, алгоритм, форми реалізації (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 23 липня 2017.
  48. ↑ «Что делать?». — Газета «2000» от 20.08.2010 г. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
  49. ↑ «Конституционная реформа: авансы и долги». — Газета «2000» от 26.08.2010 г. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.
  50. ↑ «Государственный язык: средство единения или вражды?». — Газета «2000» от 26.04.2012 г. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
  51. ↑ «Права человека и Верховный Суд Украины». — Газета «2000» от 2.09.2010 г. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 20 січня 2016.
  52. ↑ «Суд присяжных». — Інтернет-видання «Українська правда» від 29.05.2011 г. [Архівовано 22 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  53. ↑ «Бремя упущенных возможностей». — Інтернет-видання «Українська правда» від 23.08.2011 г. [Архівовано 28 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  54. ↑ «Порядочность — источник Права». — Інтернет-видання «Українська правда» від 16.06.2011 р. Архів оригіналу за 18 січня 2015. Процитовано 15 вересня 2015.
  55. ↑ «Национальная идея или этническая рознь?». — Газета «2000» від 14.03.1012 р. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 5 березня 2019.
  56. ↑ «Правозащитник и губернатор — получится ли диалог?» — газета «2000», № 11 от 18.03.2016 г. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 17 березня 2016.
  57. ↑ «Местный омбудсмен» — газета «Вечерняя Одесса», № 30-31 от 17.03.2016 г. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 17 березня 2016.
  58. ↑ «Первое декабря 1991 года: конституционный договор или политический обман?» — Інтернет-видання «Украинский выбор» від 27.11.2017 р. [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  59. ↑ «Конституционный договор — 1991: старт или крах правового государства?» — газета «2000», № 48 від 29.11.2017 р. [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інститут_демократії_та_прав_людини&oldid=41408912