Відкрити головне меню

Ізоляціонізм — напрям в офіційній зовнішній політиці, в основу якого покладено ідею незалученості у справах за межами певної держави, та метою якого є досягнення усіх нагальних цілей розвитку держави виключно силами цієї держави, без залучення економічного чи політичного співробітництва з іноземними державами або наддержавними структурами.

Зміст

Приклади політичного ізоляціонізмуРедагувати

  • Японія — політика «Сакоку», XVII-XIX ст.
  • Зовнішня політика США (1920-1930-х років), суть якої згідно Доктрині Монро полягала у невтручанні США в міжнародні справи, економія на зовнішній політиці, внутрішній економічний протекціонізм.
  • Односторонній ізоляціонізм сталінського режиму в СРСР (зовнішня експансія та втручання в справи інших країн, але закритість та недоторканість ззовні режиму диктатури КПРС)
  • Політика періоду правління Мао Дзедуна в КНР
  • Албанія часів диктатури Енвера Ходжи
  • Режим сім'ї Кімів в КНДР — опора на «вчення чучхе»
  • Путінізм (так само як і в СРСР - зовнішня військова експансія, зсередини «обложена фортеця»)

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Б. М. Гончар. Ізоляціонізм // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • О. Яковлєв. Ізоляціонізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.277 ISBN 978-966-611-818-2

ПосиланняРедагувати