Відкрити головне меню

Іне́са Арма́нд (Елізабет Пешо д'Ербенвілль, уроджена Стефан; 8 травня 1874, Париж — † 24 вересня 1920, Нальчик) — діячка російської більшовицької партії РСДРП(б). На думку деяких істориків, коханка Володимира Ульянова (Леніна).

Інеса Арманд
Elisabeth-Inès Stéphane d'Herbenville
Inessa Armand.jpg
Інесса Арманд, 1916 рік
Ім'я при народженні рос. Элизабет Пешё д’Эрбанвилль
фр. Élisabeth Pécheux d'Herbenville
Псевдо Олена Блоніна
Народилася 26 квітня (8 травня) 1874(1874-05-08)
Париж, Французька республіка
Померла 24 вересня 1920(1920-09-24) (46 років)
Беслан, Російська СФРР
·холера
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність революціонерка
Галузь політик
Alma mater Free University of Brussels[d] і Московський державний університет імені Ломоносова
Знання мов російська і французька
Партія КПРС
Діти п'ятеро

Біографічні відомостіРедагувати

Народилася в Парижі, в сім'ї артистів; у віці шести років переїхала до Москви.

1904 року Арманд вступила до більшовицької партії. У лютому 1905 року в Санкт Петербурзі на квартирі Інеси й Володимира Арманд разом з ними був заарештований їх друг і співзасновник соціал-демократичної партії — Щеколдін Ф. І. (Повар). Подружжя Арманд, які як і Повар, належали до ЦК Соціал-Демократичної партії, налагоджували зв'язки з соціалістами-революціонерами з метою придбання зброї для партії, для чого оселилися на одній квартирі з одним з учасників московської терористичної групи, що займалася-виготовленням вибухових речовин і метальних снарядів. Кілька разів була заарештована, відбувала ув'язнення і заслання. Брала активну участь в першій російській революції. 1909 року емігрувала за кордон. 1912 року Арманд як агент ЦК більшовицької партії приїздила до Російської імперії, зокрема до Харкова, і провела значну роботу в зв'язку з підготовкою до виборів у Державну думу. Після чергової поїздки повертається з-за кордону разом з Леніним у 1917 р. в Російську республіку (див. «Пломбований вагон»).

Ленін та АрмандРедагувати

У 1913—1917 роках В. Ленін написав до Арманд понад 20 листів, в яких розглядав питання міжнародного робітничого руху, викривав опортунізм лідерів 2-го Інтернаціоналу, а також російських ліквідаторів. У листах глибоко розроблено питання про класовий характер моралі, марксистське розуміння вітчизни тощо. В кількох листах Ленін розглядав питання розвитку революційного руху в Україні, підтримував українських марксистів, які стояли на позиціях інтернаціоналізму, викривав націоналіста Юркевича, що маскувався під марксиста, з огидою відзивався про занепадницькі романи Володимира Винниченка.

Під керівництвом Леніна Арманд провела велику роботу в справі захисту більшовицьких позицій в Міжнародному Соціалістичному Бюро, пропаганди інтернаціоналізму, зокрема серед жінок Франції, Швейцарії та інших країн.

Арманд брала участь в роботі Ціммервальдської та Кінтальської конференцій.

Після Жовтневого перевороту 1917 року, в якому вона брала активну участь, Арманд — на державній та партійній роботі; обиралась членом Московського губкому партії, членом ВЦВК, працювала головою Московського раднаргоспу, вела велику роботу серед жінок, була першою завідувачкою жінвідділу ЦК РКП(б).

Арманд брала участь у роботі І (1919) та II (1920) конгресів Комінтерну, була головою І Міжнародної конференції комуністок.

Із більш пізніших записів Олександри Коллонтай:

« «... Надя була більш рівна, а Інеса стояла перед ним на колінах ... З Інесою все ж превалювала любов — захоплення, оповита крилатим флером Ероса ... Чому ж ці жінки не могли бути відкритими дружинами Леніна? Чому треба було мучити всіх трьох і погубити бідну Інесу ... »[1] »

В ті ж роки, коли Коллонтай пише різні теоретичні праці по «жіночому питанню», постійно зачіпаючи тему вільного кохання, Арманд розвивала свою теорію «Стакана води» про те, що задовольнити сексуальне бажання при комунізмі повинно бути так же легко, як випити стакан води.[1] Ленін був проти пропозицій Інеси: «Теорія склянки води — це теорія полунички» — заперечував Ленін своїй подрузі.[1]

У Коллонтай є свідчення про особливі стосунки Леніна і Арманд: коли був вибух в Леонтієвському провулку, де засідали головні дами-більшовички — тут же примчався від Леніна кур'єр з питанням чи жива Арманд.[1] «Я ж теж там знаходилась, міг би і мною поцікавитись» — з обуренням записує у своєму щоденнику Коллонтай.[1]

Поховано Арманд у Москві на Красній площі.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д «тов. Коллонтай и ее любовники». Документальный фильм Д. Саркисяна и В. Белякова. — Год выпуска: 1996. Страна: Россия Жанр: Историческое расследование. (по письмовим даним, які знаходяться в архіві партії). Голос за кадром: Марианна Рубеновна Тер-Захарова. Над фильмом работали: Мария Визитей, Александр Зимин, Юрий Ломоносов, Михаил Яшин, Виктор Давыдов; продюсер: Александр Радов. Независимая некомерческая компания Всемирное Русское Телевидение.

ЛітератураРедагувати

  • Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 1 : А — Борона. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1977. — С. 248—249.
  • Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 35. [Листи до Інеси Арманд].
  • Подляшук Павел. Прекрасная жизнь (И. Ф. Арманд) // Женщины русской революции. — Москва: Политиздат, 1968. — С. 28—44.