Інокентій (Лотоцький)

український релігійний діяч, меценат, єпископ УГКЦ

Отець-доктор Іноке́нтій Ілярій[1] Лото́цький (*3 листопада 1915 р., с. Старі Петликівці — †4 липня 2013, Чикаго, США) — єпископ Чиказький Української Греко-Католицької Церкви (19801993), василіянин, проповідник, місіонер, визначний організатор релігійних товариств, педагог, сповідник.

Інокентій Ілярій Лотоцький, ЧСВВ
Lotocky.gif
Чиказької єпархії святого Миколая УГКЦ
з з 2 липня 1993 р.
Конфесія: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: єпископ Ярослав Ґабро
Наступник: єпископ Михаїл Вівчар, ЧНІ
 
Науковий ступінь: доктор богослов'я
Діяльність: католицький священник
Народження: 3 листопада 1915(1915-11-03)
с. Старі Петликівці
Смерть: 4 липня 2013(2013-07-04) (97 років)
Чикаго
Чернецтво: довічні обіти в ЧСВВ 8 серпня 1937 р.
Єп. хіротонія: 24 листопада 1940 р., єпископ Павло Ґойдич, ЧСВВ; 1 березня 1981 р. кардинал Йосиф Сліпий
Престол: Чиказької єпархії святого Миколая УГКЦ
Посада: єпископ-емерит, єпархіальний єпископ Чиказької єпархії (19801993), протоігумен

БіографіяРедагувати

Ілярій Лотоцький народився 3 листопада 1915 року в Старих Петликівцях, нині Чортківського району Тернопільської області. Після закінчення народної школи в рідному селі перейшов до Місійного інституту імені св. Йосафата при монастирі отців Василіян у Бучачі, який закінчив 1932 року. Того ж року вступив на новіціят отців Василіян у Крехові, де прийняв чернече ім'я Інокентій, а по його закінченні, 1934 р., склав там перші обіти й виїхав на гуманістичні студії до Лаврова біля Старого Самбора. У 19361937 роках студіював у Добромилі риторику, а в 19371939 рр. — у Кристинополі (нині Червоноград) філософію. Урочисті довічні обіти склав 8 серпня 1937 р. в Добромилі.

Коли вибухла друга світова війна, тоді студенти-богослови з професорами виїхали до Оломоуца, в Чехословаччині, де Інокентій Лотоцький 24 листопада 1940 р. отримав з рук Преосвященного Павла Ґойдича, ЧСВВ, ієрейські свячення і перебував там до січня 1941 р. Далі відбув вищі студії у Відні, які закінчив докторатом з теології.

До листопада 1946 року о. Лотоцький вів душпастирську працю серед українців у Бельгії, а при кінці того року виїхав до США і працював як маґістр новіціату та ігумен до 1951 р. у Давсоні, Філадельфії. У 19511953 рр. був протоігуменом американської провінції Василіянського Чину з осідком у Нью-Йорку, а після того, до 1958 р. був там же парохом української церкви св. Юра. У 1958 році став маґістром відкритого новіціату в місті Ґлен-Ков. У січні 1960 р. став ігуменом василіянського монастиря у Чикаго, а від листопада 1961 р. — також парохом церкви св. Миколая. З 1 серпня 1962 р. його переведено на становище ігумена і пароха церкви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Гемтремку.

О.-д-р І. Лотоцький — катехит парафіяльних шкіл, давав реколекції для новиків і священиків, сестер Служебниць і Василіянок по різних місцевостях США і Канади, був сповідником сестер. Великими успіхами користувалися його численні місії, які давав по більших містах США й Канади, як-от: Рочестер, Нью-Йорк, Буффало, Детройт та інші. Працював учителем і катехитом у парафіяльних школах у Нью-Йорку, Чикаго й Гемтремку. У 19511956 роках на спеціальне доручення з Риму провів реорганізацію сестер Василіянок і був головою Генеральної Капітули сестер Василіянок. Неодноразово брав участь як делегат у Генеральній Капітулі ЧСВВ. Впродовж багатьох років провадив українську релігійну радіопрограму у Чикаго та Нью-Йорку.

22 грудня 1980 року папа Римський Іван-Павло II номінував о. Лотоцького єпархіальним єпископом Чиказької єпархії святого Миколая УГКЦ. Єпископська хіротонія відбулася 1 березня 1981 року в Римі. Головний святитель — кардинал Йосиф Сліпий.

2 липня 1993 року папа Іван Павло II прийняв зречення владики Інокентія з уряду єпарха Чиказького у зв'язку з віком і на його місце номінував владику Михаїла Вівчара, ЧНІ.

Надав для видання книги «Бучач і Бучаччина» 100$.[2]

ПриміткиРедагувати

  1. Степан Шипилявий. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина»… — С. 763.
  2. Там само. — С. 764.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати