Ізмайлов Микола Аркадійович

Ізмайлов Микола Аркадійович
Народився 22 червня 1907(1907-06-22)
Сухумі, Сухумський округd, Російська імперія
Помер 2 жовтня 1961(1961-10-02) (54 роки)
Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання Міське кладовище № 2
Країна Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність хімік
Alma mater Харківський інститут народного господарства
Галузь фармацевтична хімія
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Науковий ступінь член-кореспондент АН УРСР
Відомий завдяки: розробка скляного електрода, відкриття методу тонкошарової хроматографії
Діти Q26244293?
Нагороди Державна премія СРСР Заслужений діяч науки УРСР— 1953Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Мико́ла Арка́дійович Ізма́йлов (* 22 червня 1907, Сухумі — † 2 жовтня 1961, Харків), український фізико-хімік, 1948 — доктор хімічних наук, 1948 — професор, 1955 — заслужений діяч науки УРСР , 1957 — член-кореспондент АН УРСР, 1960 — лауреат премії ім. Д. І. Менделєєва, 1973 — Державної премії СРСР (посмертно). Нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, медаллю «За оборону Кавказу», «За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні».

Короткий життєпис ред.

Його батько, Аркадій Йоасафович, був вчителем та інспектором народних училищ, займався просвітницькою діяльністю, помер 1909 року, надалі Микола виховувався мамою.

1921 року родина опиняється в Харкові, незабаром мати змушено виїздить до Сухумі, цього часу він поступає в технікум і одночасно працює кур'єром у санітарному відділенні Харківського військового округу.

1926 року закінчив фінансово-економічний технікум в Харкові (мав статус вищого навчального закладу), хімію викладав Микола Олександрович Федоровський.

В 1925—1928 роках працював лаборантом хімічної лабораторії технікуму народного господарства. Екстерном складає іспити за курс ХІНО, у 1928-31  — аспірант науково-дослідного інституту хімії Харківського державного університету, до 1941 — викладач, доцент, завідувач кафедри хімії Інституту радянської торгівлі, разм з тим — викладач та завідувач кафедри фізичної хімії ХДУ в 1934—1961 роках, у 1934—1960 — старший науковий співробітник, завідувач лабораторії фізичної хімії Українського науково-дослідного хіміко-фармацевтичного інституту (ДНЦЛЗ).

1941—1944 — завідувач відділу технології Зональної дослідної станції НДІ ефіроолійної промисловості в Сухумі, у 1943—1944 — завідувач кафедри хімії Сухумського педагогічного інституту.

У 1944—1948 роках завідує кафедри фізичної та колоїдної хімії Харківського фармацевтичного інституту.

В 1949—1950 роках — директор НДІ хімії Харківського державного університету, в 1948—1953 роках — проректор з наукової роботи університету.

Займався науковими дослідженнями в царині хроматографії в тонких шарах, вивчав статистику й динаміку молекулярної та йонообмінної сорбції, досліджував властивості неводних розчинів електролітів та вплив на силу електролітів розчинників, вивчав певні питання кислотності розчинів, сольватацію йонів та молекул у розчинах, також — історію розвитку вітчизняної фізичної хімії.

Його перу належить понад 272 наукових праць та монографій.

Як педагог підготував 26 кандидатів наук.

Створив наукову школу електрохімії розчинів. Його зусиллями відкрито одну з перших в Україні лабораторію ізотопів.

Разом з М. С. Шрайбер 1938 року розробив метод хроматографії в тонких шарах.

Першим розробив та запропонував загальні основи адсорбційної технології, зокрема адсорбційних методів одержання морфіну з коробочок опійного маку (упроваджено на ФП Харкова, м. Чимкент і в Болгарії) та ефірної олії з квітів жасмину (упроваджено у виробництво у Сухумі та в Китаї).

Створив та розробив:

  • єдину кількісну теорію дисоціації електролітів у розчинах,
  • теоретичні основи неводного титрування,
  • методику потенціометричного визначення лікарських препаратів у неводних розчинниках, загальну теорію йонного обміну,
  • рівняння для констант йонообмінних реакцій в будь-яких розчинниках,
  • єдину шкалу кислотності водних та неводних розчинів,
  • методики розрахунку та розділення енергії сольватації йонів,
  • нову методику у фізико-хімічному аналізі розрахунку складу й констант нестійкості продуктів взаємодії розчинників з розчиненою речовиною.

В фармацевтичному аналізі використовуються його методики кількісного визначення ментолу, терпінгідрату, тимолу та фенолу — за ізотермами поверхневого натягу.

1973 року за розробку скляного електрода спільно з групою вчених Ізмайлов (посмертно) та В. В. Александров нагороджені Державною премією СРСР.

Серед робіт:

  • «Вплив розчинника на силу кислот» (докторська дисертація), 1948,
  • «Вибрані праці», 1967,
  • «Електрохімія розчинів», монографія, 1976.

Джерела ред.