Імператор Ґо-Фукаку́са (яп. 後深草天皇, ごふかくさてんのう, ґо-фукакуса тенно; 28 червня 1243(12430628) — 17 серпня 1304) — 89-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Роки правління: 16 лютого 1246 — 9 січня 1259[1]. Ім'я перекладається як «Пізній Фукакуса», також розглядають його як Фукакусу II.

Імператор Ґо-Фукакуса
яп. 後深草天皇 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився28 червня 1243 Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер17 серпня 1304 (61 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняFukakusa no Kita no Misasagid Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаЯпонія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьсуверен Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовяпонська Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаімператор Японії Редагувати інформацію у Вікіданих
РідJimyōin lined Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоІмператор Ґо-Саґа Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиFujiwara no Kitsushid Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіKinshi-naishinnōd і Принц Мунетака Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриGaishi-naishinnōd, Ekishi-naishinnōd, Sōshi-naishinnōd, Kakujo-hosshinnōd, Kōhō Ken'nichid, Імператор Камеяма, Принц Мунетака і Shōjo-hosshinnōd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зFujiwara no Kimikod, Tōin Inshid, Saionji Sukekod, Saionji Seishid, Sanjō Fusakod, Нідзьо, Miyoshi Tadakod і Bettō no tenjid Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиReishi-naishinnōd, Імператор Фушімі, Принц Хісаакі, Eishi-naishinnōd, Eishi-naishinnōd і Kyūshi-naishinnōd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф

Другий син імператора Ґо-Саґи. Його матір'ю була Кіссі, донька Сайондзі Санеудзі. При народженні звався Хісахіто, невдовзі стає спадкоємцем трону 1246 року після зречення батька перебрав формальну владу. Втім фактичне управління державою здійснював сіккен Ходзьо Токійорі. Також на палацові справи зберігав вплив Ґо-Саґа, який зрештою 1259 року змусив Ґо-Фукакусу, що захворів на якусь хворобу, викликану блохами, зректися трону на користь зведеного брата — принца Цунехіто, що став відомий як імператор Камеяма. Натомість син відставного імператора — принц Хірохіто — став спадкоємцем нового імператора.

У 1260—1270-х роках підтримував політичні та дипломатичні дії бакуфу стосовно зазіхань імперії Юань. 1268 року на вимогу верховного імператора Ґо-Саґи спадкоємцем імператора Камеями став власний син того — принц Йохіто (відомий в подальшому як імператор Ґо-Уда). Це викликало невдаволення Ґо-Фукакуси. Ще більше напруження додав заповіт Ґо-Саґи, що помер 1272 року, за яким питання спадкування імператорського трону передавалося на розгляд бакуфу. 1274 року імператор Камеяма зрікся трону, маючи намір керувати імператароторським двором як відставний імператор. У свою чергу 1275 року Ґо-Фукакуса спробував відновити титул верховного імператора, втім невдало. Натомість домігся від Ходзьо Токімуне призначення свого сина Хірохіто спадкоємцем імператора Ґо-Уди.

З 1285 року намагався скористатися повстаннями даймьо проти влади молодого сіккена Ходзьо Садатокі, але зрештою домовився з останнім. 1287 року після сходження на трон його сина імператора Фусімі отримав титул верховного імператора. 1289 року його сьомого сина — принца Хісаакі — було призначено новим сьогуном. Втім 1290 року зрікся будь-яких повноважень й став буддійським ченцем.

Примітки

ред.
  1. Усі дати подані за європейським календарем.

Джерела та література

ред.
  • 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
  • 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Вся історія Імператорів Японії — монархічне генеалогічне дерево безперервної лінії. Серія «Історичні портрети»). — 東京: 学研, 2003.
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.

Посилання

ред.