Ізотов Едуард Костянтинович

Едуард Костянтинович Ізотов (нар. 11 листопада 1936 — пом. 8 березня 2003) — радянський актор театру і кіно. Заслужений артист Російської Федерації (1999).

Ізотов Едуард Костянтинович
Эдуард Константинович Изотов
Дата народження 11 листопада 1936(1936-11-11)
Місце народження Суразький район, Вітебська область, Білоруська РСР, СРСР
Дата смерті 8 березня 2003(2003-03-08) (66 років)
Місце смерті
Поховання Хімкінське кладовищеd
Громадянство  СРСР
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1959)
Професія актор
Кар'єра 19591997
Нагороди
Заслужений артист Росії — 1999
IMDb ID 0412762

Біографія ред.

Едуард Ізотов народився 11 листопада 1936 року в Суразькому районі Вітебської області Білоруської РСР в сім'ї військовослужбовця. Батько — Ізотов Костянтин Йосипович (1905—1968), мати — Ізотова Ганна Йосипівна[1][2].

У 1954 році Едуард Ізотов вступив на акторський факультет ВДІКу, який закінчив у 1959 році (майстерня Володимира Бєлокурова)[3].

Дебютом Едуарда Ізотова в кіно стала зіграна ним головна роль Чаликова у фільмі «У степовій тиші» (1959) режисера Сергія Казакова[2].

Найяскравішою роботою актора, що принесла йому всенародну популярність і любов глядачів, виявилася роль Івана у фільмі «Морозко» (1964) режисера Олександра Роу[2][4][5]..

Ще близько двадцяти років після цієї ролі Едуард Ізотов активно знімався в кіно, але в 1983 році трапилася біда: разом з дружиною, Іриною Ладиженською, він був затриманий у кафе «Ліра» на Пушкінській площі в центрі Москви при здійсненні валютної операції — обмін невеликої суми доларів на рублі (не вистачало грошей на добудову дачі). В ті часи за Кримінальним кодексом мінімальний термін за «валютні махінації» становив три роки. Незважаючи на клопотання відомих акторів — Марини Ладиніної, Олега Стриженова, Людмили Хитяєвої, Миколи Рибникова, Алли Ларіонової, Тетяни Конюхової, Інги Будкевич, Лариси Лужиної — Ізотов і Ладиженська отримали тюремний термін[4][6].

Трирічне перебування в ув'язненні негативно вплинуло на психіку і здоров'я актора. Вже в 1988 році стався перший інсульт, а потім вони пішли один за іншим (всього їх було п'ять)[2][4]. Ізотов продовжував працювати в Театрі кіноактора, але в 1997 році, після четвертого інсульту, він став втрачати пам'ять і забувати текст. Тому з творчістю довелося попрощатися. Після цього послідувала низка операцій (гроші на них давали друзі — Борис Хмельницький, Сергій Никоненко, Олександр Панкратов-Чорний, Олександр Абдулов). Хвороба прогресувала; Ізотов вже не міг самостійно пересуватися, насилу говорив, періодично не впізнавав близьких. Останні півроку життя він провів у закритому психоневрологічному пансіонаті[6].

8 березня 2003 року актор помер у московській лікарні. Похований на Хімкинському кладовищі в Підмосков'ї[6].

Родина ред.

Першою дружиною Едуарда Ізотова з 1956 по 1980 роки була його однокурсниця — відома радянська і російська актриса театру і кіно Інга Будкевич, яка відома своїми ролями у фільмах-казках Олександра Роу «Вогонь, вода і… мідні труби» та «Варвара-краса, довга коса», а також комедії Максима Руфа «Сварка в Лукашах»[7].

Дочка від шлюбу з Інгою Будкевич — відома радянська і російська акторка кіно Вероніка Ізотова (народилася в 1960 році)[1].

Внучка — Діна Бубенцова (нар.. 1984).

Друга дружина — Ірина Борисівна Ладиженська (1939 — 4 березня 2018 року), з 1962 по 1986 роки — редактор кіножурналу «Фітіль», з 1986 по 1992 роки — заступник художнього керівника Театру Кіноактора, а з 1993 року її діяльність була присвячена Фестивальному руху[4].

Робота в театрі ред.

Державний театр кіноактора:

  • «Цілуй мене, Кет!», постановка режисера Давида Ливньова — Фред
  • «Лихо з розуму», постановка режисера Е. Гараніна — полковник Скалозуб

Фільмографія ред.

Акторські роботи ред.

Документальне кіно ред.

  • 1983 — «Георгій Мілляр» — Едуард Ізотов

Озвучення ред.

Примітки ред.

  1. а б Эдуард Изотов. // Сайт Kinopoisk.ru. Архів оригіналу за 22 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015. 
  2. а б в г Изотов Эдуард. // Сайт Russia-Kino.ru. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015. 
  3. Эдуард Изотов. // Сайт Telespektakli.ru. Архів оригіналу за 12 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015. 
  4. а б в г Полина Иванушкина. Любовь Иванушки. Она спасала его и от сумы, и от тюрьмы, но болезнь оказалась сильнее // Аргументы и факты : газета. — 2013. — № 21 (1698) за 22 мая (10 февраля). — С. 62. Архівовано з джерела 23 серпня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  5. Четыре брака — два мужа. Хитросплетения судьбы дочери известных актеров. Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 13 вересня 2020. 
  6. а б в Наталья Мурга (10 листопада 2012). Звезда сказки «Морозко» тяжело переживал приговор суда. Экспресс-газета. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2015. 
  7. Будкевич Инга. // Сайт Russia-Kino.ru. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015. 

Посилання ред.