Імперія Харші

(Перенаправлено з Імперія Харши)

Імперія Харші — середньовічна держава зі столицею в Каннауджі, яка охоплювала усю Північну Індію. Утворилася в результаті тривалої боротьби з невеличкими царства, нащадками імперії Гуптів. Втім існувала нетривалий час — лише в період володарювання її засновника Харші. Після його смерті розпалася.

Імперія Харші
606 – 647
Індії: історичні кордони на карті
Індії: історичні кордони на карті
Імперія Харші (позначено зеленим)
Столиця Каннаудж
Мови санскрит
пракріт
Релігії шайвізм
буддизм
індуїзм
Форма правління монархія
магараджахіраджа Харша
Історичний період Середньовіччя
 - Засновано 606
 - Ліквідовано 647
Сьогодні є частиною Індія Індія

Історія ред.

Засновниками держави були представники династії Пуш'ябхуті, які були правителями невеличкого князівства. Ймовірно зуміли виділитися в окрему державу вже після остаточного занепаду держави Гуптів (так званих пізніх Гуптів). Проте це не було повстання, а лише закріплення факту розпаду колишньої імперії. Попервах володіли невеличким царством навколо міста Тханесар (на північний захід від сучасного Делі). Деякий час перебували у залежності від більш могутніх правителів царства Маукхарі. Втім останні були послаблені в результаті війн з династією Майтраків та царством Малава.

Більш самостійним володарем стає раджа Прабхакаравардхана, який прийняв титул махараджахіраджа (на кшталт імператора), можливо через династичний шлюб набув більшої ваги. Невідомо як це відбилося на стосунках з Маукхарі, який залишався його сюзереном. Протягом 605—606 років наступний правитель Радж'явардхана II разом з Грахаварманом, володарем Маукхарі, воював з Девагуптою, магараджею Малави, і Шашанком, правитель Гауди в Бенгалії. В цій боротьбі загинули володарі Тханесара і Маукхарі. Скориставшись цим Харша, спадкоємець Радж'явардхани, об'єднав під своєю орудою ці володіння.

В наступні роки розпочалися тривалі війни, що завершилися підкоренням земель від Бенгалії до Пенджабу. Він намагався приєднати і південну частину Індії до своєї держави, але 612 року зазнав поразки на берегах річки Нармади від Пулакешина II з династії Чалук'я. В подальші роки розширення не відбувалося, зусилля були спрямовано на зміцнення імперії. Було встановлено дипломатичні стосунки з імперією Тан в Китаї.

На момент смерті Харши існували ознаки послаблення його імперії, тому у 647 році після Харші внутрішні зв'язки в державі скоро ослабли, а частина Бенгалії і Раджпутани стали незалежними від центральної влади. Доволі швидка імперія розпалася на держави Гуджара, Пізніх Гуптів, в Каннауджі отаборився Арунаварман, що заснував державу Антарведі.

Державний устрій ред.

Імперія являла собою своєрідну феодальну монархію: влада махараджахіраджи була повною лише у призначенні чиновників та військових дій. Разом з тим населення не примушувалося до виконання громадських робіт з будівництва зрошувальних каналів, громадських будівель. Якщо ж примусова праця мала місце, то вона оплачувалася державою.

Столицею було місто Каннаудж. Імперія Харші поділялася на провінції. Він полюбляв самостійно наглядати за своєю державою. Харші їздив всюди, проводив ночі в різних місцях і слухав проблеми людей. Водночас окремі частини імперії Харші керувалися не державними чиновниками, а васальними князями (раджами).

Харші роздавав землі землі брахманам і деяким васалам. Останні збирали податки з селян, що жили на цих землях, при цьому в державну скарбницю віддавали фіксований податок, решту залишали собі. Вважалося, що якщо володар віддавав частину землі брахману, він набував релігійну заслугу, як нібито виконував жертвоприношення. Тому брахмани не сплачували податків з землі. Разом з тим це призвело до виникнення військово-світської земельної аристократії, яка на момент смерті Харши сильно посилилася. Саме з цим періодом дослідники пов'язують виникнення феодалізму в Північній Індії.

Військо ред.

Армія Харші являла собою феодальне ополчення. Збиралася з вояків, що складали касту кшатріїв. Військова професія у них передавалася у спадщину. Їх озброєння було традиційним для Індії — піки, щити, мечі, шаблі, луки і стріли. Існували різні роди військ — піхота, кіннота, колісниці. Але особливо цінувалися бойові слони. До їх хоботів прив'язувалися величезні мечі для жахання ворогів.

Кількісний склад важко прослідкувати: лише за згадкою давніх хроністів. Спочатку становили 20 тис. кінноти, 50 тис. піхоти, 5 тис. слонів. В часи розквіту імперії — 100 тис. кінноти, 300 тис. піхоти і 60 тис. слонів.

Економіка ред.

Основу становили ремесла, землеробство і торгівля. Ремесла все ще були розвинені, не зважаючи на буремні роки після занепаду імперії гуптів. Сільське господарство залишалося в традиційній формі, яка не змінювалася сторіччями. Водночас торгівля зазнала часткового занепаду. Зусилля Харші були спрямовані на її відновлення через підтримання зв'язків з Візантією та Персією. Але в той час останні зазнали арабської навали. Тому вже наприкінці існування імперії Харші торгівля з західними державами в значній мірі завмерла, що негативно позначилося на зростанні традиційних торговельних центрів. Це в свою чергу призвело до занепаду ремісничих галузей, раніше орієнтованих на експорт. Вже у 630-х роках провідною галуззю економіки імперії стає землеробство.

Водночас міста, що були столицями провінцій та великими військовими фортецями продовжували своє існування.

На користь держави піддані, які жили на царських землях, вносили 1/6 частина врожаю. Купці платили мита за провезення і продаж товарів на ринках.

Культура ред.

Спочатку Харші був послідовником Шіви. Потім він став буддистом, намагаючись дістати підтримку проти засилля брахманів та шиваїстської знаті. З ініціативи Харші було організовано зустріч в Каннауджі для обговорення Махаяни буддизму. Зібралися правителі 20 держав і тисячі священників і ченців. У вежі посередині було поставлено величезний золотий образ Будди, і йому відбувалися богослужіння. Інший збір був проведено в Праягі. Працював буддійський університет в Наланді, де навчалося до 10 тис. ченців. На його утримання виділялися збори зі 100 навколишніх сіл.

Також буддійські монастирі отримали величезні земельні наділи. Державним коштом будувалися нові буддійські храми і монастирі, лікарні та будинки для бідних.

Джерела ред.

  • Daniélou, Alain (2003). A Brief History of India. Rochester, Vt.: Inner Traditions. p. 162. ISBN 978-0-89281-923-2.
  • Sen, Tansen (2003). Buddhism, Diplomacy, and Trade: The Realignment of Sino-Indian Relations. Honolulu: University of Hawaii Press. p. 23. ISBN 978-0-8248-2593-5.